Василь Ґабор. Перекладач Іван Бондаренко між Еросом і Танатосом

557

Я боюся судити про сучасну поезію, але ця книга і відсутність відгуків про неї спонукала взятися за перо, чи пак, сісти за комп’ютер, і написати про неї пару некритичних слів. Це збірка віршів, переважно дистихів, які своєю внутрішньою структурою дуже близькі до японських хокку, належить перу добре відомого в Україні перекладача давньої японської поезії Івана Бондаренка «Недолугі недомовки недоумка» (Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2020). Вірші Івана Бондаренка можна б означити також словом Миколи Лукаша – «шпигачки», такі собі поетичні вправи та вибрики талановитого драгомана. І тут зовсім недоречним є питання, чи досягнув він такої досконалості у віршах, як давні автори? Книжка Івана Бондаренка, як свого часу «Шпигачки» Миколи Лукаша, цікава зовсім з іншої точки зору: вона показує внутрішній світ перекладача, його закоханість у поезію давніх авторів, з якими йому приємно вести власний поетичний діалог чи сприймати довколишній світ їхніми очима, бо так цікавіше жити. А ще вона, на мою думку, про стан людини між Еросом і Танатосом та про гіркоту автора, що всі його поетичні спроби на фоні його ж таки віртуозних перекладів чужих віршів залишаться «недолугими недомовками недоумка». Та перекладач Іван Бондаренко, а він ще й професор Київського університету імені Тараса Шевченка, доктор фолологічних наук і глибокий дослідник японської літератури, — не побоявся винести на людський суд чи осуд свої твори, не побоявся постати перед друзями, врешті й студентами, у непривабливому вигляді. Він вирішив бодай поіронізувати й покепкувати над собою, сподіваючись в душі, що хтось із прихильних до нього людей серед усього його «самошпигачкування» раптом знайде цікаві рядки й образи, знайде несподіваний внутрішній світ людини, розіп’ятий між Еросом і Танатосом, що особливо загострено сприймається у наш пандемічний час, коли людське життя може раптово обірватися…

 

Якого біса третю ніч підряд

Мені порожня домовина сниться?

 

У своїй книжці Іван Бондаренко веде мову про недокохане, недоспіване, недооцінене, недоречне, недожите, недовершене, недостойне, недопите, недоброзичливе, недоброзвучне, недотепне, недозволене, недоладне, недовговічне та багато інших речей, веде мову про недосконалість людини у цьому грішному світі. Та кожен із читачів може знайти в його збірці співзучні власному настрою рядки. Скажімо, ось такі:

 

Вродлива жінка посмішку свою

Мені дарує, наче зірку з неба.

 

Руде волосся дівчини в метро

Мою щоку спокусливо лоскоче.

 

Весняний ранок. Мружить очі кіт.

В криницю з вишень падають росинки.

 

Втопившись в морі, дівчинку малу

До сліз вечірнє сонце налякало.

 

Обличчя перехожих! – Все одно,

Що таємничих повістéй зібрання.

 

Старий ціпком збиває бур’яни,

Що поросли довкіл могили сина.

 

Посутеніло… Отже, ще один

Нікчемний день відходить
у минуле.

 

Осінній дощ мені прошепотів

Те, що я й сам без нього добре знаю.

 

За ніч у сіни снігу намело…

Минає рік, як матері немає.

 

Цікаво, хто з нас – я
чи той горобчик

Цю довгу зúму зможе пережить?

 

Наскільки легше думати про смерть,

Коли згадаєш тих, хто там чекає.

 

Поезія — росинка на траві,

Що всесвіт віддзеркалює
обранцям.

 

Я не знаю, чи дочекається іван бондаренко оцінок фахових критиків, але своїми «недолугими недомовками» він дозволив мені заглянути у його внутрішній світ і зрозуміти, чому він так тонко і віртуозно перекладає давню японську поезію.

 

“Українська літературна газета”, ч. 12 (304), 18.06.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!