“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025
Галич О. А. На хвилях пам’яті. Поезії. / упорядкування та передмова В. М. Галич. Луцьк : ФОП Мажула Ю. М., 2025. 340 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ім’я Олександра Андрійовича Галича (1948–2023), відомого українського літературознавця і педагога-новатора, доктора філології (1992), професора (1997), Заслуженого діяча науки і техніки України (2007), не потребує широких рекомендацій. Для вітчизняних освітян, фахівців у царині літературознавства, студентів-філологів і школярів старших класів постать засновника луганської наукової школи документалістики О. А. Галича є непересічною.
10 березня 2025-го року виповнилася друга річниця з дня відходу у засвіти українського інтелектуала. Нещодавно побачила світ збірка, присвячена світлій пам’яті О. А. Галича. В анотації до видання зазначено: «Книга «На хвилях пам’яті» – повне зібрання віршів літературознавця Олександра Галича… Його твори – це філософські роздуми про сенс людського життя, природу та призначення пам’яті, минуле і будущину, війну і мир: у них бринить любов до рідної землі, прекрасної в будь-яку пору року, оспівуються високі громадянські та патріотичні почуття».
На обкладинці збірки Андрій та Артем Галичи, сини вченого, відтворили пейзаж рідного села свого батька – Серебрянки Артемівського (Бахмутського) району на Донеччині, яке, на жаль, повністю знищене російськими загарбниками.
Книга проілюстрована також синами О. А. Галича унікальними малюнками з використанням ШІ.
У передмові «Поезія – це височінь життя, поезія завжди сильніша смерті» Валентина Галич, дружина О. А. Галича, докторка філології, професорка, стисло окреслила життєві крутосхили його долі, що зумовили мультикультурний світогляд автора поетичної збірки, заснований на загальнолюдських цінностях. На думку упорядниці видання, «Олександр Галич – виразно український поет-інтелектуал. Унікальний мультикультурний світ його поезій таїть багато нерозгаданих смислів, нерозкритих змістів».
Перший розділ книги – «Мнемозіна» – увібрав поезії літературознавця Олександра Галича, що побачили світ за життя автора в трьох збірках «Мнемозіна» (1976 – 1997 рр.), «Далечінь пам’яті» (1998 – 1999 рр.) та «Белла» (1988 – 1923 рр.).
До другого розділу – «В душі палає Україна» увійшов чималий масив ліричних віршів, написаних з 1998 по 2023 рр. Ці твори оприлюднені вперше. Загалом збірка містить понад 600 поезій. Вона дарує зустріч із дивовижним світом почуттів і переживань ліричного героя. Один вірш – це поетична подія, а уся збірка як апогей творчого піднесення. Саме в них, за словами автора, ««біографія» почуттів, емоцій, настроїв».
Тематичний діапазон ліричних творів Олександра Галича доволі широкий: філософські, громадянські, патріотичні та інтимні вірші своїм різнобарв’ям оприявлюють етапи становлення особистості автора.
Вражає і жанрове та версифікаційне розмаїття: рубаї, хайку, двовірші, дистихи, триптихи, чотиривірші, цикли, мініатюри, ескізи, замальовки, філософізми, акварелі, етюди, жартівливі вірші, присвяти, силабо-тоніка, тоніка, верлібр, гра слів тощо.
Поезія Олександра Галича напрочуд актуальна. Щоб пересвідчитися в цьому, достатньо звернутися хоч би до таких творів: «Криниця пам’яті», «Луганськ», «Старобільськ», «Буча», «Ночами снилась батьківська земля», «Наближення до мети»», «Спогад про майбутнє», «Шлю прокляття війні», «На роздоріжжі я, та треба жить!» «В душі моїй палає Україна», «Криваві сліди війни» та ін.
Розділ «Спогади про Олександра Галича» складається з мемуарів колег-науковців, письменників, освітян-побратимів у боротьбі за незалежність і розбудову Української держави, з яких постає особистість вченого й літературознавця і поета О. А. Галича як просвітянина, ідеолога нації, гідної та доброї людини. Відкривається розділ матеріалом автора цих рядків під назвою «Наукова школа Олександра Галича», в якому подано крізь призму спогадів про творчі взаємини з теоретиком та істориком літератури й педагогом, починаючи від першого мого знайомства з публікаціями О. Галича в академічному журналі «Радянське літературознавство» (нині «Слово і Час»), до співпраці з ним у спеціалізованих учених радах і спільних видавничих проєктах.
Кожна нова зустріч з Олександром Галичем приносила, принаймні мені, неабияку радість невимушеного спілкування: відсутність чванства, зверхності, постійне прагнення допомогти. Йому була притаманна якась уроджена делікатність. А ще теплий гумор, почасти з підтекстом, блискуча ерудиція, вільна орієнтація в українській і світовій галереї літературних персонажів. Для мене завжди були справжньою розкішшю інтелектуальні дуелі з дотепним співбратом у «гарячому цеху» науки про письменство.
Професор М. І. Зимомря (м. Дрогобич) зауважив у «Рефлексіях, покликаних образом із життєвих доріг»: «Не буде перебільшенням, коли б сказати : все, що вийшло з-під пера Олександра Галича, вже стало історією; як нікому іншому, а йому вдалося об’єднати береги України! На конкретних прикладах учений, ім’я якого зробило б честь європейської слави першому-ліпшому університету, умів видобути – близьку до абсолютної – конкретну істину, а відтак – свідчення про суб’єктність українського письменства у контексті світової культури. Тому, на моє переконання, його праці мають максимально узагальнюючий характер».
Професор М. С. Тимошик у спогадах «Ранима душа шляхетного професора» відзначив: «Тепер так захопливо й аргументовано пишуть мало. І так відповідально ставляться до тексту, як він, – теж мало. І так уболівають за правдиву нашу науку, поганьблену профанаторами й невігласами з формально високими, часто купленими за неправедні гроші, званнями й посадами, – одиниці. Професор із великої літери, інтелектуал із шляхетними манерами, професіонал із душею романтика, патріот із ранимим від несправедливості серцем…»
У спогадах професора Олександра Чиркова (м. Житомир) «Людина совісті і честі», професорки Ксенії Сізової (м. Кременець) «Пам’яті Олександра Андрійовича Галича», професорки Аліни Якимчук (м. Рівне) «Людина з великої літери, або: істинний професор, інтелігент» та багатьох інших окреслено координати й масштаби дослідницької діяльності науковця-патріота Олександра Галича, перспективність його ідей як основи подальшого розвитку вітчизняного літературознавства й поступу української національної справи.
Професорка Тетяна Черкашина (м. Падуя, Італія) у «Спогадах про вчителя і мудрого наставника життя» говорить про О. А. Галича, дослідника художньої документальної літератури, який вивчав пам’ять людську у наукових працях, прививав своїм студентам стійкість у протистоянні безпам’ятству.
Валентина Гончар, дружина письменника Олеся Гончара констатувала: «Я пам’ятаю чудову пару – Валентину Миколаївну і Олександра Андрійовича. Вони залишилися в моїй уяві як подружжя гончарознавців-однодумців. Бували в гостях. Дружимо з Валентиною Миколаївною й донині».
Спогади Андрія Галича, сина автора книги, військовослужбовця, написано у формі прямого звернення до батька – найрідніший голос лине через смертну межу до того, хто ростив, виховував, допомагав, заклав непроминальні духовні цінності в душі: «Змалечку пам’ятаю його теплі руки, лагідний погляд голубих очей, добру посмішку… Цей образ батька я пронесу через усе життя.
Олександр Андрійович був відомою в наукових колах людиною, автором багатьох книг, мав чимало учнів, але, на мій погляд, головним його досягненням була сім’я – дружина, діти, онуки, яких він любив, про яких писав вірші, що ввійшли до цієї збірки».
Розділ ««Олександрит – коштовний камінь»: поетичний життєпис Олександра Галича» містить вірші, написані близькими й рідними О. А. Галичу адресантами: братом Володимиром, сином Артемом та ін. Ці поетичні твори прикрашають книжку, вливають у неї ліричний струмінь.
Наведу лише одну строфу з поезії сина О. А. Галича – Артема «В серці нашому – вічно живий»:
Твоє слово – як подих Дінця,
Твоя мудрість – як вічна весна.
Ти навчив цінувати життя,
Любити його крізь біль і літа.
Завершується книга «На хвилях пам’яті» розділом «Миттєвості життя професора Галича», в якому вміщені світлини із його сімейного архіву: «Маленький Саша з татом Андрієм Тимофійовичем та мамою Анною Кузьмівною (1949)», «Саша – школяр (1963)», «Олександр – випускник Серебрянської середньої школи Артемівського (Бахмутського) району на Донеччині, 1965», «Студент ДонДУ (1973)» та ін.
Коли роздивляєшся їх, мимоволі зринають у пам’яті хрестоматійні рядки: «Як тільки людина помирає, / змінюються її портрети». Справді, образ портретованого змінюється, тому що ми дивимося на нього інакше. Смерть, як скульптор, останнім ударом різця завжди додає до статуї іще один штрих, який визначає в ній найголовніше. Портрети, як і світлини, змінюються, бо ми вдивляємося в них уже з іншим, значно глибшим сприйняттям людини: з тим останнім враженням про неї, яке ніколи не з’являлось до цього моменту. Ось чому про небіжчиків треба говорити відверто й щиро.
Доповнюють уявлення про літературознавця й поета О. Галича як про добропорядну й романтичну особистість зупинені миті, що зафіксували його навдивовижу щасливим поруч із Валентиною, майбутньою дружиною: «Бентежна юності пора долає стрімко простір й час. Молоде подружжя – Олександр та Валя (Белла). (14 вересня 1974)», «Я щасливий, зеленаві очі дивляться на мене серед дня… Саша і Валя – студенти ДонДУ (1975)».
На багатьох інших світлинах бачимо Олександра Андрійовича у сімейному колі – з дружиною, синами, онуками… Збережені миті: «Щаслива родина Галичів у Рівному. Олександр Андрійович із синами Андрійком та Артемком і дружиною Валентиною (1988)», «З маленькою онучкою Улечкою (2013)», «З онуком Дмитром та сином Артемом (2018)» та ін.
Насамкінець вміщено справжню перлину сучасного фотомистецтва – парний портрет Олександра Андрійовича з дружиною Валентиною Миколаївною (26 березня 2018 р.). Це, сказати б, парадна сімейна світлина, зроблена в день сімдесятирічного ювілею поважного вченого. Одяг подружжя підкреслює урочистіть і значущість події : ювіляр одягнений у темний із іскристими полосками костюм, білу сорочку й модну краватку, його дружина – у святковій сукні такого ж кольору із золотавими манжетами на рукавах. Вона, немов лебідка крильми, обнімає чоловіка : «Кохана рука на моєму плечі віддзеркалює зорями». Обоє щасливі, на обличчях – щира усмішка; а серцевиною сімейної фотографії є очі портретованих: повні світла й любові, бездонні, як джерельна криниця. І чоловік, і дружина впевнено дивляться в одному напрямі.
Чи не про такий портрет свого часу зауважувала шотландська письменниця Алі Сміт: «Портрет – це дзеркало душі, коротка мить в очах вічності».
Оцінюючи книгу «На хвилях пам’яті» в цілому, хочу сказати, що вона, безсумнівно, буде корисною для науковців, учителів, докторантів, аспірантів і студентів – для всіх, хто цікавиться українською і зарубіжною літературою, хто прагне глибше осягнути всесвіт Слова.
Щиро дякую усім, хто долучився до створення унікального видання, присвяченого світлій пам’яті Олександра Андрійовича Галича. Це вагомий внесок у персональну історію українського літературознавства, у висвітлення духовної краси однієї з його видатних постатей, у справу нашого ментального одужання.
Пригадуються ваші лиця,
Здавалось, це було давно,
Бездонна пам’яті криниця –
Надійне й мудре джерело.
(О. Галич. Криниця пам’яті).
Він міг би ще багато сказати вагомого в науці і в поезії. Доля розпорядилась інакше. Але доля не може вплинути на пам’ять про вченого й письменника Олександра Галича, на обіг його наукових праць і щирих ліричних віршів – вони вже належать вічності.
Володимир Кузьменко,
голова творчого об’єднання критиків і літературознавців Київської організації НСПУ, доктор філології, професор
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.