“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
Пономаренко Б. Й. Сила роду нашого: поезії, пісні / Борис Пономаренко; передм. Петро Засенко. Київ : Жнець, 2023. 208 с.
Нещодавно в столичному видавництві «Жнець» побачила світ нова книга відомого політичного та громадського діяча Бориса Пономаренка – «Сила роду нашого» з присвятою «нашим славним незламним воїнам Збройних Сил України». Переважну більшість поетичних творів, уміщених у виданні, становлять патріотичні та ліричні вірші, пісенні тексти з нотами до них. Мелодійну музику до пісень Б. Пономаренка написала композиторка Ірина Мельниченко, хормейстер Національного заслуженого академічного українського народного хору України ім. Г. Верьовки. Варто зауважити, що декілька пісенних текстів поета, покладених на музику, вже є в репертуарі цього уславленого хорового колективу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
З кожним новим виданням – від «Між мальвами» (2009), «Ранкової роси намисто» (2013), «Уклонися порогові отчому» (2017), «Ударив дзвін» (2020) до «Сила роду нашого» (2023) все яскравіше простежується прагнення автора працювати книгами, а не «строкатими» збірками віршів, коли під однією обкладинкою оприлюднюються різнопланові у змістовому, тематично-образному, архітектонічному, версифікаційному та інших вимірах поетичні твори. «Сила роду нашого» – саме книга, а не збірка віршів. Тут майже нічого немає випадкового. Здебільшого кожен вірш випливає з попереднього, доповнює його, а всі разом утворюють одне поетичне ціле за національно-філософським наповненням, жанрово-композиційною парадигмою, ритмомелодикою та звуковою організацією всього видання. Це єдиний живий організм, радше дерево – щоправда, неабияке, а «дуб Залізняка», що видніється «над сірою пітьмою» воєнного лихоліття, «як грізний отаман»:
Пливли роки, епохи та століття
В боях за волю – доля в нас така!
А дуб стоїть, розкинув руки-віття, –
То воїн-дуб, то – дуб Залізняка!
Метафоричне дерево поезії Бориса Пономаренка закорінене в український фольклорний ґрунт, класичне вітчизняне письменство, а своєю кроною, «руками-віттями» тягнеться до європейської та світової літератури. За словами відомого письменника Петра Засенка, який написав переднє слово до книги, твори поета «наповнені лицарською добротою і козацькою звитягою». У кожному з них відчувається біль за долю рідної землі, сплюндрованої російськими окупантами, принципова громадянська позиція, козацький дух і лірична українська душа.
Серцевиною ж видання, позначеного карбом харизми мудрого й талановитого автора, є утвердження «сили роду нашого» – Роду як першобога слов’янської міфології, зачинателя всього живого, Господаря Всесвіту. За легендами, Род – творець Вирію (у слов’янській міфології насамперед – «рай» для богів і душ померлих та ще не народжених малят; згодом – теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи). Вчені вважають, що культ Рода, бога природи, врожаю, сформувався за бронзової доби і проіснував кілька тисячоліть. Про могутність і важливість цього божества (повелителя дощу і блискавиць) для наших пращурів свідчить значний масив споріднених генетично сучасних слів на позначення найважливіших понять: «родитель» (батько), «уродив» (урожай), «народитися», «народ», «природа», «рідня», «родовід», «вродливий» тощо. З ім’ям Рода пов’язують назву стародавнього міста Родні, яке на початку VІІ–VІІІ ст. було культовим центром всемогутнього божества у районі найдавнішої цивілізації слов’ян. Саме тут, на річці Рось, жило плем’я русь (россоманів), від якого і походить назва народу й держави – Київської Русі.
У поезії «Єднатися й перемагати» Борис Пономаренко закликає нащадків славних воїнів князя Ігоря до єдності заради перемоги над підлою та жорстокою путінською ордою: «Єднаймось! Мусимо здолать / І недовіру, і спокуси, – / У нас за спинами стоять / Предтечі – українці-руси!»
Впродовж століть українці не випадково формували у молодого покоління відчуття роду, батьківської оселі, рідного села чи міста. А разом з усвідомленням кревного зв’язку зі своєю малою вітчизною до кожного із часом приходить і розуміння світлого образу Батьківщини – нашої рідної України, вічних загальнолюдських цінностей – любові до свого народу, душевної чистоти, прагнення творити добро:
Коли біда, як ніж в ребро,
І вірус крадеться за спиною –
Не забувай творить добро,
Живи по правді, будь людиною!
Коли зі Сходу сарана
Під «русскій мат» повзе країною, –
Для нас, для всіх – мета одна –
Рятуй Вітчизну, будь людиною!
(«Себе спитай»)
Уся народна етика українців, зрештою, й зводиться до так званої сімейної моралі, заснованої на почутті родства, козацького побратимства. У поезії «Якщо ми справді козаки» ліричний герой звертається до своїх співвітчизників із нагадуванням «пам’ятати на віки, / Що ми від роду – українці, / Не пияки – а козаки». Прагнучи зберегти духовні здобутки у добу існування козацтва, український народ створив вікопомне прислів’я: «Козацькому роду нема переводу».
Поза тим, у книзі «Сила роду нашого» поет засуджує, їдко висміює тих, хто цурається свого пракореня, забуває козацьку славу, наші героїчні традиції («Їм байдуже», «Це наш народ», «До космополітів», «Кого у владу» та ін.):
Вони існують поміж нами,
Окремо від людського роду,
Себе не визнають синами –
Нащадками свого народу.
Не хочуть знати рідну мову,
І до історії байдужі,
Їх вітер сіє, як полову
На перегній … нікчемні душі»
(«Це наш народ»)
Прикметною особливістю поетичного таланту Бориса Пономаренка є міцний сплав (дається взнаки досвід його багаторічної роботи в ливарному цеху Смілянського машинобудівного заводу) влучних афористичних рядків, зважених на долоні, немов пригорща золотого зерна з нового врожаю, з вільним диханням усього вірша. У кращих поезіях митця саме такі вони – майстерно підігнані одне до іншого, відшліфовані й легко видихувані грона слів достиглі: «Рід – освятили ми славою, / Край наш – Міцною Державою!»; «Нехай людина і життя – / В коханні будуть вічними!»; «Сиві батьки просять милості в Бога, / Щоб захистив … їх відважних синів»; «А по зруйнованих траншеях / Волошки й маки зацвітуть…»; «Рідна мова, як ріка – / Чиста та глибока. / Пісню ж пише не рука, / А душа … висока» та інші.
Окремий розділ у книзі – «Стежками осені» присвячено інтимній ліриці. Першим поетом на нашій планеті, гадаю, був той, хто порівняв жінку з квіткою. Саме так цей добродій зумів висловити власні почуття, свою радість від можливості жити й споглядати красу, започаткувавши мислення в художніх образах.
Борис Пономаренко – один із небагатьох митців, хто наважився порівняти жінку … з вином. Свого часу Микола Ушаков у вірші «Вино», що став окрасою збірки «Весна республіки» (1927), провівши аналогію між тривалим процесом виготовлення вина з поезією, констатував: «Чим витриваліше мовчання, / Тим річ дивніша на вустах». Наш сучасник Станіслав Шевченко узяв порівняння вина з поетичною творчістю не з чорнильниці відомого в літературі попередника, а з реального життя і власного мистецького досвіду. Іскристе шумовиння розчавлених виноробами ягід, виноградне бродіння соків, звісно ж, – іще не вино. Можливо, лише через кілька років зберігання та відстоювання у прохолодних льохах воно подарує справжній букет. Саме тому «Зрілі вина приємно пити, / Коли прийде на них пора». («Вино і поезія»).
В акварельному малюнку «Зріла жінка» Борис Пономаренко впустив живе життя в ліричні рядки, відкривши нову грань у традиційній, здавалося б, темі – споглядання жіночої вроди:
Як гарно сяє молоде вино, –
Оманливо-розкішний подарунок…
Та лиш на вигляд звабливе воно,
А душу гріє – витриманий трунок.
……………..
Кохаймо ніжно обраних жінок!
Вони, мов хміль, і молоді, і зрілі,
Вони п’янять, як запашний вінок,
Кохаймо їх – і будемо щасливі!
Не залишать читача байдужим інтимні поезії «Не гріх»: «Не шукайте вини за собою, / Бо в любові і сльози, і сміх, / Де у парі щасливі обоє, / Там кохання – молитва, не гріх!»; «Ой гожа…»: «Бо губки в моєї любки – / Як вишні червоним грають, / А грудки, як дві голубки – / Сміються і виглядають»; «Ох, яка»; «Фіалочка-малявочка»; «Магічна ніч» та інші.
Художньою окрасою книги «Сила роду нашого» стали гравюри заслуженого діяча мистецтв України й Польщі Миколи Шелеста, талант якого найповніше розкрився саме у царині живопису та графіки. Відзначу добротну поліграфічну реалізацію видання, якісний папір, тверді обкладинки. Художнє оформлення, комп’ютерна верстка та оригінальний дизайн зі смаком виконані знаним графіком Ігорем Женченком, сином відомого оперного співака й поета Віктора Женченка, який, на жаль, відійшов у засвіти 28 жовтня 2021 року. Борис Пономаренко присвятив пам’яті свого вірного побратима дві поезії – «Надійний друг» і «Тепер уже – без друга».
Сльозами крапають дощі, –
А серце б’є недуга!
Співатимуть його пісні,
Але тепер … без друга…
Як часто ми втрачаєм їх,
Хто вже зустрівся з Богом.
Шануймо друзів – ще живих!
Допоки маєм змогу.
Хто знає Бориса Пономаренка особисто, може засвідчити, що він є напрочуд мудрою і дуже толерантною людиною, негаласливим, розважливим і поміркованим. І «поезії його тихі, некрикливі, але кожне слово вивірене й душевне» (Тетяна Фольварочна). Книга «Сила роду нашого» Б. Пономаренка заслуговує на щиру подяку від усіх поціновувачів запашного українського слова, адже вона стане нашою духовною зброєю у боротьбі з новітніми варварами. Воістину, козацькому роду нема переводу.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.