“Українська літературна газета”, ч. 9 (365), вересень 2024
Слобожанку Ларису Ігнатову війна московитів привела у Карпати, на Гуцульщину. Тепер Верховина стала для неї другим рідним домом. Взяла з собою небагато речей.
Зокрема найдорогоцінніший скарб життя – рукопис недописаної поетичної книги, яку берегла під серцем. Дописувала її тут, де Чорний Черемош рветься у бій, щоб спопелити нашестя варварів-рашистів, аби вони ніколи більше не топтали її праотчу Харківщину, а також Гуцульщину – милу і любу Україну.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Народилася Лариса Ігнатова (дівоче прізвище Братешко) 9 жовтня 1972 року в селі Світловщина Лозівського району, Харківської області.
– З раннього дитинства я любила та плекала у серці все рідне, українське – слово, народну пісню, національні орнаменти мистецького дивосвіту, особливо у вишивці та глиняному розписаному посуді, – розповідає п. Лариса. – Звідки це взялося? Мабуть, у генетичному коді закарбувалося, бо мій родовід бере початок з Полтавщини, Дніпропетровщини та Харківщини – із серця Слобожанщини. Тому чистою українкою вже народилася, словом збагатилася, багато чому в житті навчилася.
Навчання у вищій школі – Харківський педагогічний інститут імені Сковороди, філологічне відділення, російська філологія. Довкруж усе російське, але душа і серце не сприймали російське. Кинула навчання, а згодом повернулася в Альма-матер, тільки уже на рідну українську філологію. Якби південь і схід України ще тоді, на світанку української незалежності, повернулися українським словом в український світ… Якби ж то…
А далі – а далі заочне навчання в аспірантурі та викладання української мови та літератури у Харківському обласному науково-методичному інституті безперервної освіти (тепер ХАНО), Харківському аерокосмічному університеті «ХАІ», Аерокосмічному ліцеї на базі «ХАІ», Підготовчих курсах ФМШ «ХАІ», Харківській санаторній школі 13. На лекційних заняттях слухачі звернули увагу на те, що викладач почала віршувати. Якось навіть сама не помітила, що з її душі просяться на світ поетичні рядки.
– Ларисо Миколаївно, а ви пишете вірші? – запитували слухачі на лекціях.
– Так пишу, – зізналася п. Лариса і на прохання аудиторії продекламувала кілька власних поезій.
– У вас гарно виходить, то ж треба зробити так, аби ваші вірші могли прочитати поціновувачі поезії, багато людей, бо це ж наше, рідне, українське.
На видання збірки надихнули учні, друзі, знані та відомі поети на Слобожанщині. Зауважили при цьому, що не можна українське поетичне слово тримати у згортках рукопису, бо це гріх для творчої натури, потрібно видати друком поетичну працю. З рукописом і приїхала у Верховину, тут поезії доопрацювала. І ось збірка готова додруку.
Беремо в руки поетичну працю – майбутню книгу. Лариса Братешко-Ігнатова. «Стан душі». Й одразу філософський вислів: «Не пливу за течією, буду нею сама!»
Від чого ж залежить стан її душі?
Від того, що є милі, й, на жаль, є чужі.
Червоне і чорне в душі тій буває,
Як і всі, це життя вона відчуває.
Та все ж розквітають у серці квіти,
Бо є рідне слово, кохання і діти.
Мріє всіх мови навчити вона,
Не пливе за течією, буде нею сама!
Книгу умовно можна поділити на декілька розділів: «Присвята батькам, родині, друзям», «Вчительськими та літературними стежками», «Любити чи кохати», «Верховина – мати, батько – Черемош», «Віра в Україну».
Епіграфом до присвяти найріднішим у житті людям – батькові й матері є слова: «Поки батько живий, поки мати жива, ясно сонце сія, зеленіє трава». А далі – поетичні слова батькам:
Татусю і матусю, дякую за все:
Життя, характер, вдачу.
Куди життя не понесе –
Усім, що є в душі – віддячу.
Болем у серці одзиваються слова поезії «Найсвятішій матусеньці світла пам’ять», бо це біль і пам’ять на все життя:
Минула та пора, як на землі
Матусенька жила.
І краще сонечко світило,
І зеленішою була трава.
Не згасне біль,
І розпач в серці буде.
Але хто знав тебе, –
Ніколи не забуде…
Згадуються хвилини дитинства у поезії «Дві бабусі», адже це ті спогади, які ми несемо крізь усе життя:
Я горда з того, що мене зростили,
Від них взяла життя я сили.
Щоб зараз мені жити, творити і любити…
Одвічною материнською любов’ю наснажені слова, адресовані сину, донечці:
Як добре те, що є у мене син.
Ти є найкращий і єдин.
Душі моєї промінь золотий,
Ти – посмішка моя,
Так будь же завжди молодий…
Пам’ятатиму усе життя ту мить,
Коли родилась моя дівчинка на світ,
І у морозний зимний день
Співала вся земля мені пісень…
Як приємно, коли мати приймає у свою сім’ю, родину, синову дружину – вона стала для п. Лариси рідною. І з’явилися ось такі слова:
Тебе ми любимо і поважаємо,
Адже одна ти в нас така
Невістка файна – ми це знаємо,
Бажаємо, щоб довго ти жила.
Шаною, щирістю і щедрістю, великою повагою пронизані віршовані рядки, присвячені учителеві, однокласникам, випускникам, хрещенику, а також вірним друзям: Лілії, Оксані, Юльчі, Наталії, верховинським дівчатам-бібліотекаркам. Це свідчить про те, що авторка увібрала в серце науку життя своїх учителів, дружбу і повагу однокласників та вірність і готовність завжди прийти на допомогу другові, товаришеві. З каліграфією вчительської мудрості та позитивом найближчих серцю людей і крокує в житті. Стежка віри і добра у світ краси і до письменників вела. Інакше й бути не може, бо поетична натура завжди тягнеться літературними стежками до світочів українського красного письменства: Шевченка, Франка, Сковороди, Котляревського, Панаса Мирного, Лесі Українки, Хвильового, Рильського, Хоткевича, Стефаника, Кобилянської:
Письменник і учений, громадський він діяч,
Невтомний трудівник, а ще й перекладач.
Ім’я Каменяра відоме на весь світ,
Поезії й пісні – літератури цвіт.
Так читачі все йдуть по сторінках Франка,
А Мойсея й досі у нас нема й нема…
Шукаєм, прагнем щастя «украдене» знайти,
Як Каменяр – угору нам треба всім іти!…
Пребайдужий до пишноти, слави,
В гаманці не маючи нічого,
Мав Григорій Савич двоє друзів –
палицю й дорогу.
Палиця скаржилась на втому,
А дорога крізь колючі терни відвела
від батьківського дому
Аж до храму світової слави…
Гнат Хоткевич – наш земляк,
Під Харковом Високий знаєм.
Що жертвою тоталітаризму став,
І в ті часи, й сьогодні пам’ятаєм…
У Рильського ми мудрості питаємо,
«Молюсь і вірю» вкотре промовляємо…
Цикл інтимної лірики, вірності і любові підкреслюють слова: «Судилося зустрітись, щоб не розлучитись». Цій тематиці присвячені поезії «Любити чи кохати», «Коханому», «Цвіт кохання», «Судилося», «Напої життя», «Сповідь» та інші.
Автор надзвичайно щаслива, бо в її житті є людина, з якою крокує у житті, і завжди сонце усміхається щасливій парі. А еліксир щастя – вірне кохання чоловіка Юрія, з яким зростили та виховали сина Дмитра та доньку Віолетту, зростає онук В’ячеслав.
Стрілись з тобою так просто і звично,
Пломінь кохання нас обпалив,
Бо з перших хвилин очей погляд незвичний
Дуже так сильно нас полонив.
Так хочу я тебе кохати,
І говорити сам-на-сам.
Так пристрасно обійму,
Нікому тебе не віддам.
Серце з серцем зчепилося,
Важко розірвати.
Хочу жити і радіти,
Вік тебе кохати.
Сумую, милий, за тобою.
Злилися радість із журбою.
Щодня й щоночі думаю про тебе,
Так знову хочу я до тебе.
Завжди я спогади у серці ношу,
Тебе я трішечки попрошу:
Нехай освятиться життєва путь,
«Візьми мене з собою й не забудь».
Захоплюється авторка вишивкою. Вишиває хрестиком (зокрема ікони, портрети геніїв – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, гімн України), полтавською гладдю, якої навчила бабуся Марія. А перебуваючи на Гуцульщині, навчилася шити ще й гуцульської низинки у майстрині Параски Ілюк, з якою відразу стали друзями.
Завершується збірка поезіями, написаними у Верховині – столиці Гуцульщині, де авторка мешкає зараз. Вислів «Верховина – мати, батько Черемош» яскраво підкреслює любов п. Лариси до Гуцульського краю, до чарівної природи Карпат, культурного надбання незабутніх предків, до добрих і щирих горян-гуцулів. «Ознайомившись з гуцульською культурою, читаючи праці відомих авторів про гуцульські традиції, пізнавши ногами цей край, прагну все це передати молоді, як колись зробив це мій земляк Гнат Хоткевич, – говорить п. Лариса. – Навчити мови як літературної, так і гуцульської, адже вона є ідентифікатором незламної нації – одна зі складових мого життя». Гуцульській тематиці присвячено вірші «У Карпатах», «Верховині», «Буркут», «Карпатські чани», «Дари природи», «Гори»:
Ці гори наче намальовані
В душі, у серці – всі в мені.
Вони там десь димлять,
Смереки файно гомонять.
Кличуть полонинки, ґруні та царинки,
Ґоґодзи, ожинки, афини, малинки.
Низинка вишивається,
Душа ся напувається.
І прославляти буду я Гуцульщину,
Як Гнат Хоткевич чи Франко,
І слобожанкою з гуцульською душею
Я всюди завжди буду все одно.
Гори кличуть того, чия душа їм по зросту:
Треба підкорити вершини,
Щоб звідти бачити долини.
Чим вище ми йдемо у гори,
Тим краще видяться ті доли.
На крилах мрій злітати ввись,
І відпустити все, що тягне вниз.
Руху енергії, гармонії і миру –
Душі потреба буде до загину.
Як підсумок поетичної книги п. Лариси – життєстверджуючий чин віри і перемоги України над московською ордою – поезії «Революція щодня», «В обороні рідного», «Гімн», «Незламний»:
Як наша нація – незламний Харків,
Як вишиванка – він квітучий.
Як наш вояк – він витривалий та рішучий,
Як віра в ЗСУ – надійний та могучий.
Де б не ходила нашим краєм воля,
Ми знаємо, що в кожного своя є доля.
Незламне місто, незламні люди
Ми гідні українці – наше ім’я всюди.
Українка-патріотка, громадський діяч, вчителька рідної мови, поціновувачка народних традицій і просто чарівна жінка надихає на життя, сповнене щоденними емоціями, насичене позитивом, окрилює своїми поетичними рядками. Після зустрічі з такою слобожансько-гуцульською україночкою не можна не любити все національне, бо поезія насичена любов’ю до життя, вірою в рідну Україну.
Отже, приймай, читачу, рідне слово творчо обдарованої душі Лариси Ігнатової і вдихай аромати поетичного трунку поетеси, бо її думи з Україною. Вона живе батьками, друзями, родиною, Слобожанщиною і Гуцульським краєм. Вона живе і дихає Україною.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.