Українська література на роздоріжжях чи роздоріжжя літератури?

150

 
Тетяна МЕЙЗЕРСЬКА, доктор філологічних наук, професор кафедри світової літератури Національного лінгвістичного університету
 
Jarosław Poliszczuk. Ukraińskie rozstaje. Studia. – Białystok: Uniwersytet w Białymstoku, 2015. – 174 s. (Seria: Przełomy/Pogranicza. Studia Literackie, t. XI)
 
Українське літературознавство сьогодні характеризується  поєднанням емпіричних досліджень із пізнанням нових теоретичних аспектів, пошуками нових способів описування мистецтва слова. Перегляд утертих стереотипів та шаблонних оцінок творчості класиків і сучасників – справа цілком актуальна, – і цим виявляється виправдане звертання багатьох дослідників вітчизняної літератури до переоцінки артефактів минулого, до переосмислення відповідних інтерпретаційних матриць. Рішучий поворот у бік модернізації позначився вже у новаторських працях кінця 90-х років минулого століття, серед яких монографії Соломії Павличко, Тамари Гундорової, Володимира Панченка, Наталії Шумило, Володимира Моренця. У цьому переліку не обійтися без згадки ґрунтовної праці Ярослава Поліщука „Міфологічний горизонт українського модернізму” (1998, друге, доповнене видання – 2002), яка переконливо засвідчила можливість по-новому осмислити письменство новітньої епохи, таким чином, щоби відкрити в ньому загальноєвропейські та загальнослов’янські тенденції.
Отож, ім’я Ярослава Поліщука вже добре відоме в літературозначих колах. І йдеться не тільки про попередньо видані книжки, які мали жвавий відгук у фаховому середовищі. Ідеться насамперед про прагнення цього автора до системного перечитування історії української літератури, до відкривання в ній нових смислів та імен. Також – про задавання нових теоретичних координат для інтерпретацій, адже наукові праці Я. Поліщука характерні власне адаптацією на вітчизняному ґрунті тих зарубіжних теорій і методологій, які все ще виглядають екзотичними та є мало знані серед дослідників. Мабуть, саме цим роботи нашого автора заслужили прихильність наукової молоді, яка дуже охоче ними послуговується й не менш охоче покликається на Я. Поліщука, запозичуючи та розвиваючи окремі ідеї з його праць.
Зайве наголошувати, що творчість письменників класичного канону нелегко надається до реінтерпретації. По-новому їх перечитувати – це означає кидати виклик усій попередній традиції, представлений, між іншим, визначними іменами й не менш видатними авторитетами (в нашому випадку – від академіків Сергія Єфремова та Михайла Грушевського до Олександра Білецького та Івана Дзюби). Безперечно, це викликає виразно засвідчену полемічну напруженість. Не випадково й публікації Я. Поліщука привертають увагу тим, що збурюють певну дискусійну хвилю, мобілізують енергію в фаховому літературознавчому середовищі, викликають бажання посперечатися з автором. Це добре, бо в такий спосіб долається інерція стереотипних прочитань класики: якими б добрими й досконалими вони не були, час від часу виникає потреба вийти поза рамки стереотипного образу й спробувати знайти йому альтернативу.
Такий дискусійно-полемічний запал характеризує й нову книжку Ярослава Поліщука, цього разу написану та видану польською мовою. До неї увійшли окремі есеї, які вже друкувалися раніше, або написані щойно недавно, на злобу дня. Так, розділ про іронію в пізній ліриці Тараса Шевченка був підготовлений до друку зовсім недавно, з нагоди 200-річчя від дня народження поета, що відзначалося в 2014 році. Нариси про твори Лесі Українки, Івана Франка, Василя Стуса були написані раніше, але вони цілком логічно вкладаються в річище авторового цілісного задуму монографії.
Якщо застосувати щодо книжки Ярослава Поліщука вимогу історії літератури, то можна було би зауважити, що представлені ним постаті не в усьому пропорційно репрезентують різні рівні й тренди ХХ століття, не всі творчі імена тут охоплено. Але такий закид був би неслушним, якщо взяти до уваги, що автор пише власну – очевидно, що суб’єктивну, цього він не приховує – історію літератури. Це відкритий проект, книжка-палімпсест. А значить, Ярослав Поліщук ставить такі інтерпретаційні акценти, які вважає за необхідне, реалізуючи при цьому власне право дослідника на бачення новітньої епохи українського слова-логоса. Зрештою, в монографії піддано осмисленню ключові постаті українського літературного процесу ХІХ та ХХ століть – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Василь Стус.
Відрадно зазначити, що, окрім класиків, у ній присутні й менш відомі творці, а також письменники молодого покоління. Так, дуже цікавою й наново відкритою в останній час є творча постать львівського поета Григорія Чубая, якій присвячено один з нарисів книжки. Невідомий і переслідуваний за життя, по смерті Г. Чубай стає одним з найяскравіших поетів «утраченого покоління», засвідчуючи переємність традиції, а разом з тим виразне тяжіння до модерної європейської культури. У актуальній літературі нового тисячоліття критики найчастіше вказують на знакову постать Сергія Жадана, репрезентанта українського Сходу, – поета, прозаїка, есеїста, перформера. Я. Поліщук аналізує своєрідну урбаністичну поетику Жадана, що передбачає спостереження живої людини на тлі мертвого індустріального пейзажу, включно з абераціями постсовєтського та постколоніального плану. На диво актуальним виглядає й останній розділ книжки, що присвячений мілітарному мотивові в сучасному українському романі: так сталося, що мудрі передбачення письменників сьогодні здійснилися: на Сході країни справді точиться відкрита війна, а головний її вимір – не зброя й боєприпаси, а брак віри й довіри, гуманітарна катастрофа, ментальний конфлікт, інформаційне протистояння, що глибоко вражає сучасну українську (чи й тільки українську?) людину.
З композиційного погляду книжка Ярослава Поліщука є дуже добре продуманою й по-своєму завершеною. Її зміст добре відповідає формулі «роздоріж» (польське rozstaje). Логічно було би поставити запитання: про які, власне кажучи, роздоріжжя йдеться? Адже, з одного боку, в монографії Я. Поліщука охоплено, так би мовити, внутрішні розпуття нашої літератури, її дезорієнтацію в періоди зламів та перетворень, як-от, час кінця ХІХ – початку ХХ століття або початок ХХІ сторіччя. І це, безумовно, привертає пильну увагу дослідника. Йому цікаво аналізувати внутрішні енергетичні поля самої літератури, переміщення окремих «елементів» усередині їх. Та з іншого боку, у книжці добре представлено також об’єктивну ситуацію роздоріж – суспільних, політичних, культурних, світоглядних тощо. Із цього погляду історія нашого письменства за умов новітньої епохи – мало не суцільні роздоріжжя, так само, як і історія України ХХ сторіччя – сповнена несподіваних поворотів, драм і трагедій, що відбилися на долі цілого народу. Правда, другий аспект у книжці прокреслений лише принагідно, бо автора цікавлять окремі постаті й твори, а от загальні тенденції опиняються на другому плані.
Автор монографії взявся за висвітлення певних ключових моментів та сюжетів української літератури. Однак через них він виразно окреслює й усю цю історію – сповнену драматичних збурень, репресій, раптових  подій і змін. Якщо послуговуватись відомим образом Василя Стуса, то українську літературу слід було би кваліфікувати як літературу «палімпсестів», оскільки її знаковий текст багато разів улягав редакціям, коректурам, викресленням та переписуванням. Саме так це й подає Ярослав Поліщук. Однак, попри всі проблемні аспекти, пов’язані з драматичними умовами минулих часів, можна відстежити й загальні тенденції цього процесу.
Автор книжки виразно й послідовно проводить два вектори, своєрідну вісь, навколо якої «нанизує» конкретні тексти. Це, по-перше, стійка класична традиція (про це зміст першої частини книжки), що надає пружності й сили творам класиків Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та ін. По-друге, це виразне тяжіння української літератури до Заходу, що з особливою силою проявилося в періоди репресій та колонізаційної політики, коли влада прагнула будь-якою ціною витиснути українську культуру на марґінес. Художні тексти Василя Стуса, Григорія Чубая, Сергія Жадана переконливо ілюструють цю прозахідну та проєвропейську тенденцію, що це є предметом дослідження у другій частині книжки.
Переконана, що монографія Ярослава Поліщука знайде свого зацікавленого і вдумливого читача. Ця непересічна книжкова новинка, яка щойно з’явилася на польському інтелектуальному ринку, викличе такі ж активні дискусії, які викликають монографії Я. Поліщука в Україні. У це варто вірити в контексті великої симпатії до України та української культури, яка народжується в останній час у польському суспільстві. Праця Ярослава Поліщука здатна задовольнити очікування і досвідченого інтелектуала, і звичайного читача, який захоче пізнати українську літературу в її ключових постатях.

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!