“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024
Гнатюк Володимир. Любові промінь золотий. – К: ТОВ «Типографія «Від А до Я». – 2021. – 92 с.
Будучи педагогом і філологом за фахом, Володимир Гнатюк торує свій життєвий шлях і як поет. Його творча вдача – це, напевне, і вроджена генетична програма, й усвідомлена ще в далекуватій нині юності потреба жити словом і в слові. Тож, навіть вдихаючи щемку осінню полинність, поет залишається вірним своєму покликанню:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Обернися, мій світе, весною,
Стань теплом в моїм синім вікні.
І сади сколихнуться розвоєм,
І надія воскресне в мені.
Як зазначав у своїй «Загадці любові» світлої пам’яті Микола Сом, «у ліричних сповідях Володимира Гнатюка нема ні крихти фальші, позерства чи нудних повчань… Так пише людина, яка свого крилатого кохання не загубила в суєті суєт, у вихорі життя». Вище процитоване стосується як виданих раніше поетичних збірок (зокрема «Твоє ім’я вже сходило в мені», «Небо і крила», «Зоряні побачення», «Малюнки на склі»), так і книги, яка побачила світ порівняно недавно. По-своєму промовисто й закономірно, що вона йде до читача з назвою «Любові промінь золотий».
Ця збірка віршів – довірливо-щира лірична сповідь, де навіть мінорні нотки – у контексті вдячності, осяяної найвизначальнішим чуттям. За щемливою поетичною констатацією неминучості проминання, завершення кожного земного шляху («Пройшов останній перехожий, /Осінній день, осіння ніч»; «Стихли і болі й печалі…»; «Минулого притихли голоси»; «І тихий сум, як шовк туману,/Cвої обійми розгорнув») – життєдайна візія у прийдешнє ( «Цей вітер змін, вітрище-вітровій/Несе надію, як Телесик казку»; «Зависла сонця пектораль»; «Бо ти була, любове, сторікою»; «А вже сповитий у серпанок/ Любов промінь золотий»). Володимир Гнатюк, торуючи свій шлях, уміє і набувати мудрий досвід, і сприймати світ молодими очима, закоханим серцем. Як одне із підтверджень вище висловленого – поєднання «пісні роздолля», «посрібленого співу» з інтимним освідченням дружині Ірині, коханій і музі водночас :
Ти – моє зачароване літо
В щебетанні п’янких солов’їв
(«От і стрілися ми…»).
До речі, автор «Любові променя золотого», пропонуючи читачеві поезію, написану винятково у канонах римованої силабо-тоніки, мелодійно осягає, скористаємося цитатою з Олександра Олеся, «летючу мить життя» тоді, коли «з журбою радість обнялася». Більшість його віршів – образні «згустки», максимально лаконічні (зазвичай це два катрени) з невимушено-органічним метафоричним рядом.
Принагідно нагадаємо також, що Володимир Гнатюк, мешкаючи у Києві, зумів сповна реалізувати своє «Я» передовсім на освітянській ниві і як успішний адміністратор, очолюючи одну з кращих шкіл, і як талановитий вчитель, і як учений-практик (має низку наукових праць, захистив дисертацію в царині педагогіки). При цьому, дбаючи про творче середовище, він виявив унікальну непоказну людяність. Його школа стала місцем праці, своєрідним матеріальним та й духовним прихистком для ряду відомих письменників, які вели там літературні студії, керували гуртками. Та виграли від цього передовсім учні, отримуючи щасливу нагоду для спілкування з майстрами художнього слова, перебування в світі творчості. Як і, зрештою, очільник педагогічного колективу, багатогранна особистість, яка повсякчас жила святом творчості, наставляючи-зізнаючись:
Хай буде світло на душі,
Як в церкві: тихо і врочисто.
Слова, як зорі, в ніч зійшли,
Такі ж принадні й променисті.
Вірші Володимира Гнатюка, навіть ті, що створені в столиці, часто мають волинську духовну «прописку». Це закономірно, адже здебільшого не заперечується аксіома, що поет родом із дитинства та юності. Навіть не «паспортизуючи» рідних місцин (сіл Нири й Купичів, міст Луцька й Володимира), автор «Любові променя золотого» крізь призму спогадів творить свій щемливий, світлий, осонцений світ. Тож йому вдається побачити, як «У волинських озерах тумани/ Зачепились за плесо води», зізнаватися-усвідомлювати, «Що наше небо полонили хмари,/ І день у дні не бачиться з теплом, /І поцілунки й усмішки пропали, /І лише чапля ходить за селом». А почутий поетом спів пташини «повертає юнацькі літа», до тих місцин і людей, які завше надихають. Вірш «Малює осінь листя в золоте…» він присвячує Ніні Горик, поетесі й освітянці, яка для автора «Волинська мавка лісова /Із древнього поселення Забужжя».
А другий розділу збірки з надзивичайно зворушливим текстами – майже цілковито «волинський». Його назва («Моя жура безмежна за тобою…») – квінтесенція відчуттів, спричинених раптовою, ніяк не очікуваною смертю брата Миколи. Людини дивовижної життєвої сили та душевної теплоти, талановитого поета-пісняра. «Волинь спинилась піснею в тобі», – зазначає Володимир Гнатюк у вірші-констатації, присвяченому братові, чиї «такі були дитячі мрії,/Що діставали неба». Зрештою, як йдеться в передньому слові до всього розділу, тут кожен вірш – «стоголоса любов, яка спинилася у душі під високими зводами болю».
Будучи ліриком, поет не залишається осторонь і нинішніх трагідраматичних реалій. Патріотичні мотиви звучать у Володимира Гнатюка не пафосно, без показового пієтету, а глибинно-щиро, особистісно, адже у нього «Чи звук, чи слово, чи луна/ Відколисалися у серці». Запитуючи: «А скільки ще впаде на полі бою?», поет апелює до узагальнюючої персоніфікації: « Сумні у тебе очі, Україно». До Батьківщини, яка життями кращих із кращих свої синів і дочок платить неймовірно сувору ціну за право бути, він звертається:
Моя країно смутку і печалі,
Війна твоє охмарила чоло.
Та все-таки визначальна філософська, настроєва тональність книжки Володимира Гнатюка «Любов промінь золотий» (до речі, чудово проілюстрована художником Володимиром Чуприніним) – життєдайно-оптимістична. Як роздумує з цього приводу Михайло Сидоржевський, вона «спонукає до роздумів про вічні неперебутні істини: життя і смерть, світло і тінь, радість і смуток», дає можловість «відчути, бодай на якусь миттєвість, Господню присутність ось тут, у самому серці. У серці, котре любить і страждає, і живе цим вічним неспокоєм під вічним небом».
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.