“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025
Це унікальне і майже забуте нині харківське видання 1928 р. – перша спроба концептуально, хоча й під певним кутом зору, представити модерну американську лірику українською мовою. Для більшості з 33 авторів, чиї поезії ввійшли до цієї збірки (що, можливо, невипадково має і символічну числову вагу), Куликові переклади стали першою появою в українському літературному просторі загалом. Відомо, що цю антологію Іван Кулик уклав, перебуваючи в Канаді (1924–1926), де намагався налагодити зв’язки між українським ліворадикальним рухом і північноамериканським поетично-політичним середовищем (заснувавши, зокрема, спільно з Мирославом Ірчаном заокеанську філію літературної організації «Гарт»). Спроба, одначе, виявилася невдалою, й Івана Кулика спершу відкликали в СРСР, а згодом репресували – під політичне табу, накладене на його творчість, потрапила і згадана антологія.
З основними тенденціями розвитку американської поезії, її тематичними і стильовими особливостями, а також знаковими іменами українського читача знайомить сам перекладач – у вступній статті «Сучасна поезія Північної Америки», у супровідних коментарях до розділів і в довідках про авторів. У передмові Іван Кулик окреслив і свої перекладацькі принципи, визначивши переклад як триетапний процес: перше – студіювання оригіналу, що передбачає аналітико-емоційне осягнення естетичної природи твору; друге – добір мовних і стилістичних відповідників, тобто пошук виражальних засобів, котрі відповідають архітектоніці першоджерела; третє – власне творення віршованого перекладу як художнього цілого, в якому змістова точність поєднується з естетичною завершеністю й цілістю нової літературної форми.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Антологія складається з чотирьох розділів, кожен із яких побудований за окремим принципом класифікації: у першому («Предтечі сучасної американської поезії», с. 41–78) застосовано історико-літературний принцип відбору, у другому («Демократичний ренесанс», с. 81–172) – політико-ідеологічний, у третьому («Молодша генерація», с. 179–245) – знову хронологічний, у четвертому («Піонери пролетарської поезії», с. 249–342) – соціально-класовий. Застосування одразу кількох принципів зумовило концептуальну непослідовність, наприклад те, що деякі автори були включені до певної групи радше з ідеологічних міркувань, аніж за їхнім реальним внеском у ту чи ту літературно-світоглядну течію. До розділу «Предтечі сучасної американської поезії», очікувано, увійшли класики: Волт Вітмен, Едвін Маркгам і Горацій Траубель, творчість яких безпосередньо вплинула на формування поетичних засад Нового світу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Так, В. Вітмен заклав основи верлібру як боротьби з традиційною формою; Е. Маркгам, вивівши на авансцену робітника як поетичного героя, створив своєрідну альтернативу і вітменівскому демократичному оптимізму, й аполітичному естетизму символістів; Г. Траубель розвивав новаторські тенденції В. Вітмена ще тоді, коли вони не мали загального визнання. Отже, добір авторів зумовлений не так їхньою художньо-естетичною значущістю, як упливом на подальший розвиток поезії, що, ймовірно, пояснює відсутність таких імен, як Едґар Алан По, Генрі Лонґфелло і Френсіс Брет Гарт. Серед «співців демократичного відродження» представлені поети, чия творчість стала помітною лише з 1913–1914 років, хоча деякі з них увійшли в літературу раніше: Едґар Лі Мастерс, Роберт Фрост, Вечель Ліндсей, Джемс Оппенгайм, Луї Унтермаєр. Виняток становить імажиністка Еймі Лоуелль, котра зумисне уникала соціально ангажованих тем, зосереджуючись на естетиці образу й формальних експериментах, але її поезія зазнала загальної «демократизації літератури» – зокрема так, як це розумів перекладач. Прикметно, що сам термін «демократичний ренесанс» Іван Кулик використовує не для означення реальних демократичних зрушень у суспільно-політичному житті США, а радше як прояв літературної реакції на його втрату і, відповідно, як спробу відновити його у площині художньої свідомості. Класифікація представників «молодшої генерації» ускладнена тим, що процес їхнього ідеологічного та естетичного переформатування на час упорядкування антології ще тривав, а визначальними спільними рисами їх творчості були: демонстративна відмова від верлібру як знакової форми модерністського експерименту, критичне ставлення до естетизму й індивідуалістичної самодостатності мистецтва, а також поступове переорієнтування на суспільно-політичну проблематику, зокрема на ідею «класової боротьби» – провідну в ліворадикальному дискурсі. Серед таких авторів: Една Сент-Вінсент Міллей, Альфред Креймборґ, Марґарет Уїддемер, Муна Лі, Уїттер Бінер, Газель Голл, Джон В. А. Уївер, Женев’єва Таґґард, Роберт Л. Вольф, Бабетта Дейч, Катерина Пек, Юніс Тітженс. Останній розділ, «Піонери пролетарської поезії», репрезентує авторів, що формували принципи так званого класово-пролетарського мистецтва, а їхні вірші мали виразне агітаційно-пропагандистське спрямування і слугували виразниками ідей соціальної боротьби і «класової свідомості», що загалом відповідало тенденції політизації американського літературного процесу в умовах зростання лівих рухів 1920-х років. Це: Джо Гілл (Джозеф Гіллстром), Карл Сендбурґ, Ральф Чаплін, Клод Маккей, Мікель Ґольд, Чарльз Ерскін Скотт Вуд, Рена Діан, Саймон Фельшін, Джемс Г. Дольсен, Стенлі Кіммель, Дж. С. Уоллес, Герскель Бек. Біографічні довідки впорядник подав лише до шістьох – ідеологічно найвиразніших – авторів, а решту добірок склав на основі публікацій у тодішній «робітничій» пресі. Доволі показова відсутність у збірнику постаті Езри Паунда – одного з найвпливовіших поетів і теоретиків англомовного модернізму, без творчості якого годі уявити літературний канон першої половини ХХ ст. Очевидно, у сприйнятті лівого українського інтелектуала поетичні інновації Паунда не виправдовували його «політичної неблагонадійності»: відверта антидемократична риторика і послідовна антикомуністична налаштованість унеможливлювали введення його творів до ідеологічно вивіреного корпусу «пролетарської літератури». І цей факт укотре нагадує: літературна антологія – це не лише реставрування занедбаних або підсумування новочасних художніх вартостей, а й – незмінно – відображення певних світоглядно-політичних позицій перекладача й упорядника.
Зважаючи на досить скромну і переважно випадкову присутність американської поезії в українському просторі, зокрема і в антологічних формах, ця книга заслуговує на фахове осмислення – як важливий, хоч і маловідомий, факт з історії українсько-американських літературних взаємозв’язків, – навіть якщо її повне перевидання нині видається малоймовірним.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.