Її творчість – на долоні у слова

354

До 85-річчя з дня народження Григора Тютюнника

 
Данько Н. На Тютюнниковому Лелечому кутку: Новели, нариси, оповідання/ Н.Л.Данько; післямова О.Неживого. – Харків: Майдан, 2016. – 86 с.
 
Федір ЧУЖА,
член ради спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука
 
Книга складається із дев’яти невеликих за обсягом, – але глибоких та пишних за змістом! – творів «малої» прози, що послідовно, починаючи від «Двох лелек», розгортають  сторінки долі Живописця Правди Григора Тютюнника на  Лелечому кутку в Мануйлівці та навколо неї, на берегах  тихоплинного Псла.
У «Двох лелеках» авторка зі спогадів удови письменника переповідає перший приїзд Григора Тютюнника до Мануйлівки, де на той час перебувала на канікулах його кохана, його Людмилка, з котрою заприязнився майже рік тому під час навчання в Харківському університеті.
«… Ось він, Лелечий куток. Гарна така місцина! Округлий невеликий майданець кучерявиться споришами з подорожниками, калачиками та рожевою конюшиною. Посередині, як печеричка на смарагдовому блюді, біліє колодязь із корбою. А навколо із садочків визирають п’ять хат у високих солом’яних шапках, та ще три осторонь, ніби надбігають до гурту. Зліва, за нивкою, відкривається широка левада з білими осиками та темними травами в пояс. У них і пірнає дорога, що привела сюди.
Григорій аж спинився. Це серце спіткнулося від хвилювання. А може, й підказало, що оця хата праворуч, здавалось би, така, як і всі, з зеленими віконницями, зі стежечкою прямо до криниці, саме та. Тут, у матері, на канікулах його Людася, тому сюди майже за дві сотні кілометрів добирався, ні, летів, наче на крилах, із раннього досвітку. Скільки різного транспорту змінив – не перерахуєш. Від шляху ось останні кілометри безтаркою з бочкою і двома підлітками-водовозами під’їхав».
А ось в оповіданні «Люда і Ліда» хоча й відсутня розповідь про Григора, однак посутньо твір не відрізняється від інших, оскільки в ньому йдеться про ту ж Мануйлівку та двох малих подруг – Люду Корецьку та Ліду Григоренко, перша з яких і стане дружиною великого майстра слова   Бачимо її родину, оточення, яке через певний час буде й багатолітнім оточенням нашого славетного майстра слова.
Як відомо, про творчість та життєвий шлях Григора Тютюнника написано немало літературознавчих досліджень, однак художні оповідки Ніни Данько мають своє особливе, Мануйлівське коріння і свої особливі барви, бо виписані не тільки з розповідей удови письменника Людмили Василівни та її односельців, а й передані – як спомини –  з глибин власної душі.
Якщо зміст «Блакитного дива» наповнений лише присутністю та переживаннями Григора під час руйнування сільського блакитного дива-храму, чому свідок і сама авторка, то «Як у людей» наближає читача до Тютюнникового сімейного життя з багатьма подробицями та враженнями, правдиво малює його чисто людський і дуже людяний образ.
А далі всі твори: «Багатий день», «Пслові казки», «Прощання», «Надія. Любов», «Провина і вина», де кожне слово ніби дихає та пульсує – виписані яскраво й переконливо, аж наче сам перебуваєш серед їхніх героїв, перемовляєшся з ними, разом із Григором ловиш рибу  в шовкових водах Псла, всотуєш красу природи рідного краю, і навіть вдихаєш дими  його «Шахтьорських» цигарок.
Ось якими бачиться той час, і Мануйлівка, і Псло, і всі навколишні місцини Ніні Данько:
«І дрімлива річка, і густий ліс, що на протилежному березі подерся по горі до самого неба, і холодне, аж із присмаком м’яти і крапельками вранішньої росиці повітря, і тиша, і вільне небо, яке міниться щомиті, – усе радує, зворушує, живить уяву. Тому й вабить його сюди мало не щоранку. Ніяк не риба, хоч і вона ловиться на радість його Людасі й синочкам Мишкові та Василькові. А найбільше, мабуть, тещі бо не тільки сковорідка-дві рум’яної смакоти є до обіду, а й сусідкам є що понести, похвалитися, який рибалка вдалий із її зятя».
Вона тонко вловлює і передає красу рідної природи, наділяє свої думки красою слова й роботі над ним приділяє особливу увагу.
Трохи нижче авторка згадує оповідання Григора Тютюнника «У Кравчини обідають»,  у рядках якої закарбовані мануйлівські обшири, місцевий люд, серед якого й вусатий коваль  Матвій Харченко, і мудрий рибалка дід Ганжа, « … який купиною темнів на березі, зсутулений, ніби якийсь добрий прирічковий дух. Теж давно відвів очі від поплавків, а зараз примружився, вдивляючись у віття осики, що впала у воду, і лунко проказав: – Он уже й крячечки прилетіли по рибку. Іч, які! Ловіть усі на здоров’я, а мені вже додому пора»; переповідає діалоги Григора з місцевими хлопцями, які запросили того з’їздити на Галаганівщину по кавуни.
« Та, мабуть, хлопці, ні. По кавуни – уже самі, – неспішно змотував вудки Григорій. – Мої баштани, мабуть, закінчилися. Хочу тебе, Валентине, покликати знову  сходити вдвох до сторожки, на лісовий розсадник».
«Це він згадав, – пише Ніна Данько, – як років п’ять-шість тому вперше ходили до хатинки в лісі. Про це навіть оповіданнячко «Паливода» лишилось».
А далі: «…Під самою горою в затінку старезної груші притулилася, як білий вулик, хатка на одне віконце, під солом’яною стріхою на самі очі. За проминулі роки зістарілась, угрузла в землю, але двері гостинно відкриті. На їхньому темному тлі біліє знайома постать сторожа, діда Данила Попенка, який живе вже в його «Деревії».
Письменниця й далі ніби веде читача по життєвій стежині Григора Тютюнника, переносить нас до його останньої зустрічі з Володимиром Калашником, земляком дружини й давнім другом ще зі студентської пори по навчанню в Харкові, який по-справжньому цінував твори Григора, так само, як  і той успіхи Володимира, на той час кандидата наук, який у Франції навчав української мови   місцевих студентів.
Саме під час таких зустрічей – і не тільки  у Григора – душа боліла, про що ділився зі своїм другом. А ось і його пригнічені, сумні роздуми, у яких простежуються сліди поразки – не відваги, бо скрізь в Україні – і в літературному процесі – радянська ніч ночей:
«І написав чимало, і щось серед того й вартісне є, але ж… Поки проб’єшся надрукувати написане, усю душу вимотають. Вирвуть живосилом! І не типові, бач, його герої, і не оптимістичне звучання його сюжетів, і підтекст якийсь лякає редакторську братію… Цербери кляті! Вимагають хором веселих оповідань або хоч би нейтрально-ліричних. Ніяких!»
І далі із чернетки листа до московської перекладачки його творів Ніни Дангулової: «Хтось у Києві «учредив» за мною «глаз да глаз». Навіть цензорів намовили взяти під особисту опіку. За такої ласки я багацько напишу? Цілком очевидно, що мене хочуть наштовхнути на роздуми про власне існування…»
Оповідання, новели, етюди та нариси збірки наповнені яскравими думками, що зодягнені в сріберні слова, якої б теми вони не торкалися: природи, характерів головних героїв чи лелечого сімейства, навколо якого авторка будує чи не весь «сценарій»   із творів.
Складно забути останню розповідь —  про бесіди авторки із Людмилою Василівною Тютюнник, подані під назвою «Провина і вина», котра  про справжніх та не зовсім  друзів великого  письменника. І про одного з тих, котрий і впустив у його тіло жало здибленої кобри…
У світі ідей та образів, які авторка «нависівала» на своїх сторінках, ані крику, ані сліду попід хмарами. Вона наче бавиться  словом, однак у цій круговерті усе ж ниточка в’ється  до серця читача, до душі, в якій залишається незгасиме світло.
Її проза вагома, чиста, без фальші, без облуди, бо йдеться насамперед не стільки про красу рідного краю, як про життя тих, хто зі своїми радощами та болями сотворяв і вершив його. Вона лише елементарно відповіла своєму покликанню, подарувавши нам пречудові оповідки із життя селян та того, хто так правдиво про них розповідав на весь голос. Не зважаючи ні на що.
«…У даних художніх творах Григір Тютюнник наділений справжньою унікальністю, неповторними рисами живого характеру»,  ¬ відзначив у післямові до збірки відомий тютюнникознавець професор О. І. Неживий. Бо  творчість авторки — на долонях у слова, хочеться додати до сказаного.
Як на мене, нова книга Ніни Данько стане ще однією справжньою візитівкою її творчості, бо так написати може тільки той, хто своїм чутливим серцем тулиться до великого серця Батьківщини.
 

№23 (185) 25 листопада 2016

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!