“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
Богдан Смоляк. Моя найбільша війна. Рік 2022: у роздумах і відчуттях. – Вид. 2-ге. – Львів: Апріорі», 2024. – 288 с. – 1000 прим.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
1.
…Ця книга якось так, одразу, припала мені до густу, а воно й не дивно: щоденникові записки, що захотілося свої коментарі до неї на берегах (фігурально кажучи) перенести, в хронологічному порядку, в ось цю есею. Так і зроблю, без вагань й особливих саморедагувань. Авжеж!
…Такий підхід дозволяє мені бути максимально щирим, а подекуди – й щедрим, як гадаю.
***
У силу своїх теперішніх, і назагал, максимумів й можливостей, Богдан Смоляк, тут письменник і публіцист, провадить свою війну, досліджуючи й гостро відчуваючи її драконисто-гаряче дихання. Можу її назвати внутрішньою війною або «змагом людської душі», як зазначено в анонсі до книжки.
І згоден, – це, насправді, стратегічна битва, що її провадить український народ зі своїм проклятим антагоністом.
2.
Я не визначав собі безвиїмково проаналізувати книжку Б. Смоляка «Моя найбільша війна…» Лише – окремі враження та асоціації. Спроба визначити цінність міркувань, імпресіоністичних картинок, замальовок, видів… Подумати, разом з автором, про невідворотність сили справедливості світла. Спробувати осмислити неспростовну цінність України в житті кожного з нас, і кожного – в Україні. Припускаю, що це мені, у певній мірі, вдалося. У позитиві.
Ще. Це видання є важливим, як системна лектура, і для фронтовиків, і для українців, що знаходяться в глибокому тилу.
Тиражувати додатково?!. Мабуть, це слід пропрацювати видавцям та усім зацікавленим… Назагал.
3.
Чи назвав би я ці тексти одвертим «нонфікшен»? Тут документалістика, радше, є ознакою стилю, що проникає у зміст, однозначно, – якістю. Напевне, – це «Щоденник засадничої есеїстики». Ось так. Що, день до дня, має дотик до певних струн душі й у такий спосіб самовідтворюється, як пісня серця (трохи закучерявлено сказалось, зате – межово точно).
4.
«Чи стала війна моєю у новітньому часі – з 2014 року на українському Сході? Геополітично – так, душевно – ні, тому що мала вигляд позиційного обстоювання, зі щоденними жертвами, інтересів корумпованої влади. Ніхто й не здогадувався: то була початкова фаза Третьої світової війни. Не відав цього і я. В моєму сприйнятті багато що чіпко утримувало цю локальну криваву бійню у просторі недовіри.
Та ось повномасштабне продовження Третьої світової – з 24 лютого 2022 року. Тепер це всім зрозуміло». (Це майже насампочатку першої частини згадуваної книжки – «Гартування смарагду». (Друга та третя частини називаються послідовно: «Неопалима пашниця», «Багрець супроти тліну»).
Письменник, інтелектуал-інтуїтивіст одразу хоче ословити те, що накопичилось у душі, розумі, кармічному полі. Не скажу, що це – самопрограмування, одначе щось подібне, а ще – він у пошуках свого лексичного вираження. І тут одразу з᾿ясовується, що Смоляка цікавить не так відбиток зовнішньої лінійності, як очевидна надщербленість світу, що призвела до глобального воєнного потрясіння. Трагедії кожного та кожної. Саме так воно є… Війна війною.
5.
У липневих хроніках Смоляка випливло до мене словосполучення «духовний вибір». Як говорить проникливо про Петра Сороку! А саме цей напрям переважає, притаманний усій прозі П. С.
…Я бачу, що «…вибір» – своєрідна сфера, із центром літературної філософії, охоплює творчість і першого, і другого письменників. Вона, сфера, непомітно обертається довкола центру та набуває щоразу досконалішого, ледь підсвіченого, вигляду. Не кваплячись і помалу шліфуючись. У напрямі духовного вибору.
6.
Сказав би, що Смоляк у своїх записках підійшов і до Шевченка, аби причаститися. …Але ж письменник нікуди й не відходив од свого Кобзаря. З його: «І пустиню опанують / Веселії села». Тут, власне, про те, що все здолаємо та запануємо в своїй оселі. Як же не звірити свій час за Генієм?! Війна?!. – Навіть так.
***
…Як добре та чуйно Смоляк – про Ліну Костенко: «У вимірах часопросторовому, рідномовному й соціальному креативно-пасіонарна з᾿ява уособлюється в конкретній долі людини, котра живе як пише і пише як живе». Чесно.
7.
Усі щоденникові записи Смоляка прошиті, мов кулями, заголовними літерами – абревіатурою – ПТ (повітряна тривога). За нею – якийсь поведінковий набір, що, як не дивно, впорядковує та, навіть, заспокоює. Покладання на певний захист, що має дати бодай ілюзію надійності. ПТ – як культ необхідності, вервечка сталого навмисного, як самостійна участь. Так мені видається. Верифікація тут.
…Смоляк кваліфікує свої писання, як «роздуми і відчуття». А отже – тривожні… Кулі, вони летять?.. Впродовж вічності. І зараз… І ніхто не відає, де вигулькнуть.
***
…Не проминає увагою автор і святочних днів та їх патрональних Святих. Покровителів. Аби передати есеїстичну стилістику, процитую:
«Переставлення святого апостола і євангеліста Йоана Богослова. Саме на порозі відходу до Ісуса, свого вчителя й сердечного друга, він, дуже ветхий літами, тихо виголосив єдину максиму, яку не можна забувати, бо всі інші принципи спасіння душі й порятунку людства зводяться до неї: «Діти мої, любіть брат брата!» У словах любові, гадаю, стільки ж правди, скільки поезії…»
8.
Важливими у книзі є й рефлексії на зміни у природі, а отже – й у Всесвіті, як можливості нерозгаданого майбутнього, осягнення неопізнаних станів.
Не буду приводити тут такого роду тексти, бо вони досить обсяжні, як для статті; крім того, цільність їх – у контекстах… Скажу лише, що це – переважно замальовки (недаремно Смоляк впродовж років займається й малярством) до характерів персонажів, до прагнень пізнати непізнане, осмислити себе в громаді, суспільстві, людстві (зовсім не перебираю: не занадто!).
Сприймаючи природу, і саме як суб᾿єкт найвищої творчості, письменник намагається все ж залишатися, передусім, письменником: з грою уяви та світла, зблизити себе з іншими героями своїх «роздумів і відчуттів». Читач накладає це на себе: насправді, добре сприймається. Як своє, пережите та вдало неспроваджене.
…Особливо рясніє такими «замальовками» у частинах другій та третій.
- S.
Часто автор звертається у своїх розповідях до знаних денників Петра Сороки, уже згадуваного мною. Однак тут це – зовсім не наслідування, а деяке творче співзвуччя. Вміння та бажання одізватися на не тільки близьке та зрозуміле… Відчути драйв письменницького братства, що освоює духовні терени. Запропонувавши щось своє, несподіване. Добре.
- S. 1.
Для особливо ретельних бібліофілів і шанувальників творчості Богдана Смоляка приводжу компактно-питомий блок з четвертої сторінки обкладинки книжки «Моя найбільша війна…»:
«Книга українського письменника містить документальні, есеїстичні й художні записи, подекуди поєднані темою чи асоціацією, але насамперед форматом дня, що передають цивільне авторське пережиття воєнного 2022 року. Її засаднича ідея: кожен має свою внутрішню війну, бо неодмінний змаг людської душі за наближення до ідеалів добра і справедливості, за вдосконалення у вірі, надії й любові; а така надзвичайна подія, як стратегічна битва, яку провадить український народ зі своїм історичним антагоністом Московією, з ворогом світоладу, здатна употужнити наші найкращі особисті прагнення».
- S. 2.
Книга цілком надається для непоспішного читання. Тож не ховайте її у дальній закапелок. Насправді. Не слід квапитись. Отож: стильóво.
Можу додати, що після цієї книжки її автор Богдан Смоляк став ще більш виразно креативним та впізнаваним. («Моя найбільша війна…»).
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.