Острів Зміїний на Чорному морі
Пам’яті тринадцяти незламних
На темних водах – жовта висота: Зміїний.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тринадцять воїнів – як зграйка білих чайок,
і сяє день над морем ясно-синій.
На них дракон залізний чорну пащу шкірить,
отруйні випари на острів видихає,
знущається, спогорда шле зневагу –
він хоче прапор білий, в силу серць не вірить.
– Іди, російський корабель військовий, на хуй! –
отримав гідну відповідь. Дракон той честі
не зна: бандит віддав наказ – і він стріляє,
щоб хатка цегляна злетіла в піднебесся,
бо мужності – ні крихти. На піску холоднім
кров юна хлопців стигне. Руки потирає
в кремлівській вежі злісно демон спорохнілий.
Та пам’ять вироста, і буря вже надходить.
Вінка у демона не буде на могилі.
Російські Einsatzgruppen
Російський путіноїд іде по Україні.
Ґерої рядові вбивають навіть псів –
за вічну славу б’ються з ними на руїнах.
Хтось їх десяток віз, але отримав кулі
із ними разом, тільки пес його вцілів,
ген виє на обочині, при мертвім тілі
собачі сльози ллє – воно навік заснуло.
То вагнерівців навели боги спідлілі.
У світі не забудуть тих богів обличчя –
тих покидьків завбільшки з карликів-мутантів.
Полюють найманці – та скромна їх добича:
то танком по автівках (кому вдалось вціліти?)
то дівчинка (шість років, успіх диверсантів!)
без ніжки житиме. Де можуть, то попутно
заріжуть, стопчуть, осквернять. Хто зможе вбити
Зеленського – йому з Кремля медаль на груди,
але медаль – перепустка до ешафоту.
Тривкіший дух за тіло й монумент. Грабіжник –
від «раб» походить, звичайнісінька мерзота
в нашийниках наказів, лиш вміє грабувати.
Але не переможе наволоч драпіжна!
Хай відьма-Путін саван тче собі самому –
раніше має він перед судом постати
у Нюрнберзі новому.
Лик України
в кривавому кадрі
з першого дня війни
Дім – святий, наче церква, та дах на голову пада.
Жінка у німбі бинтів – наче Свята на іконі –
перед собою бачить диявола з лобом гада:
він сатанинську месу червону над містом править.
Очі тієї жінки на самому дні хоронять
смуток свічок по вмерлих і сльози, якими плаче
за світом, в дітях убитим, – ридання у горлі давить.
Дій думкИ вимагають, слова більш нічого не значать.
З польської переклав Віктор Мельник