Віктор Вербич. «У світлі «Любові променя золотого» Володимира Гнатюка»

“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024

 

Гнатюк Володимир. Любові промінь золотий. – К: ТОВ «Типографія  «Від  А до Я». – 2021. – 92 с.

 

Будучи педагогом і  філологом за фахом, Володимир Гнатюк торує свій життєвий шлях  і як поет. Його творча вдача  – це, напевне, і вроджена  генетична програма, й усвідомлена ще  в далекуватій  нині юності потреба жити словом і в слові. Тож,  навіть вдихаючи    щемку осінню полинність, поет залишається вірним своєму покликанню:

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Обернися, мій світе, весною,

Стань теплом в моїм синім вікні.

І сади сколихнуться розвоєм,

І надія воскресне в мені.

 

Як зазначав  у своїй «Загадці любові» світлої пам’яті Микола Сом, «у ліричних сповідях  Володимира Гнатюка нема ні крихти фальші, позерства чи нудних повчань… Так пише людина, яка свого крилатого кохання не загубила в суєті суєт, у вихорі життя». Вище процитоване   стосується як виданих раніше поетичних збірок (зокрема «Твоє ім’я вже сходило в мені», «Небо і крила», «Зоряні побачення», «Малюнки на склі»), так і книги, яка побачила світ порівняно недавно. По-своєму промовисто й закономірно, що вона йде до читача з назвою «Любові промінь золотий».

Ця збірка віршів – довірливо-щира лірична сповідь, де навіть мінорні нотки – у контексті вдячності, осяяної найвизначальнішим чуттям. За щемливою поетичною  констатацією неминучості проминання, завершення кожного земного шляху («Пройшов останній перехожий, /Осінній день, осіння ніч»; «Стихли і болі й печалі…»; «Минулого притихли голоси»; «І тихий сум, як шовк туману,/Cвої обійми розгорнув») – життєдайна візія у прийдешнє ( «Цей вітер змін, вітрище-вітровій/Несе надію, як Телесик казку»;  «Зависла сонця пектораль»;  «Бо ти була, любове, сторікою»; «А вже сповитий у серпанок/ Любов промінь  золотий»). Володимир Гнатюк, торуючи свій шлях, уміє і набувати  мудрий досвід, і сприймати світ молодими очима, закоханим серцем. Як одне із підтверджень вище висловленого – поєднання «пісні роздолля», «посрібленого співу» з  інтимним освідченням дружині Ірині,  коханій і музі  водночас :

 

Ти – моє зачароване літо

В щебетанні п’янких солов’їв

(«От і стрілися ми…»).

 

До речі, автор «Любові променя золотого», пропонуючи читачеві поезію, написану винятково  у канонах римованої силабо-тоніки,  мелодійно осягає, скористаємося  цитатою з Олександра Олеся, «летючу мить життя» тоді, коли «з журбою радість обнялася». Більшість його віршів – образні «згустки», максимально лаконічні (зазвичай це два катрени) з невимушено-органічним метафоричним  рядом.

Принагідно нагадаємо також, що Володимир Гнатюк, мешкаючи у Києві, зумів сповна реалізувати своє «Я» передовсім на освітянській ниві і як успішний адміністратор, очолюючи  одну з кращих шкіл, і як талановитий    вчитель, і як учений-практик (має низку наукових праць, захистив дисертацію в  царині педагогіки). При цьому, дбаючи про творче середовище, він виявив унікальну  непоказну людяність. Його школа стала місцем праці, своєрідним матеріальним та й духовним прихистком для  ряду відомих письменників, які вели там літературні студії, керували гуртками. Та виграли від цього передовсім учні, отримуючи щасливу нагоду для спілкування з майстрами  художнього слова,  перебування в світі творчості. Як і, зрештою, очільник педагогічного колективу, багатогранна особистість, яка повсякчас жила святом творчості, наставляючи-зізнаючись:

 

Хай буде світло    на душі,

Як в церкві: тихо і врочисто.

Слова, як зорі, в ніч зійшли,

Такі ж принадні й променисті.

 

Вірші Володимира Гнатюка, навіть ті, що створені в  столиці, часто мають волинську духовну «прописку».  Це закономірно, адже  здебільшого  не заперечується  аксіома, що поет родом із дитинства та юності. Навіть не «паспортизуючи» рідних місцин (сіл Нири й Купичів, міст Луцька й Володимира), автор «Любові променя золотого»  крізь призму спогадів творить свій щемливий, світлий, осонцений світ. Тож йому вдається побачити, як «У волинських   озерах тумани/ Зачепились за плесо води»,  зізнаватися-усвідомлювати, «Що наше небо полонили хмари,/ І день у дні не бачиться з теплом, /І поцілунки й усмішки  пропали, /І лише чапля ходить за селом». А почутий  поетом спів пташини  «повертає юнацькі літа»,  до тих місцин і людей, які завше надихають.  Вірш «Малює осінь листя в золоте…»  він присвячує   Ніні Горик, поетесі  й  освітянці, яка для автора «Волинська мавка лісова /Із древнього поселення Забужжя».

А другий розділу збірки з  надзивичайно зворушливим текстами – майже цілковито «волинський». Його назва («Моя жура безмежна за тобою…») – квінтесенція відчуттів, спричинених раптовою, ніяк не  очікуваною смертю брата Миколи. Людини дивовижної життєвої  сили  та душевної теплоти, талановитого  поета-пісняра.   «Волинь спинилась піснею в тобі», – зазначає  Володимир Гнатюк у вірші-констатації, присвяченому  братові, чиї «такі були дитячі мрії,/Що діставали неба». Зрештою, як йдеться в  передньому слові до всього   розділу,  тут кожен вірш – «стоголоса любов, яка спинилася у душі під високими зводами болю».

Будучи ліриком, поет  не залишається осторонь  і нинішніх трагідраматичних реалій. Патріотичні мотиви звучать у Володимира Гнатюка  не пафосно, без показового пієтету, а глибинно-щиро, особистісно, адже у нього «Чи звук, чи слово, чи луна/ Відколисалися у серці». Запитуючи: «А скільки ще впаде на полі бою?», поет апелює до узагальнюючої персоніфікації: « Сумні у тебе очі, Україно». До Батьківщини, яка  життями кращих із кращих свої синів і дочок платить неймовірно сувору ціну за право бути, він звертається:

 

Моя країно смутку     і печалі,

Війна твоє охмарила чоло.

 

Та все-таки  визначальна  філософська, настроєва тональність книжки Володимира Гнатюка «Любов промінь золотий» (до речі, чудово проілюстрована художником Володимиром Чуприніним) – життєдайно-оптимістична. Як роздумує з цього приводу  Михайло Сидоржевський, вона «спонукає до роздумів про вічні неперебутні істини: життя і смерть, світло і тінь, радість і смуток», дає можловість  «відчути, бодай на якусь миттєвість, Господню присутність ось тут, у самому серці. У серці, котре любить і страждає, і живе цим вічним неспокоєм під вічним небом».

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.