Василь Слапчук, Сергій Дзюба. Непередбачена (Книжкові новинки)

Юлія Сільчук. Реінкарнації : Книга віршів. – Луцьк: Надстир’я, 2020.

 

        Непередбачена, дивна і трішки смішна,

Ледь іронічна, фантомна у фатумі фабули,

Дивиться ніжно на тебе потойбіч вікна,

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Кличе благально в майбутнє свідомою звабою.

Вперто веде за собою плутаним кольором фраз,

Завше невчасна, манерам людським добре навчена,

Ніжна в любові, трепетно щира. Та враз…

Розчаруванню ця мить призначає побачення.

 

Вірш називається «Непередбачена», і він одразу ж привертає увагу своєю несподіваною, парадоксальною свіжістю та чарівністю. Наразі маємо нову чудову, яскраву книжку віршів 33-річної Юлії Сільчук, яку, безперечно, варто виокремити і підтримати. Бо, досягнувши віку Ісуса, пані Юлія, матір чотирьох малих дітлахів, справді вражає – і своїми неординарними поглядами на світ, і глибокими, оригінальними філософськими міркуваннями, і дуже проникливою та зворушливою лірикою.

Це – справжня поезія, яка не вписується в жодне прокрустове ліжко, вона – невловима, як сонячний зайчик, ніжно пристрасна, але водночас – іронічна, дивовижно загадкова. Напрочуд тепла і враз – наче морозом по шкірі! Ніколи не вгадаєш, що у неї тепер на думці… Однак такі вірші хочеться читати, і вони мимоволі запам’ятовуються.

Здавалося б, у першому розділі «Анна», з якого, власне, все починається, перед нами – життєві, побутові та сімейні ситуації, які кожен із нас не раз уже пережив. Проте у авторки – своя чуттєва, неповторна, дотепна «гра в бісер». І така нетипова, нешаблонна лірична героїня подобається!

 

Писатиму думку навиворіт,

Щоб Ви не впізнали мій почерк.

Я буду, як сонячна вивірка:

На клавіші-руки не хоче…

А Ви мене поглядом виловіть

Із речення, наче редактор,

Вмонтуйте свої в мене вислови,

Курсив помінявши і… дату.

       Авжеж, ця пані – і думку раптом навиворіт напише, й вивіркою як шасне – не наздоженеш, скільки б не бігав-старався. Неприручена, мов лісова мавка чи русалонька. Пише – як дихає. І це – цікаво. Бо не вимучене, ніби кросворд, а своє, неймовірно тендітне, наче веселка, витворене трепетною душею. Одним словом, магія – шляхетна!

У наступному розділі «Марія» образ Богоматері цікаво трансформується в образ земної жінки-матері. Наше буття вигадливо переплітається з біблійними мотивами. І знову – непересічна, несподівана метафора:

… двоє торкаються

крові святого Грааля

а я поза простором

під серцем несу весну…

 

А ось – такий щемкий і парадоксальний вірш «Вільна»:

 

А день спішив сьогодні, як ніколи;

Сліди дощами падали на брук.

Брели думки, засмучені і голі,

Простоволосо прагнули до рук.   

Благали день уклінно і дитинно

Прогнати ніч – як найтемніший гріх!..

… Я у неволі власній досі вільна –

Як Магдалина з миром біля ніг…

 

Так, на диво просто й водночас глибоко, неначе лине-огортає церковний дзвін. Печально, однак це – не чорний, безпросвітний морок, а світлий смуток. І така душа – насправді, не безнадійна.

Натомість у третьому розділі «Єва» лірична героїня яскраво асоціюється з образом першої земної жінки. Тут образ Єви – наскрізний. А ось авторка – як завжди, неординарна:

 

…свіжістю м’яти,

ніжністю драми –

дивним прозрінням…

дотиком болю до волі

й запахом пустки…

за легкістю духу, Адаме, –

всесвітнє

гріхопадіння…

за покликом крові –    

вже власна неволя,

мов вишита хустка.

 

А далі – розділ «Непередбачена», де філософська діалектика, мотиви зради і вірності, непередбаченості людських вчинків, парадоксальність образу жінки загалом набувають своєї кульмінації… А потім – «Русалонька», де лірична героїня мандрує стежками дитинства, милується мальовничими диво-краєвидами і переймається болем розіп’ятої, розтерзаної природи… Молода вразлива русалонька на очах читача знову дорослішає і… перевтілюється у горду прочанку. Тут є і відповідний розділ «Прочанка»: з трагічними паралелями історії та сучасності, глобальними проблемами Землі, персоніфікованими образами. Втім, поетеса – не розгублена, налякана Кассандра, яка божеволіє з безвиході, а сучасна, мудра жінка, здатна боротися за щастя, і не лише своє.

Хоча в розділі «Дівчина-прибулець» героїня враз чітко усвідомлює, що не така, як інші. Бо послідовно не сприймає жорстоких земних реалій. Тут і вірші у неї навіть римами не скуті. Вільна, наче янгол! А ще «реінкарнована» – здатна так легко перевтілюватися у різні предмети й образи живого і неживого світу…

Проте не будемо розкривати усіх таємниць цієї дійсно вартісної книжки. Прочитайте – не пошкодуєте. Відкриєте для себе розумного, цікавого і чуйного співрозмовника.

 

… а вірші – мов душі –

планету воліють зігріти                 

і спини не гнуть

під вагою людської хули…

 

Так, у венах поетів – небо, однак їхній пульс належить Землі. Як же тут не погодитися з проникливою авторкою?!

Дякуємо, пані Юліє, за хорошу книжку. Чекаємо вже наступної – нової, інакшої, несподіваної, непередбаченої. А для цього… не змінюйтеся – попри все, залишайтеся собою.