Василь ЛИЗАНЧУК, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка
Найновіша науково-публіцистична праця визначного громадського діяча Аскольда Лозинського (президент Світового конгресу українців (СКУ) у 1998-2008 роках, нині голова Фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, член управління низки українсько-американських і міжнародних громадських організацій) привертає своєю оригінальною назвою «Погляд на Україну з нью-йоркського зошита». Але її фундаментальне, інтелектуально-просвітницьке значення не в цьому, хоч назва має інформаційне значення.
Ця книжка насичена глибоким, правдивим змістом про суспільно-політичні, соціально-економічні, національно-духовні, морально-громадянські проблеми розвитку і утвердження відновленої незалежності Української Держави. Передмову під назвою «З Україною у серці» написав доктор історичних наук, професор Степан Гелей.
Від 1990 року, коли пан Аскольд вперше приїхав в Україну, − до нинішнього дня, його щире, вразливе серце, зіркі, спостережливі очі, не лише захоплюються неповторною красотою української природи, архітектури, а насамперед проникають у велику кількість, як він пише «абсурдних ситуацій», які на заваді розбудови української України, входження її у європейське і світове цивілізоване товариство.
Аскольд Лозинський ґрунтовно осмислив різні аспекти української правдивої дійсності. Привертаю увагу лише до деяких, не применшуючи важливості інших. У публікації «Театр абсурду» слушно наголошено, що «тема гібридно-військової, економічної, інформаційної та іншої війни з Москвою заслуговує на першочергову». Безперечно, адже «А в чистом поле система «град», за нами Путин и Сталинград». Таким є приспів найновішої пісні, яка заполонила російський ефір. Ця пісня приклад одного із сотень способів гібридної війни, яку московський імперіалізм веде не лише проти України, а також проти європейських, американських, азійських країн, по суті проти всього світу. В основі російської гібридної війни – руйнування підвалин, що зміцнюють мілітарну, економічну, морально-духовну силу держави, яку Кремль хоче підпорядкувати собі.
Нинішня гібридна війна Російської Федерації своїм корінням сягає в часи Орди, Московського царства, Російської імперії, СРСР. Її мета незмінна: зовнішня експансія, придушення свободи, знищення національної сутності завойованих народів і перетворення їх на ординців, манкуртів, які задля аморальних інтересів Московії навіть віддають своє життя. Завдяки потужній дезінформації російському суспільству постійно нав’язують ідею, що увесь світ хоче знищити Росію. На другому місці ворогом Росії після США московські маніпулятори називають Україну, хоч це суцільний абсурд. Мир між Росією і Україною залежить тільки від росіян.
Не лише у статті «Український націоналізм не потребує таких захисників», а також в інших публікаціях переконливо обґрунтовано гуманістичну сутність українського націоналізму. Водночас зазначено, що історія українського націоналізму заслуговує на об’єктивний аналіз та оцінку. Адже «російська дезінформація працює дуже активно і за великі кошти. Багато хто працює на цю дезінформацію, може, й наївно. Принаймні, так я бажаю вірити», − зазначив Аскольд Лозинський.
На жаль, московську дезінформацію, маніпулятивну пропаганду тиражують окремі науковці в Україні. Наприклад, автори підручника для 10 класу загальної середньої освіти «Історія: Україна і світ (інтегрований курс, рівень стандарту)» М. М. Мудрий та О. Г. Аркуша «доаналізувалися» української історії так, що національного Героя України Романа Шухевича показано колаборантом. «Вішання на Шухевича ярлика нацистського колаборанта та антисеміта є відверто смішним, більше того, непристойним», − читаємо у статті «Розділяй та володарюй».
У своїх публікаціях Аскольд Лозинський слушно наголошує, що у період трагічного часу, коли українців знищували численні іноземні гнобителі, загинуло близько 20 мільйонів українців. Українці боронилися за допомогою підпільних формувань та військових об’єднань Радянської Армії, Української Повстанської Армії та інших. Ні Степан Бандера, ні Роман Шухевич на Нюрнберському процесі не були звинувачені у військових злочинах або злочинах проти людяності будь-якою компетентною юриспруденцією або трибуналом, окрім совєтських. Степана Бандеру запроторили у німецький концентраційний табір, двох його братів убили поляки в концтаборі Освєнцім. «Дружина Р. Шухевича Наталія переховувала єврейську дівчину Ірину Рейхенберг від нацистів з вересня 1942 р. по лютий 1943 р. Роман Шухевич подбав про підроблені документи з українським іменем Ірина Рижко. Коли Наталю Шухевич заарештували совєти, Роман передав Ірину в монастир. Дівчина пережила війну і прожила в Україні аж до своєї смерті 2007 року».
У працях А. Лозинського ґрунтовно, всебічно розкрито гуманістичну роль ОУН, УПА, їхніх провідників. Вважаю, що наукова публіцистика пана Аскольда утверджує у свідомості читачів україноцентризм. Україноцентризм ґрунтується на концепції націоналізму, який є філософією буття Нації, її життя, розбудови, а шовінізм, фашизм, нацизм і московський рашизм, який увібрав у себе шовінізм, фашизм, нацизм, більшовизм – це філософія поневолення і гноблення інших націй.
Нам потрібно, спираючись і на праці Аскольда Лозинського, ще і ще різними формами і методами показувати, що націоналізм не має нічого спільного з шовінізмом, фашизмом, нацизмом і рашизмом, оскільки він, як стверджує професор Володимир Монастирський, є генетично визначеним явищем природи, а це означає, що він є творінням не стільки людського розуму, скільки Всевишнього. А шовінізм, фашизм, нацизм, рашизм є штучними, хворобливими, маніакальними отруйними плодами.
Науково-публіцистичні роздуми Аскольда Лозинського насичені і радістю за українські успіхи, і великим болем за помилки, втрати на шляху розбудови держави. Читаємо справедливу критику на адресу очільників країни. Добродій Лозинський переживає, хто буде обраний Президентом України. Його публікація в «Українській літературній газеті» за 1 березня цього року «Чому не можна вибирати Володимира Зеленського» привернула увагу читачів. До речі, студенти III курсу факультету журналістики нашого Львівського національного університету імені Івана Франка писали есе «Яким, на мій погляд, має бути Президент України». Чимало їхніх думок збігаються з дуже важливим, критичним аналізом програми В. Зеленського, яку здійснив пан Аскольд. «Програма кандидата на пост Президента України В. Зеленського надзвичайно примітивна. Вона просто представляє все у рожевих окулярах, немов у раю, без найменшого алгоритму, як цю нову реальність здійснювати. Наприклад, у Будапештському меморандумі немає слова «гаранти» чи «гарантія», є «зобов’язання» кожної сторони. Відомо як Росія ставиться до міжнародних зобов’язань. Кожна сторона відповідає за свої зобов’язання, але жодна не гарантує зобов’язання других. Тобто Будапештський меморандум не буде основою закінчення війни. Гасла Зеленського дзвінкі і милозвучні, але без змісту. У своїй популістській ролі В. Зеленській для України не просто смішний. Президент Зеленський для України був би катастрофою». Не менш небезпечними для незалежної Долі України є Юлія Тимошенко і Юрій Бойко, якби когось із них не дай Боже, засліплені улесливою маніпулятивною пропагандою, обрали Президентом.
Підкреслюю, що на всіх громадян України і Росії спрямована цинічна московська брехня, що українці для росіян братній народ і в той же час вони розв’язали війну і вбивають цвіт української нації. Мовляв, росіяни дуже люблять українців, стурбовані, переживають, що в Україні соціально-економічні проблеми, тому «нужно помочь украинцам избрать нового президента ибо этот не годится». Кремлівська кліка всіма методами і способами втручається у виборчий процес, витрачає сотні мільйонів доларів, щоби гетьманську булаву захопив новітній Іван Брюховецький, який танцюватиме під мелодію моковсько-рашистської балалайки і запродасть Україну у нове ярмо.
У цьому ж числі «Української літературної газети», де опублікував свою статтю пан Лозинський, надруковані мої роздуми «Маніпулятори долею України», де наголошено, що нинішні вибори Президента України, а восени – Верховної Ради – це не «Ліга сміху», «Розсміши коміка», а генеральна битва за Україну в гібридній війні Російської Федерації проти України. У цій статті написав, що «я не засліплений сповідник Порошенка, не охоронець, не відбілювач його помилок, упущень, недоліків. Думаю, що Петро Олексійович добре розуміє і відчуває, що він не Ангел, не Святий Апостол Петро, він земна Людина; як кожний з нас − теж не без гріхів. Але водночас Петро Порошенко, на мою думку, володіє таким даром Святого Духа, які на нинішньому етапі захисту України від московських загарбників та її розвитку є найпотрібнішим, найголовнішим, найінтелектуальнішим, найважливішим.
Згадаймо імператив Декарта «Думаю, отже живу». Але цього замало. Невідкладно вчімося правильно думати, адже як наголошував Паскаль, «правильно думати це морально-етична норма». Не принижую гідності жодного з кандидатів на пост Президента України, але в нинішніх умовах російсько-української війни виокремлюю «правильне думання» Петра Порошенка – це українськоцентричне мислення, це – українськоцентрична позиція, це – українськоцентрична політика, це – українськодержавницькі дії, спрямовані на захист і утвердження демократичної, незалежної, духовно соборної Української держави».
Науково-публіцистичні статті А. Лозинського вчать творити Україну національного, духовно-морального змісту. Це – дуже важко, бо проти нашої держави єдиним фронтом діють зовнішні та внутрішні вороги: Росія та її сателіти, а в Україні – олігархічні, корумповані, промосковські сили. Носіями їхньої антиукраїнської ідеології і політики є телеканали «Інтер», «NewsOne», «112», «Україна», «ZIK» та інші комерційні телевізійні і радіоканали. У них розкошують українофоби, московські прислужники Олена Бондаренко, Бойко, Вілкул, Мураєв, Ганна Герман, Новінський, Медведчук, Портнов, Рабінович, Добкін, Червоненко, Шуфрич та інші, які, спекулюючи багатьма недоліками суспільно-політичного і соціально-економічного життя, своїми брехливими виступами допомагають російським агресорам завадити утвердженню духовно-національної соборності України.
У своїх публікаціях Аскольд Лозинський розвінчує міфи московської антиукраїнської маніпулятивної пропаганди. Серед них брехливе твердження, що українці молодші брати і сестри моксельців-московітів-росіян. Насправді давньоукраїнська держава Русь уже існувала, була відома ще у 838 році. Про це свідчать найновіші архівні документи. Володимир Великий хрестив русичів, а не моксельців. Вірю, що таки здійсняться головні, світлі помисли, бажання пана Аскольда, які він формулював так: «Хотілось би побачити Україну цілу – разом із Кримом і Донбасом і де влада буде з народом. Я радий і гордий бути українцем…»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал