Дмитро Шупта. «Слово – зброя філософа»

216

«Росія – найпаскудніша, до блювотини, мерзенна країна в усій світовій історії»

Україна і весь цивілізований світ,  переживаючи неймовірні воєнні звірства, спричинені військами озвірілого агресора-окупанта в трьохсотлітній Рік Великого мислителя Г.С.Сковороди, докладаючи неймовірних зусиль, піднялися перемогти московську навалу. Наш Велет українського Духа теж переживав неспокійні часи: і руйнування Запорозької Січі, і закріпачення козаків, і Коліївщину, розправу кровожерної царської імперії, що не оминало серця людини. І тоді, як і нині, було відомо, з ким цивілізоване людство має справу. Для розуміння варто довільно навести кілька висловлювань відомих особистостей.

Філософ І.Ільїн: «Росія – найпаскудніша, до блювотини, мерзенна країна в усій світовій історії. Методом селекції там вивели страховиська моральних потвор, у яких саме поняття Добра і Зла вилізло навиворіт. Всю свою історію ця нація вовтузиться в багнюці і при цьому прагне потопити в ній весь світ».

Письменник Ф.Достоєвський: «Народ, який блукає по Європі й шукає, що можна зруйнувати тільки заради розваги».

Шарль де Голль: «Російські люди ніколи не будуть щасливими, знаючи що хтось живе краще за них. А позаяк до прогресу вони не здатні, злоба і фрустрація є їхнім постійним станом».

М. Салтиков-Щедрін: «Якщо руським випадає нагода вибрати собі очільника, вони вибирають найбрехливішого, підлого, жорстокого. Разом з ним убивають, грабують, ґвалтують, після всього звалюють на нього свою провину, згодом церква проголошує його святим».

Джохар Дудаєв: «Русизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, що ґрунтується на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності й аморальності. Відрізняється від відомих форм шовінізму, расизму, націоналізму, особливою жорстокістю. Як до людини, так і до природи… Принцип дії – знищення всього і вся, тактика спаленої землі. Позначається шизофренічною формою манії світового панування. Русизму притаманний постійний політичний юридико-правовий  ідеологічний тероризм».

К.Маркс: «Росія, не маючи ніякого відношення до Русі, і отримавши, вірніше – укравши свою нинішню назву, в кращому випадку у 18-му столітті нагло претендує на історичний спадок Русі, створеної на 800 років раніше. Московська історія – це історія Орди, пришита до історії Русі білими нитками і цілком сфальсифікована».

М.Чернишевський: «Москалі – підла нація, зверху і до низу – всі раби».

О.Солженіцин: «Немає в цілому світі нікчемнішого, сволочнішого й хамуватішого, ніж кацап. Народжений у нацистській країні, вигодуваний пропагандою нацизму – цей покруч ніколи не стане людиною. У його країни немає друзів – або холуї (прислужники), або вороги. Його країна здатна тільки погрожувати, принижувати, знищувати, убивати… Воістинно: кацапи – звірі. Люті, кровожерливі, але… смертні».

Нині вони в Україні цинічно демонструють всі свої криваво-пекельні якості.

У відомому виданні «Філософія Григорія Савовича Сковороди» відомий учений І.Іваньо пише, що наш філософ виступив попередником Тараса Шевченка. Будучи схильним до «візій», Сковорода у  своєму творі «Сон» (як у маренні) виклав роздуми й переживання людини з приводу картин, які він спостерігав у житті, змалювавши моральну розбещеність вищого імперського світу,  блюзнірство й жадобу до наживи в середовищі духівництва і житейську мораль простого люду.

Закінчується сон  страшною картиною людожерства. Сковорода цей сон вважав пересторогою: в змісті відбитих у ньому переживань – пояснення і причин втечі Сковороди від «світу», в якому панують ненависть та вбивство, грошолюбство й аморальність.

Наче передчуваючи майбутні катаклізми, Г.С.Сковорода в метафоричній палітрі знаходить відповідні засоби для змалювання страшних подій і в таких творах як його пісні та філософські трактати. Так прямою проєкцією на сьогоденні події є « Не хочу за барабаном ити плҌнять городов…» – тобто завойовувати чужі міста. Сад божественних пҌсней. ПҌснь 12. Та, крім іншого, ця тенденція особливо проявилася у творі «Брань архістратига Михаила со сатаною…», де мислитель прямо говорить, про ситуацію, що найчастіше складалася, котра  «… изводит на поднебесный позор два сердца: ангелское и сатанинское, борющаяся между собою. Сия два царства в каждом человҌкҌ дҌют вҌчную борбу. Егда же чистое серце одолҌло злобную бездну, тога врата адова сокрушаются. РҌшатся плҌнники…».

Автор прямо говорить агресору: «Силы твоя поют подлое, мирское, мерзкое…». «Се вина, опустошившая небеса вашя». «Се улица, всех уловляющая! Се ключ, всҌм врата адова отверзающий.  Се соблазн, всҌм путь на небеса оскорбляющая! О украшенная гробница царская, полна мертвих костей и праха, мире блядословный!» І в цьому своєму запалі автор продовжує: «Сердце нечистое, сердце плотское. Се богомерзкая троица:  сатана, плоть, мир. Кто даст мне меч божий, да прободу́ сего медіанита,   любодҌйствующаго со блудницею, и обличу срамоту ея…  Он же, падая стремглав, воскликал: «Ура! Ура! ПобҌдих! ПобҌдих!» Из-среди же облака возревҌл: «О,о Апокалипта! Призови небо и  во свидҌтели, аз же землю тебҌ не покорюся,даже до сего есмь тверд в сем моем догматҌ».

І вироком звучить присуд мудреця: «О нетопир! Горе тебҌ, творящему свЬт тмою, тму же свЬтом, нарицающему сладкое горким, легкое же бременем… Лай, лай нынҌ, псе, издалече на солнце… господи боже мой! Кто яко же ты? Ты сам дракону сему челюсти его, всҌх пожирающия, загради не один токмо день твой, иже есть яко тысяща лҌт. Аминь.»

Автор твердий у своїх переконаннях. «Небесніи архивоины возсҌли на радугҌ. Апхистратиг же так повел слово: «НҌсть наша брань противу крови и плоти, но…» сердце человҌку есть неограниченная бездна, Она есть то, что воздух, плавающия планеты носящий. Сия бездна если темна и не собылось на ней: «ПресвҌщаеши тьму мою», «Бог, рекій из

Тмы свҌту розсіяти, иже и возсія в сердцах наших…».

Обурений Григорій Сковорода чітко визначає, що «Сіє же

то и написано: «К началам и ко властем… к духовом злобы

поднебесным». Поднебесныи духи злобы суть мечты плотскаго, скотскаго и звҌрскаго сердца, коему очи бодет

остей сей правды меч: «Сатано, не мыслиши, яже суть божия,

но яже человҌческая».

«Любезная моя братія! – продовжує Мудрець,  – Видите,

Коль во всей вселеннҌй розсҌял сатана сҌмена своя! От его

рода сҌмен суть и сіи блядословныя сиренскія и блядогласныя

пҌсенки… растлҌша и омерзишася в самих началах и сҌменах своїх, в самом корҌнь сердца свого».

І чи не про сучасних окупантів та мародерів – чужий сволочний набрід і своїх доморощених покручів ще тоді влучно сказав Велет Українського Духа:  «Кто может поднять на пути злато или бысер,  мнящій быть нҌчтось безполезное? Кій тетервак не дерзнет вскочить в сҌть, почитая рогом изобилія? Кій агнець не устрашится матери, творящий ее волком, и не прилпнет к волку, творящій его матерью? Не вините міра. Не винен сей мертвец. Отнят сему плҌннику кураж, избоденно око, прегражден путь; связала вҌчними

узами туга серце его…  Не винен убо мертвец, винен человекоубийца».

Та непоправною втратою для кожного, на чому наголосив

Григорый Сковорода, це – «Сожечь  и убить душу твою разумҌй: отнять от нея власть и силу… Ангельскія силы ужаснулися, видящие что сатана толь хитро умҌл растлить

бҌсноватую душу, обожающую мертвое и уповающую на кумира».

І крізь відстань трьохсот років Григорій Сковорода також бачив неймовірні людські жертви злочинної війни, віроломно розв’язаної озвірілою ненатлою, заюшеною кровʼю, нашою сусідкою, разом з чисельними «вантажами «200»: «О смердящіе гробы со своєю молитвою! Сіи блядолепные  лавры под видом божіим сатану обожают. Злоба, во одежду преподобія одета, есть то сатана, преобразивыйся во ангела свҌтла. НҌт сего злҌе во всҌм адҌ: опустошеніе царствам, церкви поколебаніе, избранніх божіих  прельщеніе… Отвратим очі наши от богомерзких сих ропотников, прошаков, лстецов, лицемҌров. Не слышите ли, что шум, треск, рев, вопль, вой, свист, дым, жупель, и смрад содомскій восходят от сего пути?».

І, нарешті. Не менш приголомшуючою є візія на ворожу пропаґанду  сучасної ґібридної війни. Це побачити крізь проломи століть міг тільки провидець Г.С.Сковорода: «Что есть клевета? Изречи нам, молние божія! Клевета есть  творить сдадкое горким и вопреки; она есть тожде, что татьба; татьба крадет вещи, а клевета мысли. Мысль есть руководительница человҌку і путь. Діавол, украв у человҌка добрую мысль, перекидает будто сҌть и препону, чрез добрый путь. А сим самым сводит и переводит его на путь зол. Сей есть един источник всҌх адских мук».

В алегоричній формі Г.Сковорода малює апофеозну картину перемоги над пекельною потворою: «Сатана со всеми своими тмами низвержен во ад. Кая сила низвергла? Замялся, свиваясь и развиваясь в бесчисленныя свертки, адский змий, пронзен изощренною   с и л ь н а г о  стрелою и варом палящих углій осыпан, по-оному: «Иже от устен произносит премудрость, жезлом біет мужа безсердечна. Сей божественный ум, пустивший из уст своіх меч обоюдуостр, поразил сатану  в самое чрево и убил блудодҌяние».

Отже, Григорій Сковорода завжди в строю, завжди між чільних захисників Рідної України.

Слава Україні! Героям слава!

Слава нації! Смерть ворогам!

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!