Єлизавета Красніченко. «Колись закінчиться війна»

347

***

Колись закінчиться війна.

Жінки одягнуть розкішні сукні,

Замажуть зморшки тоналкою,

Зафарбують сивину фарбою,

І будуть посміхатися широкою посмішкою,

Сповненою зваби і краси.

Колись закінчиться війна.

Чоловіки повернуться домів,

Одягнуть смокінги і костюми,

Візьмуть своїх панянок за руки,

І поведуть до ресторанів і парків.

Колись закінчиться війна.

Сусідів в нас більше не буде.

Ми Європа. Центр Європи!

З європейськими сквериками,

Цінностями і вай-фаєм у парках…

 

***

З усіх куточків країни,

Лунає священне: «як ти?»

Ніколи ще так не хотілось

Багато людей обійняти.

 

Ми сильні у нашому болі,

Відважні й непереможні.

Усі стоїмо в обороні,

Один на одного схожі.

 

У серці живе надія,

На наше спокійне завтра.

А наша священна мрія –

Здолать москалів назавжди!

 

***

Війна наступила. Болюча

Ця дівчинка. Втратила. Ручку.

Комусь мир і рай вже наскучив?

Поглянь на дитину. Без ручки.

 

Весна йде кривава. Квітуча

Дитина, дитина без ручки!

Кацапи подохніть, вонючі!

За дівчинку милу. Без ручки.

 

Цей погляд простий і пекучий.

Для кожного, хто себе мучить:

Прощенням кацапській сучці.

Глянь в очі дитині. Без ручки.

 

***

Що, крім зарядки, у тебе лишилось цінного?

Світ розділився. Минуле переоцінено.

Вчора ти міг здригатись від черг і залп,

Сьогодні на тобі – тиснява і вокзал.

 

Що ти маєш, крім спогадів про минуле?

Невже ти шкодуєш про всі свої авантюри?!

Кохання, світанки, мрії, квіти, конверти,

Надії і плани, думки і якісь компліменти?!

 

Що забереш із собою в останній потяг?

Недописані рими залишиш знову на потім?

Обіцянку жити ти забереш з собою.

Зупинишся вмить, зрозумівши: не здамся без бою.

***

 

Мокшанський солдате, заходь на коктейль,

Щоб весело стало і тепло.

Ти вже зрозумів, що попав не в готель?

Попав ти в справжнісіньке пекло!

 

Горітимуть дупа твоя й голова,

Палатимуть вийняті очі,

А потім цей порох у землю піде,

І так буде, сука, щоночі!

 

Мокшанський солдате, йди нахуй на вік!

Заткни свою морду паршиву!

Горітиме в пеклі усенький твій рід,

І вже не спасе в дупі шило!

 

***

Не забувай посміхнутися сонцю,

Не забувай обійняти родину.

Минуле зійде, як роси з віконця,

Час все розставить без зайвого плину.

 

Буде країна у розкошах жити,

Жито життя даруватиме радо,

Чорне мине, як диявол у Прадо,

Під синьо-жовтим очолим парад ми.

 

Нині війна за наше сьогодні,

Нині війна за учора і завтра.

Будьмо терплячі у горя безодні,

За Україну боротися варто!

 

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!