Володимир Палажченко. Сади небесні Володимира Базилевського

Володимир Базилевський «У садах Вернадського й Шардена», поезії, Київ, «Щек», 2021, 212 ст.

 

Назва нової книжки поезій Володимира
Базилевського метафорична, містка й прозора. Йдеться про живу оболонку Землі, що є і оберегом, і архівом всього живого на планеті. Це відкриття великого українця Володимира Вернадського французький біолог П`єр де Шарден назвав еллінським словом «ноосфера». Саме вона постала в уяві автора книги садами високого людського духу.

 

Але що як справді в ноосфері,

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

думка про яку не полиша,

з`явиться оте, що на папері

сіяла заплакана душа?

 

Як стверджує філософія християнства, коли людина покидає цей світ, гине лише її фізичне тіло, а дух переселяється туди – у ноосферу, щоб згодом увійти в новонароджене тіло нової людини. Тому життя безсмертне. Такими ж передчуттями сповнені останні рядки вищецитованого вірша: «у садах Вернадського й Шардена/ назавжди оселиться мій дух?»

Поезія В. Базилевського  сакральна вже тому, що вона одухотворена: «Я вимостив цю дорогу/ за повелінням неба».

Високі літа поета – зрідні його високому духові, коли за видимим відкривається все більше невидимого. Щоразу для нього світ стає ближчим і прозорішим, а водночас – утаємниченим і незбагненним. І тоді приходять нові осяяння:

 

Слава Богу, є речі,

яких ми не знаємо,

яких не повинні знати.

 

Прочитавши таке несподіване зізнання, мимоволі замислюєшся: а чи можемо ми знати, що таке поезія? Адже автор відкриває нову істину, і досі ніким не розгадану: «Є таке, чого не скажуть вірші».

Напевне до «такого» належить і людське серце – «тягар якого не підважить слово». Чи не тому, що серцю не дано говорити, воно здатне так мислити, що навіть розум обганя.

 

Випереджає серце розум,

…………………

і розум знічений вмовкає,

і першість серця визнає.

 

Наголошуючи на безмежних можливостях серця, поет попереджає про небезпеку безоглядної віри в чуттєвість: «Кріпись і серцю волі не давай,/ бо серце нерозумне: може вбити». Зовсім протилежна позиція. Що ж, у поезії, як і в житті, усе святе – беззахисне. Часто, не усвідомлюючи цього, читачі звинувачують авторів у непослідовності. Проте читачів не вибирають. В.Базилевський – із тих поодиноких поетів, які ставляться до читача, як до самого себе. Хоча й дається це непросто, здебільшого – через страждання.

 

Знаю сам достеменно:

моє слово трудне.

Тільки схожий на мене

привітає мене.

…………………

Тільки рівний по серцю

розумінням воздасть.

 

Якщо, відкриваючи цю книжку видатного майстра слова, ти почуваєшся «рівним по серцю» йому, на тебе чекає співпереживання всіх болів поетової душі.

Базилевський щирий і тонкий. Глибокий і метафоричний. І схожий тільки на себе самого. Бо хто, як не Базилевський, міг так проникливо і тривожно, мудро і всеохопно, точно й афористично сказати про наше болюче: «Життя немає, та життя трива»! , «Кожен рік – небесний подарунок,/ кожен день – від ангелів привіт!».

На титулі книги під заголовком стоїть латиною: «Anno /рік/ 2020. Це означає, що 366 днів минулого високосного /і ковідоносного!/ року принесли нашому  поету  такий дарунок: 183 вірші та 6 перекладів і переспівів чотирьох авторів. Відкіля стільки сил і натхнення у поета поважного віку, чий перший вірш був надрукований у п’ят­надцять років? До того ж, багатостраждальний для всіх нас 2020-й завдав Володимиру Базилевському неймовірних випробувань: поет раптово опинився в реанімації, а потім в кардіології Феофанії.  Але і там… продовжував писати. 12 віршів за лічені дні! Оце і є те диво Високого Духу, коли Слово не покинуло автора, попри тілесну скруту і болі.

 

Сіла пташка на голівку

голубої ялинки,

на її колючку.

Засміялася дзвінко:

а ти так не зумієш…

 

Не зумію, кажу їй,

але й ти не зумієш

віршика написати

без паперу і ручки

як пишу тобі я:

з мотузками на грудях,

при накрапах дощика з пляшки…

 

Цикл «Вірші з лікарні» позначений такою самою напругою і тривогою, як і «вірші з війни» наших поетів-фронтовиків. І тут, і там свідомість людини обтяжена загрозою загибелі.

Оскільки, «…небесне тяжіння не тотожне земному», людина завжди «у шуканні опори» тягнеться вгору, до садів поезії Володимира Базилевського, які зачаровують і дивують. Його тонке світовідчуття і глибоке осмислення єдності людини з природою вражають оригінальністю й новизною.

 

…і марно ум дошукується змісту

у видиві, що рветься й відплива

в невидиме, не втілившись в слова.

 

Лірико-філософська поезія книги «У садах Вернадського й Шардена» обдаровує читача тією теплою мудрістю, яка здобувається тяжким  досвідом розуму й серця. Тому ці вірші хочеться читати й перечитувати. Проте у книзі є два вірші, які сприймаються не без надриву. Перший «Померла хазяйка»:

 

Із дачного я повертався масиву,

аж раптом до мене пристала собака.

…………………

Звідтоді мій спокій у снах моїх рветься,

бо очі – то мова, бо погляд – то чудо.

Щоночі за мною собака женеться:

«Померла хазяйка! Візьми мене, чуєш?!»

 

Вже з першого прочитання вірш увіходить у серце як рана. Але собачка ще жива, тож є надія. Одначе другий вірш «З палеоліту» жодних шансів читачеві не дає, бо хлопчик Адольф «кинувсь від школи за крок» з мосту в ставок. Дикунство повоєнних часів запам’яталось поетові конкретною жертвою «війни без війни».

Хай не складеться враження, ніби вірші про дикунство сучасне читаються безболісно. Просто ми до нього звикли. Мовляв, це десь далеко, на Донбасі, зате у Києві «знову цвітуть каштани».  У поетичному літописі Базилевського аж ніяк не обійдений увагою «Обжитий слугами диявола, двадцятий пандемійний рік».

Зітха душа: параліч нації.

За роком рік, за днями дні,

а ми ще й досі в імміграції,

у батьківщинній чужині.

 

Звичайно, продиктований серцем поетичний роздум – то не політологічний аналіз. На жаль /а може, їм на щастя/, політики й політологи поезії не читають. Отже й не розуміють ні своєї країни, ні свого народу, який вони перетворюють на біомасу. І як тоді жити «у перекинутій вітчизні, яка стоїть на голові», де вже три десятиліття поспіль обирає «як не блазня, то боксера у вожді місцевий люд»? Хіба утримаєшся від докору:

 

То якої ж ти породи,

що невігласу й нулю

б`єш чолом, антинароде?

Ти дурієш, я терплю.

 

Так міг написати тільки український поет, бо жоден народ у Європі не зазнає такого геноциду, як наш, і тільки у нас «чорна барва країни нічної/ стала звичною барвою дня». Скільки десятків звернень-віршів оприлюднив у попередні роки видатний українець Дмитро Павличко під рубрикою «До пана Зеленського»! Все марно! Не відстає від братів по слову і Володимир Базилевський, явивши у своїй книзі чотиривірш «До портрета З…»:

 

То клеїть дурня, то впадає в раж,

апаша жести, сприт авантюриста.

Не муж державний – недоперсонаж

із серіалу карикатуриста.

 

Кому незнайоме слово «апаш», пояснюємо: у перекладі з французької – шах­рай,бандит. Тих, хто не згоден з таким портретом, відсилаємо до лав п’ятої колони, що активно підтримується дев`я­нос­то­п`ятиквартальниками на чолі з тим самим «портретом». Аби знати, як «п’ята колона розхитує хату», прочитайте ізотеричного вірша Базилевського. Що робити з такою п’ятою колоною? Звісно, її породили не поети, але вбиватимуть її таки поети! Бо більше нема кому.

Всяк раз, коли розкриваю «У садах Вернадського й Шардена», упевнююсь, що читатиму цю книжку знову і знову. Адже з плином часу Володимир Базилевський відкривається мені по-новому і прочитується глибше й сердечніше. У перші тижні спілкування з книжкою одержав «урок поривань і моралі», такий слушний для мого покоління. І – пересторогу: «В досконаліші, кращі світи задивляються душі». Не заносьтесь! Чи пощастить своєчасно прислухатись до живого Слова видатного поета і мислителя, якого сучасники називають совістю нації?

 

Ти – мій сучасник,

тому я не скажу тобі

всієї правди.

Вся правда – то катастрофа

для наших стосунків.

 

Сподіваюся, зміст цих рядків домежно розкриється в наступному часі. Вірю поетові, бо разом із ним відчуваю: «Минає все, триває біль, що все минає». Ця сакральна фраза назавжди увійшла в серце. Щойно повторивши її, згадав В.Сосюру. Скільки десятиліть говоримо «Любіть Україну». І хто хоч раз при тому додав: «Любіть Сосюру!» А що скажемо про поета, який кожним рядком своєї нової книжки довів, що має таке ж «прокляття – жити тільки серцем». І віддане воно Україні, безсмертному українському Слову!

На правах реклами. Планинг 2022. Планінги датовані 2022 – купити в Києві і інших містах України, замовити онлайн за доступною ціною – опт і роздріб з доставкою. У каталозі інтернет магазину канцелярських товарів Office-Mix