Василь Латанський. «Будеш, поки світу, слово наше красне»

944

РОЗДУМИ ПРО ТВОРЧІСТЬ МИХАЙЛА ВИШНЯКА, НАВІЯНІ ЙОГО НОВОЮ КНИГОЮ

«Все знайомі, все свої». – Сімферополь: Автограф, 2019. – 96 с.

 

Книга Михайла Вишняка незвична і особлива в тому сенсі, що скомпонована винятково з поетичних посвят і вітань (а їх за числом понад сотня). І творилися вони, як зазначено в передмові, упродовж багатьох літ, починаючи ще з 70-х років уже минулого століття та до сьогодення, а присвячувались майстрам художнього слова, культури і мистецтва, вченим-літературознавцям, освітянам, громадським діячам, з якими автора зводили творчі, наукові, життєві і просто дружні дороги. Тому й назву збірки знайдено вдало. Нею став рядок відомого колись твору Павла Тичини, «Пісня трактористки». Вдала також, на мій розсуд, і композиція, а точніше структура книги.

Перший її розділ «Посвяти» адресується киянам, зокрема знаним письменникам Павлу Загребельному, Юрію Мушкетику, Анатолію Дімарову, Володимиру Яворівському, Василю Шкляру, Віктору Баранову, Петру Перебийносу, Павлу Мовчану, Михайлу  Сидоржевському та відомим науковцям – Миколі Жулинському, Віталію Дончику, Степану Крижанівському, Івану Дзюбі, Василю Бородіну, Михайлу Наєнку, Миколі Сулимі та іншим.

Другий розділ присвячений кримчанам, а третій «Вітання ювілейні» і киянам і кримчанам. І здавалось би, що у такій мозаїці розділів важно уловити найсуттєвіше. Утім, коли поринаєш у читання, розумієш, що всі частини книги з’єднані якось невидимою силою. Ця цементуюча сила, гадається мені, – авторський стиль, самобутній і оригінальний. Відчувається досить майстерно поставлена рука, розкута думка, рідкісне уміння знайти в кожному, кому адресується посвята чи вітання, щось найхарактерніше.

Відкриває ж всю книгу посвята Інституту літератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка. І, гадаю, не випадково. Адже цей Інститут – головний центр українського літературознавства, пов’язаний з цілою плеядою видатних вчених, знаних у всьому світі (ряду з них, власне, присвячена ціла низка віршів книги). А самому М. Вишняку Інститут став його Альма-Матір’ю. Тут він вчився в аспірантурі, захищав дисертацію, не раз стажувався і, звісно, мав нагоду зазнайомитися зі провідними науковцями. То як не процитувати оці доладні його рядки:

З роками набував він славу,

Авторитет його зростав

І Альма-Матір’ю по праву

Він багатьом ученим став.

 

То ж марку високо тримає

Цей науковий інститут.

В нім дух Шевченка не вмирає,

Посилює його статут.

Принагідно назвемо ще одну невипадковість. В цьому Інституті відбулася і одна з перших презентацій даної книги. Схвально оцінивши небуденне видання, промовці звернули увагу на  те, що в ньому окрім виразної поетичної каліграфії автора, простежуються сторінки  історії української літератури і літературознавства. Заувага цілком логічна: письменники і вчені, про яких мовиться в книзі, якраз і причетні до творення отих сторінок. До речі, презентація даної книги пройшла і в НСПУ за участю багатьох її адресатів. Що найбільше приваблює в книзі, так це вміння автора сказати містко, а звичайний буденний факт підняти до широкого узагальнення, а подробиці ж, що стосуються біографії чи творчого шляху того чи іншого «персонажа», подати у яскравій життєвій достеменності, однаково принагідній як для пересічного читача, так і для фахівця від літератури. Типові приклади:

Павлові Мовчану

Автору першої збірки поезій «Нате!»

і наступних більше 30-ти книг

Він збіркою своєю «Нате!»

В літературі шлях почав

І за служіння їй завзяте

Шевченківським лауреатом став.

Афористичність поетичного письма М. Вишняка, незрадливого традиціоналіста в поезії, без сумніву закорінена в класику. А в ній, знаємо, домінують ясність і прозорість без зумисної нарочитості чи «модних» стилістичних ускладнень. Це, власне, він і стверджує у своїй автоепіграмі «А сам я щирий сосюрист». Однак «зашкарублий» традиціоналіст М. Вишняк, як видно із текстів його книги, надзвичайно сучасний, чуттєвий до реалій у нашому красному письменстві. І його зірке око фіксує десятки тих реалій. Мабуть, багатолітні «труди і дні» в науці не минулися для нього без наслідків. Чимало текстів віддзеркалює наукову публіцистичність, зацікавлене реагування на літературні події і явища та факти. Читаючи віршовані монологи, бачиш самого їх автора – дотепного, прискіпливого, ерудованого, котрий однаково ставиться до кожної дієвої особи своєї книги, не відчуваючи благоговійного трепету перед «метрами» і «патріархатами».

Портрети письменників і науковців, які невтомно гойдають колиску рідної словесності, М. Вишняк малює по-різному, але завжди любовно: одних більш аналітично («Губаріада»), інших більш лірично («Голубєвіада»), ще інших – у теплих струменях гумору («Аркадію Вакуленку», «Зізнання, або самому собі»). І малює так колоритно, що відчуваєш і уявляєш цих людей напрочуд ясно. І зринає в душі: «Боже мій, які цікаві і неповторні люди живуть чи жили між нами!» До того ж настроєву гаму увиразнюють і «підкріплюють» світлини до багатьох текстів.

В образній палітрі своїй автор, може, занадто ощадливий (специфіка жанру!), однак кожне його слово вивірене, «притиснене» до решти слів, що його, здається, не можна безболісно, як із пісні, вилучити рядка. Проте і в «економного» на тропах поета візьме та й бризне отаке, як в посвяті Миколі Сулимі (вже академіку):

Миколі Сулимі

Члену-кореспонденту НАН України, медієвісту,

автору монографії «Гріхи розмаїтії»

Говорять, мабуть, недарма,

Що без гріхів людей нема.

Його ж заслуга, а не гріх,

Що від гріхів нас застеріг,

З консистерійних звівши книг

Докупи грішників усіх.

 

Варто сказати й про те, як гумор у всіх його градаціях – від добродушної іронії до усмішки розсипаний щедро у всіх строфах – мініатюрах. Як зазначив колись Джек Лондон, писати справжній гумор може небагато хто. Михайло Вишняк і вміє, і може. На найрізноманітніші теми пише серйозно і разом з тим з розумною і проникливою усмішкою, збагачуючи і відтінюючи свої образи гумором, іронією, елементами комічного.

Впадає в око і уміння поета вдало використати назви книг, окремих творів чи рядків, дотепно обіграти ці назви, ім’я чи прізвище адресатів посвят, як в присвячених П. Перебийносу, С. Пономаренко, В. Виноградову, А. Листопад, Н. Мухіній, Л. Рябчикову та ін. І в більшості таких творів помітна та ж добродушна авторська смішинка, як, наприклад, в посвяті Борису Нестеренку:

Книжок у нього є чимало,

Що не візьми – на всякий смак.

Та найсмачніша з них – це «Сало».

Смакує дуже їй «Первак».

Є у поета Ореста Корсовецького, учня Максима Рильського, Лауреата премії ім. Івана Огієнка і якому теж адресується одна з посвят, проникливий вірш «Родові». В контексті цієї розмови якось по-особливому вчитуєшся в заключні його рядки:

Корені глибокі, пам’ять не погасне,

Духом укріпилися без кінця і спину,

Будем, поки світу, слово наше красне,

Роду не зрікалися, нам нема загину.

Мої роздуми над книгою Михайла Вишняка «Все знайомі, все свої» були б неповними, якби ми бодай пунктирно не торкнулися його і наукової, і художньої творчості. Як учений-літературознавець він автор понад двохсот праць з актуальних проблем художньої творчості, книги літературних портретів і есеїв «Митець і його час», антології про творчість кримських письменників «Слово рідне українське», методичних посібників «Патріотичне виховання на уроках української літератури» та з давньої української літератури й інших.

Знаний М. Вишняк і як один з відомих дослідників творчості Тараса Шевченка, автор монографії «Вічно сучасний: слово Т. Г. Шевченка в контексті часу» та статей в «Шевченківській енциклопедії», в «Енциклопедії сучасної України».

Також він співавтор вузівських підручників «Історія української літератури ХХ століття» й «Історія української літератури ХХ – перших десятиліть ХХІ ст.» в 3-х т.т. (видавництва «Академія»), енциклопедичного довідника «Тарас Шевченко і Крим», книги для оновлених шкільних програм з української літератури «Гроно нездоланих співців». А ще ж його редагування та передмови до книг кримськотатарських письменників Рустема Муедіна «Асанчик і Кашканчик», «Блакить» – колективна збірка творів 17 кримськотатарських письменників кримськотатарською і українською мовами, збірок українських авторів – Ф. Степанова, А. Потієнка, М. Настобурка, В. Латанського, С. Пономаренко та інших. А ще й чисельні рецензії, керівництво аспірантами, виступи опонентом на захистах дисертацій й відгуки на них, організація наукова біля 15, конференцій (з них більшість Шевченківських) в Криму…

А як поет М. Вишняк виступає в двох іпостасях – в ліриці та в гуморі і сатирі.

Окрім чисельних поетичних публікацій в періодиці, антологіях, альманахах, колективних збірниках він автор окремих збірок лірики та гумору і сатири, серед них «Все починається з любові», «Перо під ребро, або служба і дружба», «Кому з перцем, а кому зі щирим серцем».

Поет майстер влучної мініатюри, епіграми, мікробайки, посвяти та ін. і власного гумористичного жанру – сміхомовки. Його мініатюри, несучи заряд веселого сміху, доброзичливого жарту, нерідко переходять в гостронищівну сатиру. Тут варто зауважити, що літературознавці та колеги по перу і критики, зокрема В. Дончик, С. Крижанівський, В. Шевченко, М. Кобзєв, Ф. Степанов та ін. характеризують М. Вишняка як самобутнього лірика, яскравого гумориста-сатирика, наголошуючи, що він однаково талановитий як у фахових наукових дослідженнях, так і в художніх творах.

Зіставляючи його наукову і літературно-художню діяльність, мимоволі замислюєшся, ким же є М. Вишняк більше – талановитим літературознавцем, критиком, публіцистом, прекрасним викладачем (а його педагогічний стаж біля 60 літ!), який відчуває юнацьку душу і крізь все життя несе любов до педагогічної праці. Якось він довірливо зізнався, що все це для нього нероздільне, духовно ціле і злите. Краще не скажеш. Досить гадаю і цього зізнання. Прикладів скільки завгодно, коли критики й літературознавці не цураються художньої творчості. Може, тому, що «озброєні» секретами письменницького ремесла. Я, наприклад, з великою шаною ставлюся до блискучих наукових студій Михайла Яковича, але його поезії вражають мене значно дужче. Як відомо, ім’я поетові дає лірика. М. Вишняк передовсім лірик. Його вірші справді читаються серцем, вони легкі і прозорі, як іскристе вино. І не дивно, що ряд поетових творів «омузичені» композиторами.

А ще ж Михайло Вишняк знаний і як активний громадський діяч, багатолітній очільник кримського осередку НСПУ, голова Шевченківського братства Криму. Він Заслужений працівник освіти АРК, Лауреат всеукраїнської літературної премії ім. Степана Руданського, відзначений 2-ма медалями НСПУ за особисті досягнення в літературній творчості.

 

“Українська літературна газета”, ч. 16 (308), 13.08.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?