Рецензія на книгу Людмили Нікуліної «Листочок: казочки в мініатюрі».
Харків: Майдан, 2026. 112 с.
Що таке казки? «Це про старовину, — скаже хтось. — Застарілий жанр! Хіба що для дітей. А зараз і дітям казки не дуже потрібні. Є речі набагато цікавіші».
Ви згодні? Я — ні. І ось аргумент. Прочитайте книгу Людмили Петрівни Нікуліної «Листочок: казочки в мініатюрі» (Харків: Майдан, 2026. 112 с.) — і Ви переконаєтеся: казки — наші сучасники, що вони пишуться й зараз і пишуться чудово, і призначені вони не тільки для дітей, а й для дорослих! Вони — мудрі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Поціновувачі поезії та прози добре знають ім’я авторки книги казочок «Листочок». Адже тривалий час Людмила Нікуліна натхненно й невтомно служить слову в лавах Національної спілки письменників України та творчої асоціації літераторів «Слобожанщина» (місто Харків). Перу письменниці належить низка яскравих поетичних і прозових книг (деякі з них можна знайти в мережі «Інтернет»), публікацій в авторитетних газетах, журналах, альманахах, колективних збірках. У творах Людмили Петрівни в оригінальній художній формі відбилися думки й почуття людини, яка живе в наш буремний час. Характерні риси її героїв — пошук правди, справедливості, повнота сприйняття життя, прагнення краси. Усі ці особливості повною мірою відбилися в казках, які ми назвали мудрими.
Книгу казочок «Листочок» авторка присвятила своєму онуку Роберту, який загинув 27 березня 2024 року при виконанні бойового завдання.
Розгляд казочок доцільно розпочати з казки «Листочок», що дала назву всій книзі. Про що пише авторка? Є тільки життя — смерті немає. Адже Листочок з «брунатно-жовтим бочком» не вмирає, а лише засинає. Навесні він прокинеться — життя продовжиться (с. 8)!
Або казка «Зустріч». Зима сумує: «…не сила моя протистояти теплу, моє серце тане з середини, а мої судини рвуться від води, що ринула з-під снігу». І що каже у відповідь Весна? «Не хвилюйся, люба Зимонько… Твоя кришталева краса розчиниться в моїх струмках і співі птахів, що повернулися з Півдня. Твої очі дивитимуться на квітучі сади, а корона прикрасить небо свічками зірок… Усе повторюється, повторишся і ти…» (с. 15).
А про що казка «Струмок»? Хіба не про те, що життя динамічне, що воно — рух? Струмок зустрічається з Річкою, яка несе його до Моря; він «боїться звикнути до нового життя», але Річка й Море прагнуть допомогти Струмку. Море обіцяє Річці «зі сплячим Струмком на руках» навчити їх «чути музику співаючих черепашок і виходити на берег разом з пінистим прибоєм» (с. 92).
Життя триває, і в ньому з’являються нові барви!
Є в казці «Струмок» також інші важливі мотиви.
Один з них можна приблизно передати відомим латинським висловом Festina lente. Чому приблизно? Справді, поспішати треба повільно, тобто — фактично — не поспішати взагалі! Крилатий латинський вираз пропонує діяти без зайвої поспішності та необдуманих ризиків. Що ж ми бачимо в «Струмку»? Тут наголос робиться на іншому: не поспішати, завжди пам’ятаючи про друзів! Саме в цьому — глибинний смисл казки «Струмок». Зокрема, пишноти природи, життєві враження не здатні замінити справжніх друзів.
Як ця ідея передається засобами літературної казки?
«… не поспішай, прислухайся до свого дихання. Адже це так чудово — знову жити після зимового заціпеніння і радіти свободі» (с. 90), — каже Струмкові Весна. Однак Струмок, який запропонував Весні дружбу, на деякий час забуває про це; поспішаючи, він переключає свою увагу на картини природи, які сприймає «як стрічку багатоликого і різноголосого кіносценарію».
І в другий раз Весна радить Струмку не поспішати: «Куди ти так квапишся? Зупинися, роззирнися, передихни, нарешті. У тебе попереду ще довгий шлях, який треба пройти, а не пробігти». Якою ж є відповідь Струмка? «Та ні, — квапився Струмок, — мені так добре зараз! Так весело!».
Згодом бере слово Річка. Вона втішає засмученого Струмка, говорячи, що дружбу з Весною не втрачено, що Весна «неодмінно прийме… пропозицію» Струмка (с. 92).
А потім і Море фактично (з легким докором) приєднується до Весни й Річки: «Знаю, ти сумуєш за Весною, повз яку прошурхотів, як вітер. То де ж дружба, яку ти їй запропонував?» (с. 93).
І все-таки останнє слово — за Весною. Саме вона, підтримуючи Струмка, підсумовує у фіналі казки: Струмок «крізь загадкову прозорість побачив зорі, що закликали до своїх осель, місяць, схожий на велику медузу, і діадему Весни, яка обережно виводила крейдою по світному небу: — Дорогий струмочку, я приймаю твою дружбу! Ніколи не сумуй без мене, а головне — ніколи не поспішай».
Є ще один мотив у казці «Струмок», на якому я хотів би зупинитися докладно, враховуючи й те, що він представлений і в інших казках (про що буде йтися далі).
Струмок пройшов важкий шлях, який вимагав внутрішніх змін, але ці зміни лякали його. З одного боку, Струмок «прагнув усього нового і незвіданого» (с. 90). З іншого боку, йому подобалося бути просто Струмком. Проте це виявилося неможливим: Струмок злився з Річкою. Ось як пише про це авторка: «…раптом він спіткнувся і сторчголов полетів униз. “Що це зі мною?” — борсався Струмок, намагаючись повернутися назад». Усупереч підтримці Річки, він «гірко заплакав» (с. 92). Річка і пізніше Море підтримують Струмка, але він продовжує відчувати страх. Струмок говорить про те, що він «боїться звикнути до нового життя»: «Воно дуже гарне, але не моє. Відпустіть мене назад, будь ласка» (с. 93). І тільки підтримка Весни, як ми писали вище, розставляє крапки над і.
Отже, в казці «Струмок» ставиться й розв’язується проблема сприйняття життєвих змін. Нові враження — це чудово! Але вони можуть і лякати.
Про це йдеться й у казці «Фрося», де Папуга й морська свинка Фрося спочатку радіють свободі, а потім починають відчувати тривогу (с. 11), і в казці «Насіння», у якій соняшникові насиннини «сваряться й чубляться» в тісній торбинці й водночас із насторогою ставляться до наміру господаря посадити їх у землю (с. 22–23).
Значущою є головна думка казки «Торба»: важливо бути «комусь обов’язково потрібним!». У казці йдеться про торби, «портфелі, теки, клатчі та навіть целофанові пакети» (с. 97), але ж ми розуміємо…
Коли ж нами нехтують, це дуже прикро. Саме про це говорить Парасолька, героїня однойменної казки (с. 51).
Один з головних мотивів книги — оспівування краси життя, природи. Цей мотив виразно звучить, зокрема, в казках «Бурульки» (с. 83) та «Муха на підборах» (с. 5): бурульки створюють «заворожливу музику», а Муха, яка «не вміє ходити», «літає на срібних підборах»!
А оскільки навколо нас розлита краса, треба її побачити, «не проґавити свою мить щастя — побути поряд із самою досконалістю» (казка «Роса», с. 58), беручи до уваги, що «у кожної квітки своя черга». Саме про це йдеться в казці «Тюльпани» (с. 105).
У цій казці висловлено ще одну, глибоко гуманістичну, думку, яку авторка вклала в уста Гілки (остання адресує її Пагонам): — Бачите, птахи повертаються, тож скоро буде зовсім тепло і затишно, і настане справжній рай… Тільки не квапитеся, там вистачить місця усім, адже у природи немає стін і загорож (с. 104).
Тема кохання поетично втілена в романтичній казці «Картина» (с. 66): лицар освідчується дівчині в коханні, «пройшовши крізь століття німування, крізь талант художника, крізь матерію старовинного полотна, щоб ціною власного зникнення зробити щасливою ту, ім’я якою ніхто й ніколи не дізнається».
Такими є барви незвичайної книги казок «Листочок»!
У казках Людмили Нікуліної яскраво представлений такий художній прийом (троп), як уособлення, або персоніфікація. Це різновид метафори, який полягає в перенесенні людських рис, почуттів, дій, здібностей на тварин, рослини, явища природи, предмети й навіть абстрактні поняття. Ці феномени отримують здатність говорити, думати, відчувати, діяти з намірами, мають характер і волю. Вони ведуть діалоги, роблять моральний вибір, просять, попереджають. Героями книги «Листочок : казочки в мініатюрі» є не тільки люди, а й Мишка, Їжачок, кіт Смугастик, морська свинка Фрося, Голуб, Папуга, Жаба, Бабка; Ялинка, Груша, Яблуня, Гілка, Листочок, Буряк, Півники, Тюльпани; Ніч, Ранок, Світанок, День, Сонячний промінець, Роса, Хмаринка, Сніжинка, Бурульки, Море, Річка; Картина, Сірник, Свічка, Голубець, Млинець (Млинчик), Олівець, Парасолька, Скрипка, Смичок, Черевик, Чайник, Торба, Сукня; Природа, Зима, Весна, Граматика, Крапка, Коми тощо.
При цьому усоблення в низці випадків доповнюється власне метафорою. Так, Ніч «підводить полу своєї довгої сукні, всіяної золотими зірками» (с. 89); у певний момент Ніч «захвилювалася, моргаючи густими віями, з яких посипалася дрібна пудра обурення» (с. 87).
Це створює особливу атмосферу чарівництва, полонить читача, дає йому можливість побачити красу світу!
Книгу «Листочок: казочки в мініатюрі» можна — без будь-якого перебільшення — назвати справжнім витвором високого мистецтва. Над нею працював цілий колектив митців, чию участь я назвив би достойним супроводом чудових текстів! Це редактор Анатолій Стожук, перекладач Володимир Верховень, автор передмови В’ячеслав Романовський, художник Євгеній Кролевець, дизайнер Володимир Носань.
12 червня 2026 року в Центральній міській бібліотеці Шевченківського району міста Харкова на засіданні творчої асоціації літераторів «Слобожанщина» під головуванням багаторічного керівника асоціації В’ячеслава Романовського відбулася презентація «Листочка».
З мого погляду, презентація була незрівнянною!
Незабаром шанувальники таланту Людмилі Нікуліній радо зустріли приємну звістку: за книгу «Листочок: казочки в мініатюрі» письменниці присуджено найпрестижнішу культурну й літературну нагороду Німеччини — Міжнародну премію імені Йоганна Вольфґанґа фон Ґете.
Величезний успіх!
Володимир Глущенко, доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України