ЖИВІ ДВЕРІ, або Я – спіле Яблуко віків. Я – Жінка… Роман-есе/ Тетяна Грицан. – Київ: Видавництво «Український пріоритет», 2018. – 288 с.
Ім’я Тетяни Грицан ще мало відоме в контексті сучасної української літератури насамперед через певну герметичність її стилю та специфіку мовлення, незважаючи на чималий доробок: 14 поетичних збірок, два романи-есе (вже побачив світ новий роман «Очима Древа: Свідомість корінням у небо»). Авторка друкується в 30 країнах світу, твори перекладені 30-ма мовами. Зокрема, роман-есе «Живі двері…» перекладений англійською мовою (Київ “Український пріоритет”) та німецькою мовою (Канада-Німеччина).
Вважаємо цей роман художнім експериментом як на рівні роду й жанру (синкретизм лірики й епосу: за визначенням самої авторки, роман-есей, який є колажем лірично-філософських авторських відступів та алегоричних легенд), так і на рівні сюжету і стилю (своєрідний культурологічний потік свідомості з елементами трансформації світового, українського й, зокрема, закарпатського фольклору).
Аналізуючи роман, насамперед окреслимо його жанрову й тематичну специфіку. Почнемо з анотації: насамперед, виокремимо основні характеристики, які варто взяти до уваги кожному читачеві: тема – «звеличення роду, його продовження за будь-яких обставин»; головні герої – «Ар – мудра олениця, глава Роду. Мі-Ра – допитливий внук»; місце і час подій – «На Карпатських полонинах споконвіків, від самого початку світу живуть Олені»; основна сюжетна лінія – «пізнання чуття, перевтілення, прагнення, мислення, взаємозв’язок всього живого і неживого, таїни життя на землі, зародження і смерті»; рід – «поезія в прозі, і елементи наукового нарису, і філософського трактату»; стиль – «образність, афористичність, використання свіжих метафор, нових поетичних образів, зі свідомим акцентуванням на розмовну інтонацію і лексику». Зважаючи на все це, дозволимо собі передбачити, що коло читачів значно звузиться, проте це не недолік твору, а специфіка постмодерної літератури, яка вимагає підготовленого реципієнта.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зупинимося на аналізі назв розділів, глав і самого роману. Тет-Яна Грицан (саме під цим ім’ям комунікує письменниця зі своїми читачами у соціальних мережах) надає особливого ідейно-емоційного значення назвам своїх творів, а отже і роману-есе «ЖИВІ ДВЕРІ, або Я – спіле Яблуко віків. Я – Жінка…». Привертає увагу «Я», яке є центром дослідження мисткині: споконвічне прагнення до самоусвідомлення й самовизначення в контексті свого роду – Хто Я? Яка Я? Яким Я роблю цей світ? Що здатна дати своєму Роду?
«Частина 1. Арка: Хто? Де? Коли? Як?
Я, Горіх і витії душі; Трансцедентність душі; Безкінечність натури; Небо кріпиться на Карпатах; Тінь вітру – тінь віри; Полонинські ґазди Ар і Мі-Ра; Автентичність яви; Навколішки перед епохою; Голова і гора. Абсолют і істина; Абсорбція натури Ар і Мі-Ра; Навздогін за Вічністю.
Частина 2. АР-КА. Живі двері
Люстерко вдачі; Свічадо душі; Безбарвне сонце; На перетині світів; Самозабуття; Літо Мі-Ра і Ар; Тіні забутих снів; Ромашкове поле; Непережований крик; Рід і прамати Мі-ра і Ар Камінь на горі Рожаниці; Рефлексія Мі-Ра; За Межею; Тиша всередині Спокою; Три рядки над рівнем Неба; Загублені тіні розсікаються ріками; Бронзове сонце на очах Ар і Мі-Ра; Забута Дорога веде в Нікуди; Течі-Я загубленої Тіні…; Крапелька; Сни про виправу на Схід; Тіло моє терзають думки; Та, що поглинає світ; Вічности Посол; Думки врозтіч; Кундаліні з Апецької; Землі ПроЗа; Лик Ангела – Лик Етногенезу; Кожного разу; Біг по небу, проникаючи до глибини; Тремтів блакитний оксамит; Не знає: Ар чи Мі-Ра; Запахли гранули Н2О цвітом; Нотує Сив у казку Сизо-Рід; Вибраний міст; Тиша впала на ікони; Голограф і Я; Огненник; Між віттям занурюю губи; Чотирикутник мотиву левітації; Чистий пергамент; Ближче до неба; Вимірювання – Я; Люди Ікси, або Простір тіней.
Частина 3. Арка: Хто? Куди? Навіщо? Звідки?
Оберемок; Я – Ар, Мі-Ра, Арія, Тер, Тор, Інг, Ша – Я; Пакт; Просто йти; Бджоли сплять і бачать сни; Любов і світ, і сніг; Татри; І терени, і Тори, і гори, і Я; Терен, що зрушує й рятує світи; Вода».
Як бачимо, у самих назвах поєднані різностильові лексеми – від загальновживаних до тих, які вимагають пояснень. Маємо підстави вважати їх смисловими орієнтирами, до яких повинен дослухатися читач, мандруючи разом з авторкою у пошуках самопізнання крізь алегорії тексту роману. Основні його складові – єднання зі світом природи, пошуки особистого призначення та життєвої енергії з метою повної самореалізації, синергія культур і релігій, що збагачують життя як окремої людини, так і усього роду людського.
Заслуговує на увагу і словник маловживаних і діалектних слів, поданий авторкою в кінці тексту. Зацікавленому читачеві він справді стане в пригоді, оскільки навіть не кожному закарпатцю відомі ці слова. Окрім цього, це свідчення вкоріненості письменниці у рідну землю, бажання піднести своє слово до рівня світової культури, оскільки не стільки етнографічне забарвлення поетичного тексту важливе для авторки, як піднесення його краси до універсальних величин людського існування.
Значимими є і епіграфи – алюзії й ремінісценції, що свідчать про культурологічний контекст роману, зокрема, перший і останній, які є цитуванням Парамахамси Йогананди (індійського йога, духовного учителя, засновника Товариства Самопізнання) та Махатма Ганді (лідера національно-визвольного руху Індії): «Люди не мають розуміння, як вийти зі свого психічного лісу… Ви говорите про зрілі рішення. В цьому лісі вік не має нічого спільного з людською здатністю приймати рішення. Існує тільки досвід. Навіть, якщо маленька дитина, а знає шлях, допоможе вам більше, ніж ви самі собі, якщо заблукали. За таких обставин, краще було б сказати, що дитина старша, ніж ви… Ми всі тільки діти перед Богом. Саме життя – це велика школа, і наші іспити не закінчаться, поки ми пізнаємо, хто ми є насправді (Парамахамса Йогананда).
Діти успадковують від своїх батьків не тільки зовнішній вигляд, але й характер. Середовище відіграє значну роль, але першооснова, з якої починається життя дитини, успадковується від її предків (Махатма Ганді Мах – лідер національно-визвольного руху Індії)».
Отже, ще раз переконуємося, що для авторки написання роману є шляхом пізнання: ким вона є насправді, що здатна залишити в цій великій школі життя для свого роду? Відповідно, для читача ця книга є запрошенням до власного самопізнання на цьому шляху, який називаємо Життям: ким станемо для своїх дітей – аркою в живі двері пізнання, любові і свободи чи глухими дверима, за якими лише стіна і темрява?
Закінчується роман словами: «Вода. Жоден твір не є твоїм до кінця, він постійно втікає, відходить від тебе, тому щоразу зростають і сумніви щодо твоїх сил… Якщо зауважували, святі споруди завжди будують на джерелах цілющих вод, отже, таїна – всередині письменника (Левон Хечоян).
Вода безкоштовна. Просто пийте».
Таким чином, метафора вода-твір є прозорою для читача: жива мудрість віків тече у творах і лише лінивий не зачерпне з неї, щоб напитися для сили свого тіла і розуму. Вода-творчість є життєво необхідною і для самої авторки, адже вона дарує сенс існуванню й насичує силами, які допомагають вижити в сучасному світі, не втративши душевної гармонії і любові до людей.
Кожна людина є зерниною свого народу, його продовженням у віках, його вдосконаленою копією. Переродження душ, незважаючи на випробування, є необхідною складовою буття. Горіх, могутній, з широкою кроною майбутніх поколінь, міцний своїми коріннями – пращурами, біля якого кожна дитина-зернина може набратися сили, спокою й натхнення.
Отже, у романі спостерігаємо переплетення слов’янської, української міфології з релігійними основами життя та індуїзмом, фольклорні елементи, екзотизми, алегорію і багату метафоричність, гру слів і символів, ремінісценції й алюзії, тавтології, алітерації й асонанси – усе це служить засобами увиразнення головної ідеї твору: пам’ятаймо, щоб нести світло, потрібно навчитися жити в гармонії з собою, з природою та законами Всесвіту. Кожна людина має вогник у своєму серці, який розгорається, якщо творити і нести добро, та люди гасять його своїм хаотичним, сповненим зла та неспокою життям, втрачаючи зв’язок зі своєю душею, душею своїх пращурів, забуваючи й нехтуючи їхні цінності. Саме над цими важливими в контексті нашого сьогодення цінностями пропонує читачеві задуматися Тетяна Грицан.
Тетяна Чонка-Кричфалушій,
Rákóczi Ferenc Kárpátaljai Magyar Főiskola
доцент кафедри української філології