Василь Бондар. «Чиста вода з Бугу»

“Українська літературна газета”, ч. 8 (364), серпень 2024

 

 

Віктор Полянецький, «Стрічка на моряцькому костюмі» (Харків, «ФедоркО», 2023, 164 с.)

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

1.

Сьогодні він відомий у країні письменник, автор півтора десятка книг прози, які виходили друком у Києві, Харкові, Львові й поза межами України (білоруською, румунською, російською мовами ). Навіть люди незрячі можуть відчути, пізнати чар його слова: одна з книг Віктора Полянецького побачила світ шрифтом Брайля.

Посеред жовтня минулого року харків’янин гостював у Кропивницькому. Це не перші одвідини міста, в якому розпочалась його трудова дорога: після закінчення Олександрійського культпросвітнього училища, він працював у обласному ляльковому театрі, появлявся на сцені театру корифеїв, відвідував літературну студію «Сівач», тоді нею керував незабутній Валерій Гончаренко. А тепер, проминаючи центральний майдан Кропивницького, він захоплюється червоно-чорним стягом на місті колишнього пам’ятника полум’яному більшовикові, мимоволі зронюючи: «Харкову ще не властиві такі метаморфози». Бо… Навіть нині, у часи війни з росією, колишня столиця залишається переважно чужомовною, оскільки в проминулих десятиліттях із-за порєбріка до потужного індустріального центру наїхало море бєлгородських, орловських, воронезьких сусідів…

Під час презентації в Кропивницькому в жовтні 2023: Віктор Полянецький і Василь Бондар

Він, сивочубий-чорнобровий, пережив атаку рашистів торік на межі зими-весни, під балконами його будинку ходили танки й бетеери з фашистською зеткою, його дача за два десятки кілометрів від міста опинилась в окупації й зазнала руйнувань, але він з дружиною й на день не покидав Харкова.

У літературному музеї І.Карпенка-Карого про це та про духовне життя слобожанської столиці, про своє становлення як письменника, журналіста, громадянина  Віктор Полянецький розповідав колегам-письменникам і старшокласникам 32-ої загальноосвітньої школи. Звучали уривки його оповідань, сам новеліст схвильовано відповідав на запитання модератора й учасників зустрічі, роздаровував автографи на книгах минулих років і цьогорічній. А ще ділився планами на прийдешні роки творчості й відродження України.

Цю творчу мандрівку він здійснив з власної ініціативи та за власний кошт. Мовляв, оце й є найкращим подарунком його 72-річчю (15 жовтня). Як і недавня, листопадова, зустріч з Уманню, як і невзабарі прийдешні одвідини Голованівська, Капітанки – села, в якому земляки прийматимуть його у статусі почесного громадянина. Щедро наповнює свою ностальгійну вдачу письменник.

 

2.

У передмові до книги вибраних новел для підлітків і про підлітків Віктор Полянецький констатує факт неуваги вітчизняних письменників та видавництв до найщасливішої пори життя. От, мовляв, книги друкуються, але здебільшого авторів зарубіжних. Що й стало спонукою до власного вибраного.

Герої цієї книги мешкають переважно на берегах Південного Бугу. Бо ж і сам автор там народився – у селі Капітанка Голованівського району на Кіровоградщині: село за кілометр-два від ріки, але чи не кожне канікулярне літо в пору дитинства й ранньої юності він проводив у бабусі – таки на березі, у заплавах, де водяться небаченої сили і краси сомища, «колючі окуні», навіть «бридкі пуголовки та вертляві п’явки». Письменник, який у літературі вже майже пів сотні літ, а книжками понад двадцять, час від часу вертається у свої рожеві часи.

Ось, для прикладу, оповідання, яке дало назву книзі: про голод, якого наш народ зазнавав не раз у минулому сторіччі. Врешті, не важливо, було це в 30-их роках (на це вказує зокрема покруч торгсин) чи десятьма пізніше. Підліток Василько (у творі він Васюрчик – прізвисько від склеєних ровесниками імені Василька та сюрчка, якого йому привіз із Одеси батько як гостинця ще й із моряцьким костюмом) звинувачується рідними дядиною й дядьком у крадіжці паляниці, але хлопець не хоче признаватись, що це йому товариш хлібину приніс, бо пообіцяв нікому не розказувати; за це «у хлів його темний вкинули», де «голова крутилася, макітрився світ, і здавалось, що він кудись летить вечірнім небом із розігрітими зірками, з молодесеньким місяцем, таким тонесеньким, як хлібна скибочка». Хлібна скибочка пахне від першого рядка до останнього не тільки в цьому оповіданні, а й у всій книзі. Таким було дитинство українського підлітка у ХХ-ому столітті. Нумо згадувати кожен своє!..

Інша трагедія – з часів Другої світової («Між цим і тим світом»): підлітка Вітю фашисти разом із меншою сестричкою Марусею ведуть на розстріл за те, що їхня мати переховувала полонених червоноармійців на горищі хліва, і хлопчик ніяк не може повірити материним запевненням, що «на тому світі стане краще»… Ще інша – з волинських лісів післявоєння («Капельмейстер»), коли «совіти» запроваджували свої порядки: колгосп, піонерська дружина, шкільний духовий оркестр із хором, в яких ніяк не ладиться, не гармоніює пісня «про батька Сталіна», зате «пісню про наш волинський край хор навіть без репетиції проспівав просто чудово» – за це оркестр і карають, одбираючи мідні труби.

П’ятнадцять оповідань у книзі, де немає двох, які б повторювали тематику (служба в радянській армії – «Три крапки… тире», пристрасті на футбольному стадіоні – «Дев’ятка», містика з накликанням дощу – «Виливали криницю»). Але в кожному: клекіт буденних і небуденних обставин, у яких юний герой опиняється перед вибором бути на стороні добра, правди, чесності – чи зла, брехні, лукавства. Письменник не проголошує моральних заповідей, але колоритним словом подає життєві картини, з яких читач сам має робити висновки.

 

3.

Віктор Полянецький у стильовому багатоголоссі української прози належить до гурту, який був популярним у другій половині минулого століття іменами Євгена Гуцала, Григора Тютюнника, Миколи Кравчука, Григорія Булаха, Миколи Литвина, Броніслава Грищука… Той стиль, за висловом літературного критика, що «сильний  своєю сірячинною правдою, безумовною проникливістю, а тому залишається руслом, що не пересихає» (Микола Кодак). З усіх складових його хочу особливу увагу звернути на барвистість і вишуканість народного слова, яким щедро користується представник південно-подільського краю: олійні минзури, чорненький гарунчик, годувати латурою, надсирець жувати, пробігтися з джижкалом, маламурити, озьдо вода у калабатині, сказати без підхідців, виросли кланцаки, вивахлена цукерка, смачний біґус, випацькувана куфайка, мандриків наліпити, коні в ґрасі місять глину, наловити вустірок… Ці та подібні перли народного глосарію письменник доречно заводить у свої твори, надає їм природнього дихання навіть без потреби пошуків по тлумачних словниках (я пробував – безуспішно; хіба в енциклопедії Голованівського району авторства Сергія Піддубного?).

 

4.

Назву для цього відгуку я позичив не випадково: ріка Південний Буг у новелах Віктора Полянецького – як один із героїв, не другорядний («…Пам’ятається, хлопці усі їздять Бугом на ковзанах – в одних закорсані, в інших – тонесенькі “ластівки”», «…з’явилося село ще за козаччини, бо колись і на Бузі були вільні місця», «…ще в школу не ходив, а вже верховодку в Бузі ловив, ранки з дідом в човні зустрічали», «Він завжди рано вставав і біг понад Бугом аж до Самієвої гори, де розвалена сільська церква»…). А позичив я назву у талановитого прозаїка кінця минулого століття Станіслава Павловського, який так назвав свою першу книгу оповідань. Він, як і Полянецький, з Голованівського району родом (село Ємилівка), на п’ять років старший від Віктора. Прибузька земля одного віддала Києву, другого Харкову, а писалось обом про найрідніше: чиста вода з Бугу. Не сумніваюсь, що цей край і в наступних поколіннях народжуватиме одержимих рідною історією, славними прибужанами та неповторним, як чиста вода, словом.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.