Альбіна Кузів. «Пам’ять і лють»

278

***

 

Десь на десятий день я оніміла,

Немов оглухла, відібрало слух.

І лиш молитву тихо шепотіла,

Лиш ангел тріпотівся біля вух.

 

Десь без кінця горланила тривога,

Ракети гучно руйнували світ.

Я прикликала стомленого Бога,

А він тримав небесний моноліт.

 

Десь байрактари чистили дороги,

І майорів блакитно-жовтий стяг.

Десь українці йдуть до перемоги,

Величне військо, сповнене звитяг.

 

Десь небом чистим шелестіли крила,

А поруч Привид залітав у тил.

Вся Україна пошепки просила

У Бога трохи захисту і сил.

12.03.2022 р.

 

***

 

Стомлене сонце сідає спати.

Світ зачиняє двері.

Десь по одвірках чужої хати

Шастають мародери.

 

Тягнуть завали стомлені руки,

Хутко рятують душі.

Очі людські від такої муки

Не по роках байдужі.

 

Стомлені в масках медичні феї,

Тихо тіла латають.

В твоїх сусідів нові “трофеї”,

Русскі пайки збирають.

 

Стомлені люди бунтують світом,

Криком кричать епохи.

Добре лиш бути стороннім свідком,

Бо стурбувались трохи.

 

Стомлене небо тримає крицю

Над волелюбним людом.

Ану скажи мені: “Паляниця”.

Ні? То спочинь під брудом.

 

Стомлене сонце сідає спати.

Світ закриває очі.

Десь у підвалі чужої хати

Боженька мироточить.

18.03.2022 р.

 

***

 

Лелеки летять додому,

У свОї колишні гнізда.

А поруч летять додолу

Ракети на їхнє місто.

 

Лелеки летять уперто,

У них ще свої маршрути.

Та їхня домівка стерта,

Їм більше отут не бути.

 

Лелеки летять ключами,

Хоч, наче, немає змісту.

А люди прийшли до тями

Від того страшного свисту.

 

Ракети летять додому,

А поруч – лелеки тихі.

Їм більше чогось відомо,

Недовго вже буде лихо.

 

Ще трохи – і землю голу

Покриють будівлі міста.

Лелеки летять додому,

Нові будувати гнізда.

22.03.2022 р.

 

***

 

Мій прапор небесно-синій.

Мов глибоко чистий спокій,

Мов небо – моя святиня,

І мій благодатний храм.

 

Мов моря тремкі глибини,

Що дивляться синьооко.

Мов тихі Карпатські схили,

Колиска моїм вітрам.

 

Мій прапор – жовтогарячий.

Мов сонце посеред поля,

Мов золота сніп добрячий,

Немов ароматний хліб.

 

Неначе мудрець терплячий

Усю нашу силу волі,

Нестримну гарячу вдачу

У прапор сховав углиб.

 

У ньому – шалена сила,

Незламна козацька воля,

І віра, що нас хрестила,

І древній козацький рід.

 

Моя Україно мила!

Посеред твого роздолля

Мій прапор – моє світило,

Стрічатиме сонця схід.

25.03.2022 р.

 

***

 

Очі твої, дитино,

Бачили стільки болю…

Як за одну хвилину

Падав сусідський дім.

 

Мати, яка просила

Не гвалтувати доню.

Доня та не вціліла,

Вже не на світі цім.

 

Батько, якому підло

Ніж устромили в спину.

Тіло його поблідло,

Він рятував, як міг.

 

Жінка, яка не встигла

Дати водички сину.

Тіло його застигло,

Стогін його затих.

 

Люди в підвалі дому

Тихо молили Бога.

Десять секунд по тому

Обстріл і їх накрив.

 

Тихо навколо тебе,

Бідна моя небого.

Ангел спустився з неба,

Й очі твої закрив.

06.04.2022 р.

***

 

Тихий метелику, душе чиясь загублена,

Ким ти раніше в мирному світі був?

Може, то доня, мріяна і голублена,

Може, то син єдиний навік заснув?

 

Тихий метелику, звідки летиш знедолено,

Де твої стіни впали тобі до ніг?

Може, ти з Бучі, або із-під Гостомеля,

Чи в Бородянці був твій останній вдих?

 

Тихий метелику, що твої очі бачили,

Поки не впав на тебе твій рідний дах?

Може, то танки, буквою «Z» позначені,

Може, то майорів синьо-жовтий стяг?

 

Тихий метелику, дрібно тріпочеш крилами,

Завтра душа твоя полетить увись.

Скільки доріг прокладено між могилами,

Скільки людей тут мирно жили колись…

06.04.2022 р.

 

 

***

 

Не пробачимо. Не забудемо.

Неможливо дістати дна

Того горя, в яке занурена

Українська моя земля.

 

Неможливо забути страчених,

Що боролися за життя.

Як оце взагалі розбачити:

Загвалтоване кимсь дитя?

 

Як ті білі холодні пальчики

Заливала невинна кров.

А москальські воєнні “мальчікі”

Насміхалися з молитов.

 

І у спину стріляли матері,

Танком їхали на тіла.

Як у післяракетнім кратері

Поховалася дітвора.

 

Як на купу скидали голими

Поплюндрованих тих жінок.

Чуєш, дітям стріляли в голови!

Дітям! В голови! Дикий шок…

 

Як таке взагалі пробачити?

Як їх носить іще земля?

Світ повинен усе побачити.

А москальська гнила орда

 

Буде проклята. Ми віддячимо.

Кожен кат заслужив на смерть.

Не забудемо. Не пробачимо.

В пам’ять всіх українських жертв.

06.04.2022 р.

 

***

 

Небо схилилось ближче до обрію,

Вітер затих, як миш.

Все, що зосталось з русскої оргії –

Попіл та тиш.

 

Небо торкнуло землю скривавлену,

Захід багряним став.

Онде лежить дитя недобавлене –

Білі вуста.

 

Небо зібгалось хмарами темними,

Он блискавиці б’ють.

Тіло умиють краплями теплими –

Кров не зітруть.

 

Небо розверзлось хмарами білими,

Душі у рай пливуть.

Все, що зосталось за відболілими –

Пам’ять і лють.

07.04.2022 р.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!