***
Дивись мені в очі, кляте московське зло,
Ти зараз спустився в саме пекельне дно.
Твої посіпаки мою країну рвуть,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Але не радій – вони ляжуть, і тут згниють.
Тобі споконвіку мало своїх земель,
Ти вкотре стаєш на горло чужих осель.
Але відсьогодні, проклятий супостат,
Ти вмиєшся кров’ю сотень своїх солдат.
Бо ми – Україна! Вільна свята земля,
Молитва боронить наших бійців в боях.
А хлопці безстрашні, кожен вартує ста,
Усе ж повернуть загарбані всі міста.
Дивись мені в очі, клятий російський кат.
Тобі не забудуть тисяч солдатських втрат.
Бо ми – неділимі, в нас за плечима Бог,
Вся Україна пише твій некролог.
26.02.2022 р.
***
Перший день весни, але не миру.
Шостий день проклятої війни.
Десь напівзруйновану квартиру
Обкрадають “браття”-вороги.
Десь у відсирілому підвалі
Народилось в єдності життя.
Росіяни танками “спасалі”,
Українки бігли в укриття.
І летіли бомби над містами,
Кожну ніч освітлювали путь.
Всі поля устелені тілами…
Як тут потім соняхи зростуть?
Небо це, ракетами розбите,
І земля, обпоєна, в крові…
Всі солдати просто хочуть жити!
Як спинити, доки ще живі?
01.03.2022 р.
***
Тримайся, солдате. З тобою уся Україна!
Усі наші тихі, та сильні тепер голоси,
Сплелися в священну, цілющу молитву єдину.
Нехай ці слова відбивають, неначе щити,
Усі ті ворожі підступно-рашистські атаки,
Нехай попри тебе ці кулі й ракети летять,
А, прокляті Богом і світом, броньовані танки
Нехай розвернуться, а ні – то на місці згорять.
Тебе ця молитва від їхніх очей замаскує,
Дасть сили боротися далі у кровній війні.
Тримайся, солдате. Я нам перемогу віщую!
Бо ми – нездоланні на нашій вкраїнській землі!
03.03.2022 р.
***
Отче наш, що на небесах,
Нехай буде мир на землі.
Хай буде молитва в серцях,
Хай врешті прозріють сліпі.
Хай ангели Твої крильми
Боронять Вкраїну від зла.
Ти всіх росіян розбуди –
Нехай розвертають війська.
Ти їм покажи, хто є хто,
Хай встануть нарешті з колін,
Хай скинуть із себе ярмо
Диктаторських цих поколінь.
Хай їхні сини не дарма
Померли на нашій землі.
Хай віра і правда свята
Розчистить правління в Москві.
Прошу тебе, Боже, тримай
Над нами цю ангельську тінь.
Війну на любов заміняй,
На віру. Навіки. Амінь.
03.03.2022 р.
***
Мені наснився сон. Неначе цього ранку
Прокинулись усі у тиші, як завжди.
І, похапцем допивши кави філіжанку,
Ми снідали і знову мчали, хто куди.
А люди навкруги, усміхнені і сонні,
Вливалися у день потоками юрби.
Тулилися до світла квіти з підвіконня,
І не боялись кроків тихі голуби.
І на роботу всі збігалися потрохи,
А діти – на навчання. Потім – вихідні.
Так блискавично дні минали, мов епохи.
Так лагідно і тихо спалося мені.
Прокинулась, а люди, стомлені і сонні,
Єднаються щитом під натиском війни.
І світить сонце крізь споруди оборонні,
І в небі майорять вкраїнські прапори.
І день уже не той. І тиша переспіла.
І вибухи страшні розкришують міста.
Мені наснився сон… О, як би я хотіла,
Аби сьогодні вже закінчилась війна!
04.03.2022 р.
***
Десь на десятий день я оніміла,
Немов оглухла, відібрало слух.
І лиш молитву тихо шепотіла,
Лиш ангел тріпотівся біля вух.
Десь без кінця горланила тривога,
Ракети гучно руйнували світ.
Я прикликала стомленого Бога,
А він тримав небесний моноліт.
Десь байрактари чистили дороги,
І майорів блакитно-жовтий стяг.
Десь українці йдуть до перемоги,
Величне військо, сповнене звитяг.
Десь небом чистим шелестіли крила,
А поруч Привид залітав у тил.
Вся Україна пошепки просила
У Бога трохи захисту і сил.
12.03.2022 р.
***
Кров затікає по твоїх ліктях,
І по словах, по віршах.
Хтось тебе щойно з руїни витяг,
Цілу, аби не гірше.
Кров затікає тобі у душу
Через наскрізну рану.
Ти, як знайдеш його, то задушиш,
Нечисть оту погану.
Кров затікає у твою землю
Через розбиті долі.
В твоїх очах уже напівтемно,
Носиш дітей подалі.
Кров затікає в сирі підвали
Хто-зна чийого дому.
Ти цю країну ще не віддала,
Та й не віддаш нікому.
Кров та не твоя, та і не наша, –
Того старого ката.
Десь на зорі заспіває пташа,
З чергами автомата.
Кров затікає тобі по ліктях,
Точно стріляй, невпинно.
Потім разом із цього лахміття,
Ми підіймем країну.
14.03.2022 р.
***
Стомлене сонце сідає спати.
Світ зачиняє двері.
Десь по одвірках чужої хати
Шастають мародери.
Тягнуть завали стомлені руки,
Хутко рятують душі.
Очі людські від такої муки
Не по роках байдужі.
Стомлені в масках медичні феї,
Тихо тіла латають.
В твоїх сусідів нові “трофеї”,
Русскі пайки збирають.
Стомлені люди бунтують світом,
Криком кричать епохи.
Добре лиш бути стороннім свідком,
Бо стурбувались трохи.
Стомлене небо тримає крицю
Над волелюбним людом.
Ану скажи мені: “Паляниця”.
Ні? То спочинь під брудом.
Стомлене сонце сідає спати.
Світ закриває очі.
Десь у підвалі чужої хати
Боженька мироточить.
18.03.2022 р.
***
Моя зброя – це слово!
Відшліфоване, зважене, влучне.
Зараз так винятково
Воно ворогу в очі паде!
Непокорена мова!
Із народом своїм нерозлучна.
Світ сьогодні з півслова
Впізнає, Україно, тебе.
Солов’їна розмова!
Сила волі у тобі співзвучна.
Наша першооснова,
Сила роду у тобі гуде.
Україна готова!
Як ніколи, об’єднана й гучна.
В українського слова
Незалежність ніхто не візьме!
21.03.2022 р.
***
Лелеки летять додому,
У свОї колишні гнізда.
А поруч летять додолу
Ракети на їхнє місто.
Лелеки летять уперто,
У них ще свої маршрути.
Та їхня домівка стерта,
Їм більше отут не бути.
Лелеки летять ключами,
Хоч, наче, немає змісту.
А люди прийшли до тями
Від того страшного свисту.
Ракети летять додому,
А поруч – лелеки тихі.
Їм більше чогось відомо,
Недовго вже буде лихо.
Ще трохи – і землю голу
Покриють будівлі міста.
Лелеки летять додому,
Нові будувати гнізда.
22.03.2022 р.
***
Гойда, гойда, гойда-да,
Чорнобаївка свята!
Москалі, як мухи, мруть,
Далі неї не пройдуть!
Ти ходи, ходи, орда.
Чорнобаївка вмістка!
Там свою останню путь
Твої вертольоти ждуть!
Там є відьма молода,
Може, навіть не одна.
Нам ракети наведуть,
Орків чисто розіб’ють!
Там є магія стара,
Мов Бермудська мішура.
Всіх загарбників зберуть,
І у порох розітруть!
Гойда, гойда, гойда-да,
Чорнобаївка без дна!
Хай москалики ідуть,
Лише смерть собі знайдуть!
22.03.2022 р.
***
Мій прапор небесно-синій.
Мов глибоко чистий спокій,
Мов небо – моя святиня,
І мій благодатний храм.
Мов моря тремкі глибини,
Що дивляться синьооко.
Мов тихі Карпатські схили,
Колиска моїм вітрам.
Мій прапор – жовтогарячий.
Мов сонце посеред поля,
Мов золота сніп добрячий,
Немов ароматний хліб.
Неначе мудрець терплячий
Усю нашу силу волі,
Нестримну гарячу вдачу
У прапор сховав углиб.
У ньому – шалена сила,
Незламна козацька воля,
І віра, що нас хрестила,
І древній козацький рід.
Моя Україно мила!
Посеред твого роздолля
Мій прапор – моє світило,
Стрічатиме сонця схід.
25.03.2022 р.
***
Як боляче писати про війну…
Криваві пальці тягнуть звідусюди
Москальські «браття». От воно кому
Від цього краще? Гинуть, гинуть люди
За своє право бути на землі,
За цю роками вистояну волю.
За синьо-жовтий прапор на спині.
Тримаєм стрій. Крізь кілометри болю
Ми вже пройшли. Вам нашу глибину
Не осягнути, не зламати силу.
Ми вистоїмо. Тільки не збагну,
Як це жахіття викласти курсивом…
Весна прийшла. Почали посівну.
Хай проростає життєдайне поле.
Як би не було, про оцю війну
Я поділюсь і віршами, і болем.
30.03.2022 р.
***
Очі твої, дитино,
Бачили стільки болю…
Як за одну хвилину
Падав сусідський дім.
Мати, яка просила
Не гвалтувати доню.
Доня та не вціліла,
Вже не на світі цім.
Батько, якому підло
Ніж устромили в спину.
Тіло його поблідло,
Він рятував, як міг.
Жінка, яка не встигла
Дати водички сину.
Тіло його застигло,
Стогін його затих.
Люди в підвалі дому
Тихо молили Бога.
Десять секунд по тому
Обстріл і їх накрив.
Тихо навколо тебе,
Бідна моя небого.
Ангел спустився з неба,
Й очі твої закрив.
06.04.2022 р.
***
Тихий метелику, душе чиясь загублена,
Ким ти раніше в мирному світі був?
Може, то доня, мріяна і голублена,
Може, то син єдиний навік заснув?
Тихий метелику, звідки летиш знедолено,
Де твої стіни впали тобі до ніг?
Може, ти з Бучі, або із-під Гостомеля,
Чи в Бородянці був твій останній вдих?
Тихий метелику, що твої очі бачили,
Поки не впав на тебе твій рідний дах?
Може, то танки, буквою «Z» позначені,
Може, то майорів синьо-жовтий стяг?
Тихий метелику, дрібно тріпочеш крилами,
Завтра душа твоя полетить увись.
Скільки доріг прокладено між могилами,
Скільки людей тут мирно жили колись…
06.04.2022 р.
***
Поміж повітряних тривог
Постогнує земля.
У сховищі серед облог
Рождається дитя.
Між розкуркулених доріг
Немає укриття.
Ця вервиця, мов оберіг,
Вимолює життя.
Поміж повітряних тривог
І тисячі смертей,
Ціною кровних перемог
Гойдаємо дітей.
Минає день, минає час,
Сорок одна доба.
Десь поруч вибухнув фугас –
На скронях сивина.
Поміж повітряних тривог
Під шепіт молитов,
Не забувайте – з нами Бог
На цю війну пішов.
06.04.2022 р.
***
Не пробачимо. Не забудемо.
Неможливо дістати дна
Того горя, в яке занурена
Українська моя земля.
Неможливо забути страчених,
Що боролися за життя.
Як оце взагалі розбачити:
Загвалтоване кимсь дитя?
Як ті білі холодні пальчики
Заливала невинна кров.
А москальські воєнні “мальчікі”
Насміхалися з молитов.
І у спину стріляли матері,
Танком їхали на тіла.
Як у післяракетнім кратері
Поховалася дітвора.
Як на купу скидали голими
Поплюндрованих тих жінок.
Чуєш, дітям стріляли в голови!
Дітям! В голови! Дикий шок…
Як таке взагалі пробачити?
Як їх носить іще земля?
Світ повинен усе побачити.
А москальська гнила орда
Буде проклята. Ми віддячимо.
Кожен кат заслужив на смерть.
Не забудемо. Не пробачимо.
В пам’ять всіх українських жертв.
06.04.2022 р.
***
Небо схилилось ближче до обрію,
Вітер затих, як миш.
Все, що зосталось з русскої оргії –
Попіл та тиш.
Небо торкнуло землю скривавлену,
Захід багряним став.
Онде лежить дитя недобавлене –
Білі вуста.
Небо зібгалось хмарами темними,
Он блискавиці б’ють.
Тіло умиють краплями теплими –
Кров не зітруть.
Небо розверзлось хмарами білими,
Душі у рай пливуть.
Все, що зосталось за відболілими –
Пам’ять і лють.
07.04.2022 р.
***
У голоду очі порожні,
Засохлі натомлені руки.
Валізи, раніше тривожні,
Заповнюють фемілі-луки.
Всілякі Діори і Фенді:
Тоді найдорожчим здалося.
Якого ми біса у тренді,
Як з голоду лізе волосся?
БайдУже, айфон чи китаєць*,
Якщо ні зв’язку, ні заряду.
А зараз би хліба окраєць
В холодну оцю барикаду.
А зараз би теплого чаю,
І мамине печиво з джемом.
Там в кутику хтось засинає,
Укрившись навік чорноземом.
І бАйдуже – бідні, заможні –
Однаково хочеться їсти.
У голоду очі порожні,
Без цінника, сенсу і змісту.
10.04.2022 р.