Я боюся судити про сучасну поезію, але ця книга і відсутність відгуків про неї спонукала взятися за перо, чи пак, сісти за комп’ютер, і написати про неї пару некритичних слів. Це збірка віршів, переважно дистихів, які своєю внутрішньою структурою дуже близькі до японських хокку, належить перу добре відомого в Україні перекладача давньої японської поезії Івана Бондаренка «Недолугі недомовки недоумка» (Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2020). Вірші Івана Бондаренка можна б означити також словом Миколи Лукаша – «шпигачки», такі собі поетичні вправи та вибрики талановитого драгомана. І тут зовсім недоречним є питання, чи досягнув він такої досконалості у віршах, як давні автори? Книжка Івана Бондаренка, як свого часу «Шпигачки» Миколи Лукаша, цікава зовсім з іншої точки зору: вона показує внутрішній світ перекладача, його закоханість у поезію давніх авторів, з якими йому приємно вести власний поетичний діалог чи сприймати довколишній світ їхніми очима, бо так цікавіше жити. А ще вона, на мою думку, про стан людини між Еросом і Танатосом та про гіркоту автора, що всі його поетичні спроби на фоні його ж таки віртуозних перекладів чужих віршів залишаться «недолугими недомовками недоумка». Та перекладач Іван Бондаренко, а він ще й професор Київського університету імені Тараса Шевченка, доктор фолологічних наук і глибокий дослідник японської літератури, — не побоявся винести на людський суд чи осуд свої твори, не побоявся постати перед друзями, врешті й студентами, у непривабливому вигляді. Він вирішив бодай поіронізувати й покепкувати над собою, сподіваючись в душі, що хтось із прихильних до нього людей серед усього його «самошпигачкування» раптом знайде цікаві рядки й образи, знайде несподіваний внутрішній світ людини, розіп’ятий між Еросом і Танатосом, що особливо загострено сприймається у наш пандемічний час, коли людське життя може раптово обірватися…
Якого біса третю ніч підряд
Мені порожня домовина сниться?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У своїй книжці Іван Бондаренко веде мову про недокохане, недоспіване, недооцінене, недоречне, недожите, недовершене, недостойне, недопите, недоброзичливе, недоброзвучне, недотепне, недозволене, недоладне, недовговічне та багато інших речей, веде мову про недосконалість людини у цьому грішному світі. Та кожен із читачів може знайти в його збірці співзучні власному настрою рядки. Скажімо, ось такі:
Вродлива жінка посмішку свою
Мені дарує, наче зірку з неба.
Руде волосся дівчини в метро
Мою щоку спокусливо лоскоче.
Весняний ранок. Мружить очі кіт.
В криницю з вишень падають росинки.
Втопившись в морі, дівчинку малу
До сліз вечірнє сонце налякало.
Обличчя перехожих! – Все одно,
Що таємничих повістéй зібрання.
Старий ціпком збиває бур’яни,
Що поросли довкіл могили сина.
Посутеніло… Отже, ще один
Нікчемний день відходить
у минуле.
Осінній дощ мені прошепотів
Те, що я й сам без нього добре знаю.
За ніч у сіни снігу намело…
Минає рік, як матері немає.
Цікаво, хто з нас – я
чи той горобчик
Цю довгу зúму зможе пережить?
Наскільки легше думати про смерть,
Коли згадаєш тих, хто там чекає.
Поезія — росинка на траві,
Що всесвіт віддзеркалює
обранцям.
Я не знаю, чи дочекається іван бондаренко оцінок фахових критиків, але своїми «недолугими недомовками» він дозволив мені заглянути у його внутрішній світ і зрозуміти, чому він так тонко і віртуозно перекладає давню японську поезію.
“Українська літературна газета”, ч. 12 (304), 18.06.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.