Микола Жулинський. «Манлива незбагненність прозрівань»

“Українська літературна газета”, ч. 2 (370), лютий 2025

 

 

Я виразно чую трепет душі…

(Харукі Муракамі

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

«Джазові портрети»)

 

«Тремтить душі мембрана», – із скорботною гіркотою признається поет, розхристаний сумнівами й переживаннями. Відчуваючи, що «заблудивсь на перепутті власної душі», він покладає надію на музику і слово. Особливе сподівання на те, що осяяне розумом  слово «розріже світлом темінь ночі» і перед ним відкриється дар «мовою неба спілкуватись».

 

Ошукане у царствії земнім

моє єство перед божницею німіє

бо де настачити тих слів

щоб із Творцем поговорити

списати болі перебулих днів

в яких і праведником був

і переступником розхристаним носився

чи то достойний буду з Небом родичатись

Музикант і поет Ігор Курилів образно «вивільнив» на сторінки трьох поліграфічно довершено витворених поетичних книг «Флейти на вітрах», «Між берегами» і «За Аріадниною ниткою» запитально нещадні «зазирання» в свою душу («себе в собі шукаю»), свої ностальгічно-скорботні спогади-переживання, рефлекторні враження, прозріння, сподівання, намагаючись у надії «на  просвіт у примиренні з собою» виграти «виснажливе змагання з двійником таємним», із «внутрішнім демоном» – власним Я.

Вичахає від болю, нудить-нудьгує душа, і цей «душі моєї нуд як флажолет диявольської скрипки Паганіні» батожить поета давнім, минулим, пережитим і незабутнім.

 

Якась недоля

у моєї долі

думки розбиті

не розплутана душа

вона без тіла

але як болить

і віддано

і покаянно

 

Душа гостро відчуває недосконалість земного світу, наповненого болем і стражданнями, намагаючись подолати морок самотності і туги за недосяжною гармонією. Як уберегти, як очистити душу від байдужого, холодного світу, як провести себе, душу крізь міражі повсякденного існування, де, в чому черпати духовні сили для того, щоб дійти цим примарним шляхом безплідних поневірянь, сумнівів, вагань і розчарувань до істини?

Поетова «душа – таємна церква в образах печальних» і спраглий пізнання митець, «гірких поразок лаврами заквітчаний», долаючи «громаддя пущ людських», сповідально визнає: «повняви душа не осягнула» і йому судилося лише слати «проминанню очисну молитву», заповідаючи собі:

 

зречись поневірянь безплідних

і суєтності прихистку

бо тільки в задумі Небеснім

мудрість нелюдська

 

А раптом той, хто тримає під знаком Неба нашу долю і дивиться співчутливо з небес, відчинить перед ним, «похмурим віршописцем», змученим від себе, ворота і прийме  в свій чертог його «вже відболілу душу».

 

Я змучився від себе

рвуться жили

в митарствах повсякденних

віддаляється життя

німий тупик

келійна одинокість

хтось дивиться із Неба

та воріт не відчиняє

 

Страждання – невід’ємна частина земного життя, і в цьому людському життєплині, коли в самоті побожно пливуть «октави сповіді гіркої», поет, щоб не потрапляти в провалля життєвих облуд, черпає духовні сили у вірі в Господа.

«Аріаднина нитка» людського життя, на жаль, не така й тривка, її може замінити тільки духовне світло:

 

щоби не розкошлатилась душа

полудами принад

щоби десницею Небесною

вона очищена була

Розіп’ятий між Землею і Небом, замкнутий в сьогочасі, що його на випробу послав людям Дух творця, поет звертається до музики як засобу переборення Часу. Музика і слово, музика в слові й слово в музиці – тільки завдяки гармонійній єдності музики й слова можна здобутись, сповідує Ігор Курилів, на максимально можливе відтворення чуттєвих переживань, образного віддзеркалення емоційних збуджень у надії на наближення до безмежжя. Не можу розумом  сприймати світ

 

Я тільки музиці

своє обличчя відкриваю

Тягнусь словами в горні висі

у прагненні осердя світла.

 

Музикант Ігор Курилів творить потік чуттєвого сприйняття світу і природи, прагнучи досягти гармонійної тональності образного самовираження. Ліричне в його поезіях містить найглибшу духовну реальність, в якій чуттєва сфера майже повністю, за рідкісними винятками, перекриває раціональне осмислення тогочасності.

Вкраїнська ніч жахає смертоносним ракетним обвалом, що його надсилає кривавий московит, і поет пророкує:

 

Кривавий московите

нащо твердиш

що навіть сонце

в твоїм небі пахне

а чи розкаєшся колись

в своїх діяннях понад міру

чи так і мовчкуватимеш

в надії світом володарить

та сколихнуть й тебе колись

ті єрихонські труби

 

Поезія Куриліва організовується спонтанно, імпровізаційно і презентована переважно в формі верлібру. Сповідальність, медитативність, рефлесійність – чи не визначальні ознаки образно-виражального мислення Ігоря Куриліва.

Поетичний світ Ігоря Куриліва наповнений настроями трагічної самотності та невиправною жагою прозріння завдяки  обраній трансформації чуттєвого досвіду та опоетизуванні найтонших порухів душі, свідомо усамітненої в блюзовому екстазі мінорного самовираження. Чи не кожен його поетичний витвір – це політ на крилах музичної фантазії, вільна імпровізаційна поетична композиція у верленівському стилі-настрої самовираження.

 

Для Куриліва головне досягти гармонії між своїм внутрішнім станом, ладом душі, тональністю настроїв та звучанням образного слова.

 

Заграли давньої музики

мотив від серця завели

так жалісно аж до небес

пливли октави  сповіді терпкої

шукали сховку у душі.

 

Це нагадує джазовий «бунт проти меж» – фріджаз, коли виразно чується голос душі, що поривається на свободу.

 

Поезія – обман

заради власного спасіння

вона моя свобода

 

Ця свобода, виражена в поезії через імпровізацію, яка в творчості Ігоря Куриліва є чи не основним інструментом набуття власного поетичного голосу.

 

Шукали пальці душу

в клавішах рояля

і це таїнство, народжене і одухотворене музикою, підносилось

аж до ясних покоїв Неба.

 

Часто вірш компонується Ігорем Курилівим як музична варіаційна форма, коли слово наче прагне усвідомити своє звукове буття

 

Весняного цвітіння

хаотичний танець

бузок в гарячці білій

замузичив солов’ями

сіяч на ниві неба

затрубив в ріжок

і вмить зірчане тайнодійство

вирвалось на волю

 

Поезія, що народжена музикою, витворена тонким пером українського необароко, засвідчила приплив до берега новочасної літератури поетичної хвилі, позначеної меланхолійно-медитативною (Юрій Андрухович) музично-стильовою палітрою. «Зупинка між світом» Ігоря Куриліва – це свідчення  чутливої, вразливої і болящої душі, яка втомилася погонею за маревами і приниженнями земного світу. Це шлях пілігрима, якому не судилося зупинитися в дорозі. Його доля –  йти нелукаво навпростець, заповідаючи

 

послання рятівне

людському роду на дозріння

вдихніть у себе Слово

осягніте Небо

щоб бути зрячими.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.