Денис Бірзул. «Нема пощади тим, хто прийде з боєм»

215

***

 

Нема пощади тим, хто прийде з боєм,

І вже дійшов перетину межі.

Хто йде до нас, в руках тримавши зброю,

Для тих ми вдома гостримо ножі.

 

Чекають лиш могили і протези

На тих, які жадають захопить.

Хто йде до нас садить свої берези,

Той сам на тих березах возвисить.

 

***

 

В черговий раз відзначилась столиця

В постійних битвах проти москалів:

Намітивши літаючу дзижчицю,

Летить з балкону банка огірків.

 

Предсмертний зойк роздався писком альту.

Програв розсолу й склу сталевий сплав.

Деталі розгубивши по асфальту,

Кацапський дрон своє вже відлітав.

 

Лиш вода

(В пам’ять про навічно шестирічну Тетянку Мороз)

 

Історія жахлива і трагічна –

Обірвано малесеньке життя.

Тепер вона навічно шестирічна,

Тепер вона – навічно вже дитя.

 

Ця дівчинка залишилась без мами.

Ця дівчинка залишилась сама.

Їй стали на шляху бетонні злами.

Ні їжі, ні води, на жаль, нема.

 

А їй би ту водичку хоча б з пальчик…

Всередині від спраги аж пекло.

Якби ж хто дав малесенький стаканчик…

Та певне, що нікого не було.

 

Все більше душ іде назад до Бога –

В блокаді лиш до Нього є хода.

Там, ззовні, йдуть бої за перемогу,

А їй була потрібна лиш вода.

 

Українське сонце

Джохару Дудаєву

 

Воскреснув глас убитого пророка!

Несе щасливу вість орлиний спів:

З Кавказьких гір долинув вигук рога,

Для нас берігший міць пророчих слів.

 

Що вже здавалось у віках забутим,

Розбитим безкінечністю хвилин,

До нас дійшло вже зрілим і розкутим,

Стоптавши шлях з вершин і до вершин.

 

Товчіть на вина виноградні гронця,

Прикрасьтесь у заквітчаний вінець –

На небо сходить українське сонце,

А з ним іде й упирячий кінець!

 

ЗАКОЛИСАНІ У ВОЛІ

(Добровольцям присвячується)

 

З дитинства заколисані у волі,

Дітьми грозились чорту кулаком.

Пшеничне злото й синь волошки в полі

Всмоктали з материнським молоком.

 

Нас звуть до бою сурми і трембіти,

Литаври грізні схоплює луна.

Ісуса милість – поводир по світу,

А зброя – то хоробрість Перуна.

 

Не втримають кайдани і тенета –

Розірвуть їх сталеві кулаки.

Нехай бурлить гаряча кров венеда

Й опалить потяг вражої руки!

 

Дійдуть нащадкам праотців промови,

І сум, і щастя в струнах кобзаря.

Так хай і далі предків настанови

Несе політ лелеки й журавля!

 

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!