Про фотокнигу Олекси Ващенка
Гортаю сторінки і немовби переглядаю час. Час недавній, час швидкоплинний, минаючий. Багатьох, кого бачу на знімках, про кого читаю в коротких новелах, замітках, знаю і знав. З деякими ще недавно ходив на Майдан. Ось ці ще тут, у Верховній Раді. Ось цих немає. А цих немає і зовсім. Немає ніде. Лише пам’ять в народі. Про одних міцна і глибока. Про інших так собі. Дехто й зараз діє й старається, як більше нашкодити своїй батьківщині на догоду хазяїну чи власному грабіжницькому інтересу, чи чужій ворожій країні, чи поєднано усім трьом цілям. Задумаєшся: і як таких земля носить?! Але журналіст об’єктивно безпристрасний. Така вже історія. І що було, то було. І кожному тут є місце. І все розсудять люди і час. І поставлять на свої місця. Чиєму портрету висіти на видному і почесному місці, а чиємусь…
І задумуюся. Як краще назвати цю книгу. Чи збіркою документальних фотонарисів? Чи альбомом? А може, фотокнигою? Та несуттєво. Оцінка – висока. Головне – настрій, що пробуджує вона. А він досить непростий. І неоднозначний. Тут і радість, і хвилювання. І тривога. І жаль. За чимось втраченим, незробленим, недопрацьованим, недодуманим. Кожна сторінка, кожен розворот – джерело інформації, яку отримуєш через чудові документальні ілюстрації, заголовки і підписи, через замальовки та новели, дбайливо виконані і скомпоновані у тематичні ряди Олексою Ващенком, прекрасним журналістом і фотокореспондентом кількох центральних українських видань. Він автор ще однієї патріотичної документальної фотокниги «За Україну, за її долю», яка вийшла у 2000-му і присвячувалася історії українського прапора. Її достойно оцінив наш народ, а Міністерство освіти й науки навіть рекомендувало у школи як додатковий навчальний посібник.
Анатолій Ковальчук,
журналіст, політолог.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал