***
Не затихає пандемія,
Весь світ залякує ковід,
Муштрує армію Росія,
Щоб на Вкраїну йти в похід.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тож мчать щоденно ешелони –
Ота військова їхня рать
Й навкруг українських кордонів
Наказ чекаючи, стоять.
Війна – це гірш, ніж пандемія,
Вона для кожного – біда.
Чи ж спам’ятається Росія?
Чи піде геть її орда?
Коли б Вкраїні захист мати
Від повсякденних ворогів,
Коли б ввійти скоріш у НАТО,
Ніхто б напасти не посмів.
А так залякує Росія,
Щодень якийсь її шантаж.
І що Вкраїна врешті вдіє?
Хто спинить той Москви вояж?
Вкраїнці стали в оборону,
Попробуй, враже, нападай!
Не підеш далі від кордону,
Коли на захист став весь край…
***
Вони себе братами називали,
Казали, що у нас слов’янська братня кров,
Та підло уночі негадано напали,
То де ж поділася братерська їх любов?
Їм марилось, що через два-три дні
Народ вкраїнський стане на коліна,
Та вже десятки днів отій війні
І не здається ворогу країна.
Хоча летять ворожі гвинтокрили
І танки сунуть, наче на парад –
Їх сотнями уже бійці підбили,
А хто вцілів, тікає вже назад.
Та не втихає ворога навала,
Обстрілюють квартали літаки,
Тож не одна ракета в дім попала
Й загинули і діти, і батьки.
Але народ вкраїнський не здолати,
Він мужньо б’ється за свій рідний край,
Йому цю землю треба захищати,
Тож, Боже, поміч нам свою подай…
***
На білім снігу кров твоїх синів,
Тож плач, Вкраїно, сльозами гіркими,
То сльози ті їх рідних матерів,
Що тужать кожен день за ними.
Вкраїно рідна, вороття нема,
Пішли сини свободу захищати,
Лиш білий сніг навколо і зима,
Що вкрила землю в свої білі шати.
Наступить час і ворог пропаде,
Немов той сніг весняною порою,
Безславно звідси він собі піде,
А слава буде синові-Герою.
І воля знову завітає в дім,
Аж до усіх знедолених окраїн
І буде проклятий навіки в нім
Російський вбивця на імення Каїн…
***
Схаменися, вороже, спинися,
Досить бути клятій тій війні,
Щоб життя всім людям збереглися,
– Ні, війні! – благають люди, – Ні!
Та глуха Росія до благання,
Падають ракети на міста
І для когось ніч оця – остання,
Вижити – то справа не проста.
Б’ють гармати, строчать кулемети,
Ворог нищить наш квітучий край,
Боже наш Предвічний, де Ти?
Землю нашу з нами захищай!
***
Джавеліни й стінгери – підмога,
Вистрілив – палає танк й літак,
Та чомусь в душі весь час тривога:
Хто ж закриє небо хоч би як?
Просиш, не допросишся у НАТО,
Кажеш: гинуть люди задарма,
Але Захід, певно, не вблагати,
Згоди в них на поміч ту нема.
Боягузи ті сини Європи,
Від Вкраїни стали на межі,
Думають, чи рити їм окопи,
Щоб закрити власні рубежі?
І стоїть Вкраїна в самотині,
На словах всі друзі навкруги,
Просиш в них: закрийте небо нині!
Поступають гірш, як вороги…
***
Горить в пожарищах Вкраїна,
Доми розвалені стоять,
Куди не глянь – одна руїна,
Повсюди вибухи гримлять.
Ніяк не спиниться Росія,
Для неї козир – то війна,
Вона нікого не жаліє,
Для неї люди – гріш ціна.
І щоб Москви здійснити плани
Й геройством вславитись в наш вік,
Намарно гинуть росіяни,
На тисячі іде їх лік.
Та нам Вкраїну захищати,
Усі відважно йдуть у бій,
Тут батько й син, а поряд мати,
Що в батальйонний стала стрій…
***
В Кремлі приготували ордени,
Щоби своїм солдатам роздавати,
Та переможці будуть не вони,
А українські воїни-солдати.
Бо хто з мечем на нашу землю йде,
Той від меча в борні отій загине,
Лише неслава ворога тут жде,
А слава нашій матері Вкраїні.
Отож гуртуйтеся і сестри,і брати,
Бо перемога вже не за горами,
Лиш нам із вірою до неї треба йти,
Бо з нами Бог і наша правда з нами…
***
Квітень не був цього року заквітчаний,
Він не вмивався у купелі гроз,
Дні теплоти були в нього полічені,
В пору нічну, мов зимою, – мороз.
Замість дощу, рили землю снаряди.
Наказ командирів: «Ні кроку назад!»
Лунали удень і вночі канонади,
Мужньо йшов в бій український солдат.
А мати чекала єдиного сина,
Щоб він хоч про себе їй вісточку дав,
Як вічність тягнулись для неї хвилини,
Хотілось, щоб мир поскоріше настав.
Та йшла, не спинялась ворожа навала,
Показував силу колишній гарант,
Коли на коліна Вкраїна не стала,
Звіряче все нищив навкруг окупант.
Не було у нього нічого святого –
Від нелюда чогось людського не жди:
Звірині інстинкти, та й більше нічого,
Чекай лиш наруги, знущань і біди.
Та вистоїть в герці отому Вкраїна,
Рашистів чекає поразка і суд,
І стане Росія тоді на коліна,
Їй винесе присуд український люд…
***
Біля церков, вздовж доріг, стоять люди,
Хоругви в руках і лампадки горять,
У кожного з них болем повняться груди,
Прощатись востаннє з Героєм спішать.
Його вдома чекала зажурена мати,
В час навали пішов захищати народ,
Рідну землю з бійцями він став визволяти,
Щоб позбутись назавжди російських заброд.
Тож сумує земля, тужать жалісно дзвони,
В рідний дім проводжає громада бійця,
Дощ краплини, мов сльози, розносячи ронить
І наповнює болем, і сумом серця.
Хоч збігають роки, хоч століття минають
І летить невмолимо пташиною час,
Та Герої живуть, вони не вмирають,
В нашій пам’яті житимуть завжди між нас.
***
Хоч чого би ворог не накоїв,
Перемога буде укінці,
Українці – нація Героїв,
Сповнені відвагою бійці.
Йдуть у бій вони не ради слави,
Бо такий їх давній родовід:
Йти на захист рідної держави,
Щоб пропав ворожий, навіть, слід.
Хоч чимало згинуло Героїв
І багато попереду втрат,
Кожен азбуку війни в бою засвоїв
І безстрашність показати б рад.
Тож вперед за рідну Батьківщину,
За наш милий і квітучий край.
Нам стояти треба до загину,
Тож набої, хлопче, подавай!
***
Хоч війна витає понад світом
І від вибухів здригається земля,
Знов весна дивує ніжним цвітом,
Хлібороби вийшли у поля.
Їм ні дня нема чого чекати,
Хоч усе російський нищить звір,
У полях зерно їм засівати,
Тій війні, що йде, наперекір.
Та прийде час, заколосяться ниви
І буде хліб на нашому столі.
Пройдуть дощі й весняні грози-зливи
Настане мир й достаток на землі.
І усміхнеться Україна мати,
Як перемога прийде на поріг,
Її в боях прийдеться здобувати,
Щоб наш народ в війні тій переміг.
Тоді не буде більше супостата,
Ворожі сили згинуть злі.
«…а буде син і буде мати,
і будуть люди на землі»…
м. Хоростків