“Українська літературна газета”, ч. 10 (378), жовтень 2025
Рецензія на монографію: Салевич П. Міфологічна система “Слова о полку Ігоревім” / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крипʼякевича, Центр наукових досліджень давньої української літератури «Інститут Слова». Львів, 2024. 320 с. (Studia mythologica Ucrainica).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У час понад десятилітньої війни, особливо після повномасштабного вторгнення московських окупантів на нашу землю, українська гуманітарна наука опинилася у глибокій кризі, пов’язаній з необхідністю реагувати на невблаганні виклики сьогодення. Однак великою мірою цей стан застою (свідченням чого є незначна кількість опублікованих наукових досліджень) зумовлений не новими реаліями часу, а тим, що за тридцять років Незалежності не було здійснено належної ревізії у науковій площині з позиції національної вартості та державницької доцільності. Так, науковці із захопленням заглибилися у раніше заборонені радянською ідеологією закордонні теорії та школи, швидкими темпами засвоюючи європейські напрацювання, але досі не відбулося належного переосмислення власного питомого досвіду, надважливого для нашого національного буття. Передусім це стосується визначення чітких меж української ідеї у сферах історії, культурології, мовознавства, літературознавства, релігієзнавства, педагогіки, психології та ін., які тривалий час перебували під тиском і пильним контролем імперської системи, в інерції якої, на жаль, досі перебуває багато сфер сучасних наукових досліджень. Лише зараз для багатьох учених приходить прозріння необхідності розриву та розмежування зі століттями накинутою імперською машиною теорій та цінностей у культурологічній площині; і знову ж таки, на жаль, за усвідомлення цього очевидного факту доводиться платити непомірно велику ціну.
І тепер, услід за Т. Адорно, який задавався питанням, Чи можливе мистецтво після Аушвіцу? – ми можемо ставити питання, Чи можливе мистецтво після Бучі? а також Чи можлива гуманітарна наука після такого падіння самої ідеї гуманізму, яке спостерігаємо у центрі Європи у ХХІ ст., і, якщо відповідь – Так, – то якою повинна бути ця наука нового часу – часу переосмислення власного буття у координатах нових історичних реалій?
Нещодавно оприлюднена монографія Павла Салевича часом прямо, а подекуди імпліцитно дає відповіді на ці питання, привертаючи увагу вчених своєю науковою настановою та дослідницьким пафосом. Саме з цього огляду вона стає надзвичайно знаковою, до певної міри знаменуючи початок нового – уже не постколоніального, а незалежного українського літературознавства. Можливо, не випадково вона вийшла друком саме в цей нелегкий час (хоча, як видно з журнальних публікацій, автор працював над нею уже не одне десятиліття). Вбачаємо в цьому теж певну знаковість, адже донедавна вона би сприймалася радше, як виняток із загального потоку досліджень, а то й взагалі не сприймалася багатьма вченими, заанґажованими радянськими наративами та методологією, і лише сьогодні на тлі сучасних реалій вона вияскравлює вкрай актуальні проблеми нашої науки, демонструючи можливі шляхи їх подолання. Хоча, здавалося б, тема монографії стосується одного тексту давньої літератури, проте саме цей текст і студії над ним стають дуже показовими у багатьох наукових і позанаукових сферах, виявляючи слабкі сторони і можливі пастки сучасного українського культурно-історичного простору.
Уже у Вступі автор чітко декларує власну позицію, окреслюючи стан розробки наукової проблематики. «За приблизно двісті тридцять шість років досліджень “Слова о полку Ігоревім” з’явились десятки тисяч праць…» (с. 7), однак достатня вивченість і наукова вичерпність цих розвідок виявляються лише позірними з огляду на їхню цілковиту тенденційність та фальшованість із боку імперської псевдонауки. Тому П. Салевич вважає за потрібне почати власну студію з уточнення необхідних для цього термінів, передусім в означенні наукової географії наявних напрацювань: він наголошує на важливості відмовитися від неправомірно привласненої у 1721 р. з політичних міркувань назв «Росія», та «російський», небезпідставно наполягаючи на більш відповідних термінах «Московія», «московити», «московський»; а також підкреслює, що незадовільний стан вивчення давньої української пам’ятки пов’язаний, з одного боку, із фаховою непідготовленістю московських учених вивчати світоглядно чужий їм текст, і, водночас, із забороною незалежних досліджень українських вчених (хіба що під жорстким ідеологічним контролем московської науки).
У своїй монографії П. Салевич демонструє, як повинна діяти незаанґажована українська наука у подібній ситуації. По-перше, він опрацював величезну кількість цих різнопланових і різновартісних розвідок, вказавши на основні перекручення та недомовки московських науковців, які були зосереджені більше на ідеологічній площині, ніж на власне текстовій. По-друге, сфальшовані московські «контрверсії» розглядаються на тлі власне українських наукових розвідок «Слова» (перших спроб аналізу початку ХІХ ст., незалежних західноукраїнських вчених кінця ХІХ – початку ХХ ст., чи діаспорних дослідників), які імперська наука систематично применшувала, висміювала, заперечувала та піддавала нищівній критиці. Це – друга вагома площина, яка досі залишається недооціненою чи знівельованою.
При пильному прочитанні наукових джерел українських вчених, що працювали невідривно від загальноєвропейського наукового простору, можна виявити багато неймовірно вартісних наукових спостережень, що не втратили своєї актуальності та свіжості й у наш час. Проте сталінська репресивна машина зробила свою справу, знищивши цих науковців та їхні напрацювання, насаджуючи власні радянські імперативи. Тому подолання цих кон’юнктурних кліше та соцреалістичних стереотипів неодмінно повинно починатися з оприявнення приглушеного сталінським терором голосу української науки, яка уже тоді творилася з розумінням ідей державності та національної самобутності. Саме в наших класиків можна знайти «готові» висновки щодо тих проблем, які хвилюють нас сьогодні.
Так, зокрема, Павло Салевич знаходить відповіді на численні питання щодо недобросовісності / нефаховості інтерпретації «Слова» у коментарях Михайла Грушевського: «Завдяки працям М. Максимовича якийсь час… було загальноприйнято між істориками літератури, як великоруськими, так і інших народностей, трактувати «Слово» як пам’ятку яскраво українську, зрозумілу тільки на ґрунті українського характеру та української поезії… Тоді ще українська стихія «Слова» не оцінювалась як політичний «козир», котрий належало тим чи іншим способом вирвати з українських рук, як щиро висловлювались потім деякі великоруські учені» (с. 10). Звідси стає зрозумілим, чому з’являється абсолютно надумана проблема автора, якого воліли бачити якимсь абстрактним автором невідомого походження, аніж визнати його галицьке коріння (тим більше – родинні зв’язки з князем Осмомислом); чому абсолютно «розмитими» стають географічні реалії; чому не знаходять пояснення і переводяться в розряд «темних місць» міфічні образи і мотиви, які мають численні паралелі з текстами українського фольклору і для носіїв національної пам’яті жодних пояснень не потребують. Продемонстровані автором монографії маніпуляції зі «Словом» проливають світло на стан і рівень наукового і позанаукового осмислення інших національних культурно-історичних феноменів, що вимагають реінтерпретації з нових академічних позицій. І якщо у когось постає питання щодо доцільності чи актуальності такої наукової ревізії, – приклад зі «Словом» підтверджує її необхідність: неможливо вибудовувати нові історичні реалії та ідеологічні наративи без відновлення свого культурного спадку. Власне, це і є ядром і глибинною причиною сьогоднішньої наджорстокої війни, – бо це війна за тисячолітню спадщину, яка визначає статус українців як нації. І це також пояснює агонію тисячолітнього ворога у намаганні повністю знищити усіх українців – тільки такий фінал і може дати споконвічному ворогу запевнення, що ніхто знову не заявить про своє право власності на те, що у нього колись було вкрадене (і ця думка вже озвучена: війна не може бути припинена, бо не усунута її першопричина – існування української нації).
Тут ми підходимо до ключового аспекту монографії, винесеного в її заголовок – «Міфологічна система “Слова о полку Ігоревім”». З окреслених вище причин цей аспект ніколи не був предметом дослідження, хоча для незаанґажованого науковця бачиться неодмінним і обов’язковим фундаментом будь-яких літературознавчих, мовознавчих, історичних і т. п. студій над «Словом». Не випадково послідовник міфологічної школи в Україні Ф.Буслаєв наполягав, що міфологія «Слова» «становить душу сього твору» (с. 20). Тож без розуміння «душі», відповідно, усі дослідження були позбавлені істинної глибини і наукової вартості. Спорадичні дослідження «букви», часто недолугі та сфальшовані, тільки спотворювали зміст української пам’ятки і закривали шлях до її істинного розуміння. Павло Салевич взяв на себе нелегкий тягар – виправити історичну несправедливість і чітко артикулювати міфологічну систему древнього тексту, що дві сотні років привертав до себе увагу численних дослідників, які без цього ідейного осердя губилися у здогадках щодо багатьох змістових та формальних нюансів.
Міфологія «Слова» розглянута в першому розділі монографії панорамно і багатоаспектно. Прикметно, що цей розділ починається із осмислення традиції та образу Автора. Можливо, комусь така композиція розділу здасться дивною, позаяк ми розуміємо, що саме Автор, навіть якщо не конкретизувати його імені, у цій системі є реальною (а не міфічною) особою. Але власне у такому підході виявляється основоположна дослідницька позиція Павла Салевича як виразного представника міфологічної школи. Не ставлячи за мету окреслювати історичної траєкторії розвитку та методологічних засад цієї наукової спільноти, зазначимо лише, що найяскравіші її прояви виявлялися у середовищі тих націй і в ті часи, коли гостро поставала проблема збереження національної ідентичності чи суверенності, а міфологія як система глибинної пам’яті роду бачилася якорем для порятунку буття народу.
Отож, образ Автора окреслений у монографії міфологічно – як «персоніфікований образ обожненої міфологічної пам’яті колективу» (с. 28); він «проганяє й переробляє елементи хаосу, космізує український світ, забезпечуючи продовження й тривання Руси-України… Він – медіатор між українським минулим і сьогоденням, між світом смерти і світом життя… Автор “Слова” в акті міфопоетичної творчости за допомогою мови, слова єднає людську й божественну сфери – перетворює божественне в людське й піднімає людське на рівень божественного» (с. 30). У цьому ракурсі постають міфологічні коди прадавнього буття української нації, виокремлені на основі фундаментальних міфів – солярного, етіологічного, календарного, есхатологічного, космогонічного. На цьому тлі постає основний проблемно-тематичний вузол «Слова» як есхатологічне протистояння «українського космосу і половецького хаосу – світу русичів та світу половців» (с. 31). Тому міфологічна сюжетна схема «Слова» розглядається як «послідовність подій типових для космологічного міфу про протистояння сил хаосу та космосу, що відображено у бінарних опозиціях: у подіях руйнування українського Космосу (який представляє Всесвітній Лад, Порядок) в міфологічній моделі “Слова” – світобудова Руської землі (України) та в протистоянні з половецьким Хаосом, який представляє Всесвітній Хаос… Половецький хаос, німий безмежний простір, безладна суміш матеріальних елементів світу, темне джерело всебуття – протилежність космосу… ворожий і неорганізований зовнішній простір – Поле половецьке, яке оточує космізовану Русь-Україну» (с. 43). У такому ж бінарному ключі осмислюються інші чинники світобудови: добро–зло, світло–темрява і т. д. І тільки після цього автор монографії переходить до окреслення пантеону прадавніх українських богів, вказуючи на їхні найважливіші міфологічні атрибути і компоненти.
У цьому контексті важливо наголосити, що, як і властиво представникам міфологічної школи, у дослідженні П. Салевича міфологія розглядається не як сукупність міфів, не просто як об’єкт дослідження, і не як наука про міфи, а як інший тип екзистенційного мислення і світочуття, де існуючі у світі речі та події отримують тлумачення лише з позиції трансцендентного божественного світопорядку, який криє у собі глибинні деміургічні закони всесвіту. З такого погляду ми можемо розглядати текст «Слова» як найбільш сакральний екзистенційний міф української нації, де століттями знову і знову половецький хаос загрожує нашому українському світу повним знищенням, і все нові і нові покоління русичів, за висловом Богдана Лепкого, ідуть «Слідами Ігоря», засіваючи землю власними кістьми; і з покоління в покоління повторюється та ж трагедія і, здається, неможливо розірвати це містичне коло, очевидно, тому, що уроки, настанови, поученія і закодовані таємниці «Слова» нащадки руських князів досі не засвоїли.
Саме ця – міфологічна – площина монографії, на нашу думку, визначає її найбільшу ідейну цінність. Міфологічна школа, на жаль, не продемонструвала широкого розвою на наших наукових теренах. Причин цьому було чимало: від заборон і цензурних обмежень до радянської версії тлумачення міфології як вигадки у первісному мисленні малорозвинутих народів. Поодинокі праці, написані з погляду міфологічної школи у ХІХ‒ХХ ст., часто наражалися на спротив і критику з боку науково-раціоналістичних навіть і національних шкіл, мовляв, складна бездержавна ситуація України вимагає передусім пояснення і розробки соціально-політичних, суспільних аспектів. При цьому забувалося, що тільки національний міф здатний сформувати і утвердити сутність національного буття: як констатував Н. Фрай, «Міф – це не datum, а fatum людського існування». Не випадково і сьогодні спостерігаємо рудименти недавнього минулого і вже новітні «українські» вчені наполягають на тому, що немає національного генетичного коду, а до розряду «міфологем» зараховують неправдиві анекдотичні історії про сучасних політиків і т. п., бо тільки так можна зламати непереможну націю, – примусивши її «розчинитися» у безформеній стихії матеріалістично-позитивістської ідеології.
До найбільших власне наукових плюсів рецензованої монографії можемо зарахувати наступне. По-перше, здійснюючи аналіз «Слова», Павло Салевич вписує його у широкі культурологічні контексти європейських і неєвропейських національних міфологічних систем, проводить численні паралелі з найбільш знаковими і менш відомими або й зовсім марґінальними текстами – античними, ісландськими, нормандськими, романськими, валлійськими, кельтськими, шумерськими, арабськими, індоіранськими, індіанськими та ін. Одіссея, Беовульф, Пісня про Роланда, Пісня про Нібелунгів, Едди, Гільгамешський епос, Ріґведа – тільки вершина айсберга згаданих у монографії текстів і національних міфічних традицій. Ці спостереження дають можливість уявити міфологічну систему «Слова» у зв’язку з міфологічними системами інших літератур, спонукають до висновків про універсальність міфологічного мислення через спільність людського досвіду. Водночас у світлі подібних компаративних студій світові міфи і архетипи (Світового дерева, тотемних тварин, анімалістичних атрибутів і символів і т. п.) отримують нове потрактування крізь призму української культурно-історичної традиції в її зв’язку з загальноєвропейським, зокрема слов’янським, спадком. Проводячи паралелі з різними національними літературами, П. Салевич залучає у силове поле свого дослідження і численні руські пам’ятки (літописи, хроніки, фольклорні джерела тощо) задля увиразнення і доповнення певних аспектів міфів чи міфологем «Слова». Отже, розвідка, зосереджена на вивченні одного давнього тексту, розростається до меж більшого узагальнення, принагідно залучаючи багато давніх текстів і культурних традицій.
По-друге, хоча дослідження виконане в рамках класичного літературознавства, з огляду на його комплексний підхід, автор виходить у суміжні сфери – мовознавства, історії, культурології, релігієзнавства, а подекуди й у більш віддалені – географії, біології, астрономії і т. п. Такий широкий спектр наукових галузей передусім зумовлений складністю самого феномена – міфологічної системи, яка, зрозуміло, торкається багатьох явищ та їх розмаїтих проявів, а тому вимагає міждисциплінарного підходу до його тлумачення. Попри таку багатошаровість тексту монографії, вона читається напрочуд легко, оскільки написана дуже логічно, без ускладненої термінології і надскладних синтаксичних конструкцій. Також приємному читанню сприяє якісне поліграфічне оформлення книги: читабельний шрифт, низькоконтрастний (кремовий) пористий папір, ниткове переплетення, тверда з матовою ламінацією палітурка – такий ошатний дизайн не залишить байдужими навіть найприскіпливіших бібліофілів.
Ще одним незаперечним достоїнством книги є її додатки: численні ілюстрації (археологічні знахідки, давні фрески, монети, фрагменти древніх рукописних джерел та інші артефакти), які візуалізують окремі аспекти монографії, увиразнюючи її висновки. Окрім того, текст книги доповнюється чотирма структурними частинами, які осібно мають наукову вартість. Це – 1) Список використаних джерел та літератури – 452 позиції різномовних текстів, а також архівних фондів, залучених у процесі дослідження, які можуть стати основою для подальших студій; 2) Покажчик етнічних і географічних назв; 3) Покажчик історичних імен; і – найсуттєвіша – 4) Покажчик міфологічних атрибутів, знаків, імен, кольорів, ритуалів, сюжетів, тропів та інших характерних ознак. Укладений за прикладом всесвітньовідомого каталогу фольклорних сюжетів Аарне–Томпсона, цей покажчик є своєрідним словником значень усіх міфічних елементів «Слова», не залежно від того, яке місце вони займають у загальній структурі тексту. Ці деталізовані покажчики у взаємодії, фактично, перетворюють текст монографії П. Салевича на своєрідну енциклопедію: навіть не маючи наміру читати книгу повністю, кожен читач із легкістю може знайти лише ту інформацію, яка його цікавить.
Отож, найвагоміша риса рецензованої монографії П. Салевича – творчий підхід до осмислення матеріалу. Розробивши власну концепцію, дослідник зумів під кутом зору обраної методології проаналізувати складний текст на основі найновіших здобутків ритуально-міфологічної критики, що дало йому можливість підійти впритул до усвідомлення і детального тлумачення досі не вповні зрозумілих місць «Слова», окремі з яких чи не вперше отримують наукове потрактування в українському літературознавстві. Усі теоретичні висновки підкріплені численними цитуваннями давньої пам’ятки та праць її дослідників, з якими П. Салевич веде наукову дискусію, у процесі якої пунктирно накреслює можливі подальші розвідки у цій площині.
Тут насправді не доводиться говорити про якийсь елемент новизни чи новий погляд на раніше опрацьовану проблему. Наукова праця Павла Салевича – цілком новаторська. Затаврованість, стереотипність висновків, цензурована ретушованість проблеми в українському літературознавстві, очевидно, – основна трудність, що виникала у процесі роботи над книгою. У намаганні заповнити існуючу прогалину, автор монографії здійснив цікаве цілісне системне дослідження, що може стати надійною основою для подальших пошуків у цій царині та вивченні суміжних явищ. Звичайно, як і будь-яка праця, монографія П. Салевича може викликати наукові дискусії, не з усіма твердженнями автора можна беззастережно погодитися, але важливо, що нарешті в українському літературознавстві з’явилася праця, де по-новому ґрунтовно осмислюється «Слово о полку Ігоревім», яке тривалий час було предметом численних маніпуляцій та спекуляцій.
Насамкінець зазначимо, що небайдужість автора до об’єкту дослідження, його наукова багатогранність, ідейна настанова і конгеніальне проникнення в «душу» «Слова» творять ту особливу ауру тексту (за В. Беньяміном), яка робить його однаково цікавим для рафінованих науковців, котрі шукають надійних аргументів текстової інтерпретації, і пересічних читачів, які хочуть заглибитись в стихію «Слова» і прадавнього буття українців у його проекції на сучасність. Тож, сподіваємося, книга заслужено посяде своє місце в українському академічному просторі і знайде своїх вдячних поціновувачів.
м. Тернопіль
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.