Жінка: частина всесвіту чи сам всесвіт?

Шлях до читача кожною своєю книжкою автор вибирає сам. Не є винятоком і відома українська поетеса, авторка знаменитого естрадного хіта – пісні «Горобина ніч» Ліля Золотоноша, котра давно завоювала серця шанувальників любовної лірики своїми відвертими, щирими рядками, наповненими по вінця потужними імпульсами жіночої душі.

У новій книзі «Жінка: яка вона є» поетеса Ліля Золотоноша продовжує розкривати одвічну в усі часи тему, яка присвячена кращій половині людства. Характерно, що книжці, яка побачила світ, важко визначити жанр. Про це відомий сучасний поет Василь Герасим’юк говорить, що це є – «шкіци? окрушини? − якщо йти за традицією славних попередниць». Мимоволі зупиняєшся над цими словами і задумуєшся: все-таки, що це? Можливо, − істинна сповідь жіночої душі чи щось незвідане… Розгортаєш книгу, і сторінка за сторінкою веде тебе у світ дещо незбагненного вирію думок, який намагається привернути до себе своєю неповторністю, а часом чимось недосказаним, що ховається у кожній ліро-філософській мініатюрі. У рядках відчувається стремління ліричної героїні зберегти цілісність у коханні, бо для неї він, коханий – цілий світ. Вона ніби розуміє, що готова на власну самопожертву заради любої і дорогої людини. Намагаючись, наче Сізіф викотити на гору непід’ємний камінь: любов для неї – як цілодобовий вогонь, який ніколи не гасне. Щодо самотності, то вона порівнюється з холодною розлукою, як найстрашніша кара, або «маленька смерть». Тільки розрив кола самоти, за поглядом авторки, є потужним стимулом до повноцінного життя.

Автору притаманне природнє відчуття непересічних філософських величин часу і простору. Насиченість мініатюр окремими термінами сприймається легко, ненабридливо. Вони слугують міцним підгрунтям для побудови філософських формул, які напівсвідомо виводить у пориві натхнення, ніби не помічаючи цього сама, авторка.

«Як найцінніший скарб, як основа часів, як суть майбутнього − жіноча правда». Ця людська чеснота вирізняється Лілею Золотоношою як рівняння з безліччю невідомих. Правда сприймається не штучна, не бутафорна, вона − істина серед істин: щоб і аксіомами були, як щирість – щирістю. Саме так, сокровенні і відверті зізнання жінки до всього світу, проведення авторкою незвичних паралелей у відносинах між закоханими – як таблиці множення, де «я» і «ти» разом, що є своєрідним твердженням самозваженості героїні на терезах двох тіл – «твого» і «мого». У книзі проглядається постійний жіночий пошук вічного критерію істини, що ховається поза свідомістю пережитого, наболілого ліричною героїнею. Кохання вибухає як виплеск вистражданої і такої тонкої та беззахисної жіночої душі. Ліричний потік, цілющий палкими сердечними пориваннями, виливається на папір і стає багатим вербальним руслом могутньої ріки, ім’я якої – кохання, вкотре підкреслюючи його неперевершену сутність призначення на землі як сіяча у людські душі найтепліших почуттів.

Адже кохання у баченні героїні – це ж та некерована, незупинна ніким сила, що перевтілює її в богиню, перед якою зупиняється і час, і вічність…

Проте, за словами Лілії Золотоноші, кохання «перевіряється добротою, співчуттям і чутливою взаємністю…»

Варто зазначити, що авторка не обмежує свій жіночий простір лише жіночими сентиментальними смисловими синусоїдами, вона знаходить місце і для вербального вираження авторських проекцій на чоловічу сутність. Чоловік в арсеналі чуттєвих поривань змальований авторкою як сонячний генератор, який віддає енергію для жіночого самоствердження. Коханий є певним стимулом для відчуття нею світу в усій його повноті. А нестача такої енергії мимоволі позбавляє жінку життєвої і творчої наснаги. Без нього вона невільно відчуває вакуум, що вихолощує її серце і душу…

Читаючи цікаве і вагоме за своєю сутністю ліро-епічне, глибоко-філософське творче полотно Лілії Золотоноші, без кінця і краю блукаєш у лабіринтах авторських самостверджень, суджень і протиріч щодо причетності жінки до всього сущого. Бо сама жінка − ще ніким нерозгаданий Всесвіт.

Залишити коментар