“Українська літературна газета”, ч. 22 (340), 11 листопада 2022
(СЛОВО ПРО ПОЕЗІЮ ЛЕСІ СТЕПОВИЧКИ)
Łesia Stepowyczka: Serce w niewoli. Poezja, poetyckie echa. Tłumaczenie na język polski Tadeusz Karabowicz. Okładka oraz ilustracje Emma Andijewska. Wydawnictwo Narracje, Lublin 2022, ss. 167. Wydanie dwujęzyczne: polsko-ukraińskie.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Переглядаю нову збірку віршів поетеси Лесі Степовички «Серце в неволі» (Люблін, 2022). Це двомовна поетична книга, переклади якої здійснив Тадей Карабович. Її доповнюють оригінальні та цікаві ілюстрації відомої української поетеси і художниці Емми Андієвської.
Варто нагадати, що 22 вересня 2022 року авторка презентувала свою збірку в читальній залі Воєводської публічної бібліотеки ім. Г. Лопацінського в Любліні. Це чудове місце з книгами є ідеальне для презентації творчості і камерних розмов про поезію. Слухав і читав. Мав перед собою книгу яка продовжує прекрасну традицію української поезії. По-перше, тут є спільний для цієї поезії топос степу, як космосу, в якому людина почувається вільною і незалежною «як сокіл над степом». Поетеса визнає, що: «степова твердь під ногами» це гарантія її внутрішього миру і грунтовності почувань. У вірші «Карантин в Могилеві» читаємо:
Я полишу токсичний урбіс,
повний масок і страху смерті.
І подамся в степову глибинку
до старої дідівської хати.
Zostawię toksyczne miasto,
pełne masek i strachu przed śmiercią.
I pojadę w głąb stepu
do domu moich przodków.
Важливо, що, по-друге, в цьому натхненному творі присутній топос квітучого саду, як символічного древа життя. Все відбувається в зеленій оправі, найчастіше при сонячному освітленні. Природа, це не тільки декорація, вона існує і діє на рівні живих персонажів, яких так глибоко представляє авторка твору. Натомість у творі без назви можемо прочитати:
Ти бував в цім саду не раз
милувався молочною зливою
яблуневого майського квіту
…
Не забудь
про гостинність осіннього саду
і про шерех його оксамитний
може бути що десь на гілці
ще чекає на тебе останнє
золоте, найсолодше ябко…
Byłeś w tym ogrodzie wiele razy
podziwiałeś bieli zamieć
kwiatu jabłoni
…
Nie zapomnij
o gościnności jesiennego ogrodu
i o jego aksamitnym szeleście
gdzieś na gałęzi może jeszcze
czeka na ciebie ostatnie
najsłodsze złote jabłko…
По-третє, у збірці присутній топос рідного (вірніше родинного) дому, часто з найближчими особами: предками, родичами та друзями. Рідний дім, з перспективи проминання, це оселя серця. На мій погляд, це завжди визначальна точка на особистих перехрестях філософського світу авторки. Тому до рідного дому поетеса звертається постійно у натхненній формі листів, а також коротких спогадів. У творі «Астральне побачення» читаємо:
Опівночі ми вийшли з домівок
і щосили вдивлялися в небо,
намагались схрестити погляди
на одній із сяючих звізд
. . .
Не сумуймо, мисливцю за Персеїдами,
шукаймо себе – між землею і небом –
у листах, у дзвінках, у надіях,
у мріях і в снах золотих.
O północy opuściliśmy nasze domy
i wpatrywaliśmy się w niebo z całej siły,
próbując skrzyżować spojrzenia
na jednej ze świecących gwiazd.
…
Nie rozpaczajmy, łowco Perseidów,
szukajmy siebie – między ziemią a niebem –
w listach, w telefonach, w nadziejach,
w marzeniach i złotych snach.
У цьому філософському творі є також дещо особливо близьке мені: це поняття сакруму та сакральності. У віршах поетеси освячено нашу звичайну повсякденність. Цікаво, що Господь постає у творчому дискурсі Лесі Степовички не грізним правителем, але мудрим нашим другом. В польський поезії така візія наявності Бога по відношенні до людини представлена в творчості відомого поета-богослова Яна Твардовського. В поезії Лесі Степовички важливе місце посідає образ Богородиці під хрестом. Вона реагує на розп’яття свого Сина, як проста смертна жінка – плаче та ридає. У середньовічних пристрасних піснях Богородиця була представлена патетично як «скорботна», а тут, у творі поетеси, це звичайна жінка і мати, яка по-людськи плаче. Іншим разом, при Воскресінні Христа, ми бачимо Марію Магдалину, що «заплакала від щастя» (у вірші «Сльози Марії Магдалини»). Особи з оточення Ісуса Христа, а особливо Марія Магдалина, це звичайні люди «тут і зараз». Людина під час молитви стає на коліна перед Христом, а Христос в цю мить стає на коліна перед людиною. Ми стаємо свідками взаємного єднання в надії, вірі і любові, «бо що тобі болить, заболіло й мені» (вірш без назви, с. 105).
У вірші «Шляхетність почуттів» читаємо:
Коли хочу молитися на колінах
до тебе, як до ікони,
підводиш мене
і сам стаєш на коліна.
Kiedy chcę modlić się na kolanach
do ciebie, jak do ikony
podnosisz mnie
i sam klękasz.
Це приклад молитовного жесту супроти близької серцю людини. А з іншого боку, це приклад апокріфічної візії любові до ближнього.
Леся Степовичка у вірші «Хімія органічна» визнає: «Наші вірші, довгі розмови…» І тим твердженням поетеса доторкається суті сучасної поезії в цілому, але також і її творчості, як приватної території. Поезія для авторки не перестає бути маніфестом, закликом, патетичною одою. Вона є відображенням натхненних особистісних візії та роздумів. Поезія Лесі Степовички у збірці спирається на двох стовпах — на молитві і на приватності. У молитовних творах це автентична розмова з Всевишнім. А в приватному коді це розмова з другом (ліричним героєм). Вона відбувається в інтимно-ніжній тональності, часто уподібненій до розмовного потоку, але з вишуканими метафорами. Без версифікаційного корсету, без рим, регулярних строф, проте зі сміливими розлогими образами. Вірші тоді стають відбитком конкретної співдії. Лірична лінія тоді постає еквівалентом цілого стюарду, що відкликує нас до давньої поетики. Сучасні поети своїх тем до віршів «не беруть з місяця», вони звертаються до конкретних подій. Леся Степовичка обирає ситуацію, яка стає основою і початком вірша, себто надає творам інформативного заглиблення: «Ти чекав мене на пероні коло вагону номер 1» (з вірша «Хімія органічна»). Або в іншому творі стверджує: «поети як птахи не можуть не співати» (із вірша «Пустельник»), чи констатує: «Від твого мовчання зупиняється кров» ( з вірша «Поверни моє серце»).
Поезія Лесі Степовички – це поезія дружніх жестів, слів і значень. Автор вступу до книги Тадей Карабович пише, що: «Степовичка обожнює кохати і писати про кохання». Інакше й не могло бути, коли світ розглядається як cпільне благо, а любов як дар Бога.
З приємністю читаю ці вірші, бо з них ісходить емпатія і переконання, що добро всеодно переможе зло. Варто додати, що зустріч з авторкою Лесею Степовичкою це чергова презентація творчості українських письменників в Любліні – місті, яке стало для українців «воротами на Захід, а для поляків – брамою на Схід». Пригадаймо, що видаваний у Любліні журнал-тримісячник „Akcent” тривалий час презентував творчість сучасних українських поетів, прозаїків та есеїстів. Показовими є тут числа або розлогі тематичні українські розділи «Найновіша українська література», в яких відбулися презентації українських літературних груп Бу-Ба-Бу і ЛуГоСаду (1997 № 3), «Українські читання» (2000 № 3), «Українці і поляки: думка двох сердець» (2007 № 4), «Нова українська поезія» (2008 № 4), Богдан Задура – «Сни моїх українських друзів – новий приклад української поезії» (2013 №1). В журналі друкувалися твори Дмитра Павличка, Софії Майданської, Емми Андієвської, Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Віктора Неборака, Андрія Любки, Оксани Забужко, Андрія Бондаря, Назара Гончара, Остапа Сливинського, Івана Лучука, Володимира Цибулька, Маріанни Кіяновської, Наталки Білоцерківець, Миколи Рябчука, Галини Крук, Василя Махна, Сергія Жадана. Це лише деякі імена з галереї кількох десятків сучасних українських творців. Українська література користується в Польщі великим інтересом, а зустріч з відомою поетесою Лесею Степовичкою є тому новим підтвердженням.
Вальдемар МІХАЛЬСЬКИЙ
польський поет, літературний критик, есеїст, редактор літературного квартальника „Akcent”. Член Спілки польських письменників у Любліні.
Люблін, 4 жовтня 2022
Переклад з польської мови:
Мирослава Остап’юк
Переклад віршів на польску мову:
Тадей Карабович
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/