У листі до Ольги Кобилянської від 1 серпня 1901 року Леся Українка писала: «Раз заїхали високо на гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, _ кажуть що зветься Розтоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би».
Так геніальна поетеса змальовувала побачене з перевалу Німчич, який на межі Вижниччини та Путильщини нашої Буковини. Звідси видно гуцульські села Івано-Франківщини та Чернівеччини, а фраза «щось таке гарне і срібне як мрія» стосується безпосередньо буковинських Розтік. Вони, свого часу, дивували геніальних кіномитців Івана Миколайчука та Богдана Ступку, композитора Володимира Івасюка і, без сумніву, десятки інших митців та тисячі-тисячі шанувальників Буковини. Останніми десятиліттями дивують Розтоки неповторними літературними творами землячки, лауреатки премії імені Т. Г. Шевченка Марії Матіос, неординарністю осмислення гуцульської душі та мислення, журналістом і письменником Анатолієм Томківим. Розтоківчани наважилися подивувати світ і нині – у Вижницькому видавництві «Черемош» побачила світ книга Марії Кінаш «Синиччина кичера. Поема-легенда ( 2021. 147с.)
Авторка народилася і здобула середню освіту в рідному селі, відтак з відзнакою сягнула вершин української філології у Чернівецькому університеті, учителювала і втілювала здобуті знання на освітянських нивах Кіровоградщини, Буковини, Прикарпаття, врешті решт наважилася оприлюднити таїни своєї душі та хист таким чином. Сприяв виданню книги її земляк, розтоківчанин, генеральний директор ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» Ігор Васильович Яків’юк. Збагачують книгу малюнки юної розтоківчанки, студентки Вижницького фахового коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка – Оксани Гремаляк. Переднім словом супроводив видання уже згаданий Анатолій Томків. Скористаємось хоча б фрагментами того, на чому він акцентує увагу: «Сама авторка, талановитий педагог, викладач української мови та літератури, ніяк не позиціонує себе з письменницею. Власне кажучи, це її перший літературний твір уже у зрілому віці». За словами А. Томківа, «У дитинстві Марічка – надзвичайно вразливе розумне дитятко, навчене читати ще до шкільного віку. Найближчим її другом був дідусь – паламар у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Розтоках. Від нього чула багато казок, легенд, із ним спілкувалася саме у тому художньому стилі, коли предмети стають образами, а події – сюжетами. У віршованому спогаді про дідуся авторка пригадує:
…На ганку під вікном,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На древній дерев’яній лаві,
Я слухала історії цікаві.
Дідусь придумував казки –
Такі особливі, такі кольорові:
І спів пташок, і шум ріки,
І подих вітру чула в його слові.
Мені, уродженцю гуцульського села, не звикати, що довколишній світ – це по суті твоя родина, що про гори, скелі, окремі місцини оповідають легенди, перекази, пісні, котрими неодноразово користувався, творячи поезію та прозу. Анатолій Томків стверджує: «для гуцула природа є живою, одухотвореною, і без цієї єдності уже немає самого гуцула. Той, хто народився тут, уже несе в собі ген первісності». А далі продовжує: «Автору цих рядків легко розмірковувати на цю тему , бо він також ростоківчанин, вчився у школі, у якій вчилася Марічка. Усі ми , школярі, вибігаючи на перерву, потрапляли під пильний сторожовий догляд скалистої гори «Синиччина кичера» – природного логотипу Розтік. Вона щось приховувала у собі живе і пристрасне (так нам здавалося). Пам’ятаю, називали її «горою кохання». Була й традиція: після останнього дзвоника сюди піднімались випускники, ніби готувалися до лету у велике життя. Відчуття святковості, особливого душевного стану чекає тут на кожного і тепер. Твір Марії Кінаш розшифровує ці відчуття долями дійових осіб, захоплюючим сюжетом і навіть цікавою побутовою деталлю… З’ясовується, хімічний склад скали особливий – це так званий «глемей» сіро-синюватого відтінку. Ним ростоківчани прикрашали помешкання, підфарбовуючи, скажімо, печі, підмазуючи «святковою глиною» стіни. І це надзвичайно поетично, бо в «Синиччиній кичері» глемей є застиглими сльозами одного із головних персонажів…»
Святошністю огортаєш душу, прочитавши названу поему Марії Кінаш. Спочатку, зізнаюся, виникала думка, що авторка поставила перед собою мету: співаю про те, що бачу. Та згодом переплетіння поетичних і прозових рядків спонукає мислити про написання твору в стилі гуцульських оповідок. Дякую, вельмишановна Маріє Михайлівно! Переконаний, що так скажуть і тисячі-тисячі читачів книги «Синиччина кичера».
Володимир ВОЗНЮК, письменник, культуролог
“Українська літературна газета”, ч. 11 (303), 4.06.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.