“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025
ЕСЕЙ
1.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Пишучи попередній рецензійний есей про щоденникову книгу Богдана Смоляка «Моя найбільша війна. Рік 2022: у роздумах і відчуттях», я з певних, відверто практичних міркувань (мається на увазі майбутню публікацію в періодиці), звісно, націлювався на відповідний обсяг тексту і не мав можливості широко та докладно зупинитись на темі сьогоднішньої війни з московитами. Цим ось текстом, до певної міри, надолужу згаяне. Видання цього варте. Добре.
…Якось одразу й самочином, як це трапляється, коли заглиблюєшся в матеріал, випливло ось що. (Просто начитування навіяло). «Щоденникар» (тут і далі подібні визначення беру в лапки, бо це не єдина іпостась автора) лише слухає тривання, розпросторення тривожних часів у собі. І відгукується таким текстовираженням, що близьке до молитви.
«Відтак мою війну, всі її батальні складники спрямовано, по суті, на крізьжиттєве самовиховання. На внутрішню боротьбу з власними усвідомленими недоліками і переступами. Гріхами «вольними», лише на дрібку – «невольними». У цій битві почуваю себе геть виснаженим, інколи пораненим, але ніколи – дезертиром із поля бою за власну душу…»
Письменницькі «щоденникові» міркування та відчування – тут як одкрита душа під час молитви. Фіксую себе на тому, що і «моя душа відчутно мобілізується» «переживанням» «небувалого змагу світового добра з абсолютним злом на наших українських теренах…» Читач заряджається, наче зброя до бою. І обов᾿язково вистрелить. Тремтіть, ворогове.
3.
Смоляк «щоденниковий» одверто шукає можливостей знайти в собі якусь константу, що даватиме змогу жити і працювати, незважаючи ні на що… Отож: «Серед ночі розбуркала мене антистресова музична хвиля – «Літо» із циклу «Пори року» Вівальді! Не шквал вибухів, що їх часто передає радіоефір, а оте гармонійне, заспокійливе, тепле й солодке інструментальне диво. Одне з найбажаніших див, оскільки не думку бентежить – наснажує душу. А раз так – їй не до сну…» Тут також є війна… Нез᾿ясовне.
4.
Як я сприймаю, автор і персонаж книги водночас, вдається до цитування Великого Кобзаря, розглядаючи на всіх рівнях конкретну ситуацію посеред битви з московитами. Він не боїться штучно олітературнити «щоденник», бо ні на мить не забуває про «свою внутрішню війну». Витривалість духу й тіла. Напрацьоване вміння виснувати з класики те, що найсправжніше та – назавше:
Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
«Нам нікуди втікати зі свого українського острова, дарма що довкола лежить дружній океан суходолів… Нам випадає перемагати. Утрачаючи і вмираючи – все ж перемагати!» – стверджує він, аби ми прийняли. І ми погоджуємося. Приймаємо. У Богдана Смоляка, якому – понад сім десятків…
5.
Не проґавив автор і з᾿яву знаменитої Анджеліни Джолі у Львові. Ця разюча американська акторка-красуня прибула, аби засвідчити свою солідарність з українським народом. Глибше зрозуміти і відчути, як це: сучасна велика війна… Мабуть, страшно?!. Зірка активно волонтерить; як посол доброї волі ООН. Дуже багато. Прихильна й до нас, українців. Знаю і про її нелегкі африканські мандри… Респект їй… Рідкісне поєднання духовної та фізичної краси.
6.
Загалом розмаїті сенси охочі нагадати про себе у книзі. Тут і Джеймс Бонд, і Леонід Кисельов, і зелений світ, і притчі… Одне слово, як і в житті: «віддалення» людини від людини – не причина абсолютної самотності. Тим паче, на Великдень: «…не забуваю про своє письменницьке ремесло у щоденних молитвах». Часоплин, одначе, і тут приносить воєнні дії, із застосуванням найсучаснішої ракетної зброї, у тому числі й балістичної, що протидії їй, можна сказати, не існує в Україні: «…двогодинна ПТ, упритул до благодійного (для дітей) концерту…» Ось тобі й Паска!..
7.
Смоляк добре і виразно виповнив воєнне тло, що на ньому все інше з᾿являється, навіть звичайний побут, набираючи зовсім нових конфіґурацій та якостей. Прибульці зі сходу й півночі навіть не здогадуються, як наростає і множиться ненависть українського народу до них, окупантів-виродків. І воюють з ними не лише національні легіони, а й усі свідомі громадяни. І муром стояти будуть, допоки переможуть рашистську гидь остаточно. Тобто, щоденник не лише фіксує. Ще й розвиває…
Що цікаво, Смоляк цільово не забуває у своїх «щоденникових записах» резонувати на звичні та звичайні речі, що без них не буває життя нашого. Це – якісь люди, випадки, зустрічі, прості розмови, зміни у природному розмаїтті, думки та рефлексії, запитання, на які немає відповіді… Страх не зумів захопити його зненацька, деформувати волю, позбавити відчуття перспективи, запекти кров ув оці… Це дає можливість письменникові, в додатку, розташувати читача, що називається, лицем до лиця. Сміливо.
9.
Подекуди в «Моїй найбільшій війні…» помічаю цілі шматки текстів, що стилістикою є відверто розгорнуті до газетної публіцистики, інформаційності в «мережі». Одразу ж з᾿ясовую для себе, що усе це – не випадково. Адже тепер щодня вдаємось до засобів і можливостей ЗМІ, аби щоразу триматись «на пульсі». І це нипання, звісно, дає про себе знати… Уклинюється в нашу свідомість. Смоляк також охоплений цією зухвалою хвилею: не противиться їй, не блокується, допасовуючи до своїх потреб. «Щоденникарських».
10.
«…у кожного свій час», – це з його «щоденника». Дуже точно сформульовано. І з необумовленою образністю. Мабуть, спадає на гадку лише у такий ось день: «День гарний в усіх аспектах, тому нині добре: похвалити вітер, бо теплий, а не як учора; посидіти на парковій лавчині, щоб не самотувала; нарвати каштанового цвіту, бо не тільки проти кашлю; купити бульби при супермаркеті, у пана Василя з Батятич … іти неквапливо…» Який, насправді, був би чудовий день! Якби – без війни!
11.
«Війна, кажуть, затягується. Гуманоїд, мовляв, хоче ще пожити, а поза бодай якоюсь масакрою йому нема жилби. Світ мусить подбати про вбивцю самого себе. Чи мусить? Ще й у такий спосіб…» Це «щоденникар» пише у травні 2022 року. Дуже схоже на ситуацію, яка склалася зараз, у травні 2024-го. Раша підступами та вселенською брехнею продовжує вламуватись у наші оселі; густо завдавати ракетних ударів, погрожувати термоядерним Армагеддоном. Затягується… – затягується?!. Нехай затягується для ворога нашого, як… зашморг!
Р. S.
Дещо невмотивованим видається мені розподіл «щоденника» «Моя найбільша війна…» на три частини («Гартування смарагду», «Неопалима пашниця», «Багрець супроти тліну»). Звісно, не за темою групувалося, бо велика тема тут спільна. І не за, очевидно, ідейним вантажем. Час написання – також пробитий «щоденникарем» на кожному клаптику тексту. Можливо – для читальника, аби хутчіш сприймалося й запам᾿ятовувалось… Ні, «форматом дня» тут не об᾿єднати! Бо ж він формується порізну, щодня. …А щодо концепту книги, то війна і формує, і формулює його цілком і повністю.
Заодно ж – виразно з᾿являється естетика антивійни. Талановито: жорсткий зв᾿язок з реальністю.
Ця книга явно для нашої перемоги.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.