“Українська літературна газета”, ч. 19 (337), 30 вересня 2022
КАЛАМУТНА політична погода – посестра української державності. Незмінна її супровідна. Періоду скаламученої атмосфери за активної участі партії регіонів присвячений твір Валерія М`ятовича «Хай святиться ім`я твоє».
З анотації: «Події, описані в творі, мають конкретний часовий вимір – 2010 рік, коли нова влада сприймала країну як свою власність, не припускаючи, що народові це не сподобається й він вийде на майдани».
Книжка М`ятовича про ту реальність, яку ми пережили. І яка у своїй тяглості уможливила те, що маємо сьогодні: війну з Росією.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Щоб зрозуміти глибше, що відбувається в творі, необхідно бодай протокольно означити, чим ознаменувався отой «часовий вимір» у всеукраїнському масштабі.
Саме у 2010-му році за правління Януковича у Харкові було підписано російсько-українські угоди, за якими російська військово-морська база у Севастополі, строк перебування якої спливав у 2017-му році, був продовжений до 2042-го року з автоматичним додатком ще п’яти наступних років. На підставі цих угод Росія потім легально направляла свої війська на півострів, які через кілька років його й анексували.
Перебування Януковича при владі – найчорніша сторінка новітньої української історії. Період глибокої внутрішньої червивості і цілеспрямованого нищення української армії.
Вона, армія опинилася у руках зрадників, російських генералів. Кількісний склад її постійно скорочували. Військові частини розформовували. Військове майно, бойову техніку, зокрема літаки й танки розпродували «з молотка». Під приводом розвантаження складів нищилися боєприпаси.
Усе це в сумі призвело до повальної зради українських військовослужбовців в Криму і трагедії під Іловайськом.
Певна річ, списувати всі гріхи тільки на режим Януковича-Азарова було би хибно. Нищення української державності почалося з перших її років. Абсцес назрівав поступово. Проколи, недалекоглядність і полохливість Кравчука, зокрема щодо Чорноморського флоту, прогинання Кучми перед Путіним, фактична здача росіянам Криму ще до їх туди вторгнення – усе це разом узяте озвалося сьогодні дияволіадою: страшною у своїй дикості і жорстокості війною.
Хто пам’ятає сьогодні шляхетного першого міністра оборони України генерала К.Морозова? Він чи не єдиний з високих посадовців пропонував поділити кораблі Чорноморського флоту порівну. І вимагав, щоб росіяни полишили українські порти. За що й поплатився: його «пішли» у відставку.
Політична скаламученість на Банковій, як інфекція, підім’яла під себе суспільство. Поширилася на всю країну.
Книжка Валерія М`ятовича – пряме її відлуння. Події в ній відбуваються в одній із областей України.
З конкретних персоналій нової влади – Катерина Прудка на прізвисько «імператриця». Колишня кореспондентка телебачення, вона опинилася на вищих її щаблях. Перед нею прогинаються всі, навіть очільники області. Вона майстерно плете інтриги, маніпулює поняттями, вдається до підмін і фальшувань. Не існує перешкод, яких би не подолала «імператриця», аби утриматися на досягнутій нею кар’єрній вершині.
Але в молодості вона колись злегковажила: на якійсь із вечірок танцювала на столі. Той непристойний танець зафіксував фотокореспондент обласної газети Кологривий. Прудка панічно боїться, що її легковажний вчинок стане відомим загалу, заплямує її репутацію. Вона безнастанно переслідує фотокора, аби він віддав їй крамольну фотоплівку. Той же ніяк не може її знайти у своєму архіві.
Нехитра фабула цього твору, але завдяки їй письменник домігся реалізації свого задуму.
Портрет Катерини Прудкої постає у барвах різких і згущених. Вона владолюбна й цинічна, груба й жорстока. Всі її помисли перейняті жагою збагачення.
Подібна до неї, одержима манією придбання престижного автомобіля, сексуально заклопотана російськомовна редакторка україномовної газети Яворська.
Жертва цих аморальних чиновниць – отой самий скромний фотокореспондент Іван Кологривий, який мав колись необачність «увічнити» вульгарний вчинок майбутньої високої посадової особи.
З цим образом, як носієм нелінійних смислів, читачеві впоратися непросто. Він інтроверт. Зациклений на собі. На своїх негараздах і сум’яттях. Життя його не склалося. Майстер своєї справи, професіонал, він не в змозі протистояти злу і несправедливості навіть у їх ординарних виявах. Над ним збиткуються чи не всі кому не ліньки. Передусім же Прудка і Яворська, які обернули його життя на пекло.
Він беззахисний і тихий. Але його беззахисність і тихість – нагадування про порядність, справедливість і совість. За це його шанують і люблять колеги і друзі.
Цей образ, за логікою парадоксів, носій слабкості як сили. Його опір мовчазний, стихійний, ним не усвідомлений. Але за законом полярності сприймається як виклик: життя владою і наживою не вичерпується.
Так, можна погодитися з тим, що сказане у тій же анотації: історія з фотоплівкою не найголовніше в книжці М`ятовича. Але саме ця історія і образ позірно безпорадного журналіста обласної газети несуть те вкрай важливе смислове навантаження, яке дало назву твору і без якого його не уявити.
У своїх терзаннях і сум’яттях Кологривий поступово наближається до тієї внутрішньої свободи, яка необхідна йому для того, щоб віднайти душевну рівновагу, жити повнокровним життям.
Доля зводить його з отцем Александром і ця зустріч пришвидшила його душевне і духовне просвітлення. Просвітлення у божій правді.
Читач готовий до сприйняття цього і н ш о г о Кологривого, до катарсису, що ось-ось його переінакшить, але… фотокор безглуздо гине від підступного удару по голові.
І тут виникає колізія: чи доконче потрібно було вбивати героя за нарощування ним психологічного позитиву? За наближення духовного прозріння? Тим паче, що не дуже віриться, щоби Прудка з її винахідливістю і спритом могла припуститися таких явних промахів. До того, як сталося вбивство, звеліти лікарю, аби той затримав пацієнта у лікарні, більше того – узяти безпосередню участь у злочині.
Втім, є тут ще один нюанс. Злочин лишився непокараним. А що як це свідомий акцент? Наголос – нагадування, що сотні подібних, а то й резонансніших злочинів за роки незалежності лишилися непокараними, як свідчення тієї ж каламутної політики?
Політики, яка призвела до розстрілу Майдану і втрати українських ареалів. До ганебних трагікомічних виборів 2019-го. Уможливила і прискорила нашестя фашизму російського розливу.
Уміння ліплення характерів – з найважливіших для прозаїка. Валерій М`ятович володіє цим умінням. Стосується це не лишень перелічених персонажів, а й другорядних чи епізодичних. Скульптор Кожушко, отець Александр, лікар Бурбуліс, журналісти: Акакій, молоді Терен і Шеремет і навіть буфетниця Федорівна – усі вони так чи інак запам’ятовуються.
Твір М`ятовича переважно діалогічний. Діалог динамічний і змістовний. Автор добре обізнаний з тим, що діється у коридорах влади області. Переконливі його культурологічні пасажі.
«Хай святиться ім`я твоє» – твір про засмічення українського простору ворожою фауною. Такими як Прудка, Яворська, як доцент кафедри української мови Кривулько і він же адепт «Русского движения».
Прикро усвідомлювати, але вторгнення в Україну російського фашизму фатального 24-го лютого – це й наслідок діяльності прихованих і явних її ворогів. «Кротів», колаборантів, перевертнів усіх мастей.
Валерій М`ятович працював над книжкою понад 10 років. Повчальний урок для авторів банальних скороспілок.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/