Художній твір, який після прочитання спонукає до роздумів, викликає бажання ще раз зануритися у сюжетні колізії, пошукати відповіді на питання, – корисний твір. Якщо при цьому він викликає позитивні емоції, навіть сміх, чомусь вчить, попереджає небезпеку і упереджує події, – він вартий уваги. А ще якщо він написаний простою, доступною і водночас досконалою літературною мовою – це не тільки цікавить пересічного читача, а й може стати об‘єктом для наукових пошуків більш досвідчених реципієнтів. Такою є сатирична повість «Старий Марко» Сергія Батури.
Для мене цей твір став повноцінним свідченням творчого опрацювання молодого автора сатиричного жанру. Те, що твір сатиричний, дізналась у процесі читання. Тим і цікаво було для мене провести творчий експеримент у напрямі художньої рецепції твору – дати характеристику власному горизонту очікування від прочитання нового твору письменника, з творчістю якого і знайомилась під час прочитання «Старого Марка». Тож моя художня рецепція твору на майбутнє перед його прочитанням мала дещо обережне потрактування.
Назва твору спрямовувала моє бачення щодо часу, який описаний у творі, у глибоке минуле, щось з історії, навіть певні асоціації з легендарним Марком, який шукав прощення у Бога за заподіяні на землі вбивства, з-за яких не міг померти і ходив вічно. Однозначно твір асоціювався із постмодернізмом та поняттям «інтертекстуальності». Чомусь здавалось, що автор має тяжіти до ретрансляції цієї легенди на сучасність і твір має бути серйозним, така перспектива мене зацікавлювала і викликала бажання твір прочитати.
Якщо говорити про час прочитання, то твір дуже швидко і легко мене зацікавив відразу з перших рядків. Мій горизонт очікування «Старий Марко» виправдовував широким і розлогим початком, де стало зрозуміло, що Старий Марко – це персоніфікована назва села, опис якого дуже нагадав опис Семигор з «Кайдашевої сім‘ї», тому якраз щодо орієнтації на розповідь про минуле я і налаштувалась. Першим контрвідкриттям у творі стало повідомлення автора про час подій – це недалеке минуле, початок ХХІ століття, у якому відбуваються доволі екологічно небезпечні речі, які призводять до порушення балансу у стосунках «людина – природа». Автор про це згадує побічно, також наголошуючи, що у селі існує легенда, коли у колодязях вода переливатиметься, то Старий Марко прокинеться і наведе лад, знищить своїх ворогів. Присутність міфологічного аспекту у творі стає його зав‘язкою, адже на підсвідомому рівні спонукає читача підготуватися до розгортання подальших подій, коли дія легенди справдиться. І водночас те, що відбувається далі у творі, сприяє деміфологізації сюжету. А це якраз стає другим контрвідкриттям у сюжетній лінії. Окрім головного героя твору Старого Марка, у творі з‘являється доволі цікавий персонаж, який перетягує увагу до себе у напрямку деміфологізації опозиції «злочин – покарання» – Ікрин Петрович Тисяча. Всі події, які розгортаються далі у творі цілком пов‘язані з ним, його «еволюцією» творчого і кар‘єрного зростання від ікринки, пуголовка до Жаби. Автор детально прослідковує всі процеси, які супроводжують зміни як зовнішнього вигляду, так і внутрішнього світу Тисячі. Все, що стосується цього персонажа – сатира і гротеск, що стає третім контрвідкриттям у горизонті очікування для мене у напрямку вибудовування сатиричного жанру. Поряд із зображенням дійсності і наслідків діяльності Тисячі у сюжетному ключі, автор широко використовує всі сатиричні способи відображення дійсності під час змалювання цього персонажа і його еволюції. Тут і промовисті ім‘я та прізвище, які спочатку автор пояснює, а надалі вони розкриваються під час злодіянь Тисячі.
Знакову роль відіграє й костюм Тисячі, який, залежно від його трансформації, він перетворює у фетиш: це костюм пожежника, який герой періодично носить і одягає у нього всіх своїх прибічників, пізніше цим партійним костюмом прикривається, коли ретрансформується назад у мера-пуголовка, мріючи про кращі часи. Ситуація змінюється, з‘являються нові елементи трансформації, які все менше нагадують людину – так відбувається символічна адаптація зовнішнього вигляду Тисячі до Жаби поряд із внутрішніми метаморфозами. Водночас змінюється і ставлення до нього простих людей, які не бачать у ньому захисника краю, а лише адмінкерівника з надмірними бажаннями. Така собі трагікомедія, що змушує водночас і жахатися вчинкам напів жаба і водночас сміятися над його пригодами у процесі метаморфозів. Чудернацькі його мрії, однак коли розумієш, що вони справджуються, починаєш дивуватися новим можливостям Тисячі, нехай і у вигляді напів людини, а далі повністю земноводної істоти.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як сатиричний твір мене вражає вміння С. Батури заглибитися у внутрішній світ негативного персонажа, автор ніби переходить на позицію такого «героя», виправдовує всі його вчинки. Художня майстерність письменника розкривається у вмінні зберегти почуття міри. Він не нагромаджує непотрібні деталі і домислені ситуації – все чітко працює на розкриття характеру Тисячі, його трансформації і те, яким чином він до цього йде. Тож твір мій горизонт очікування як читача справджує і перевершує, адже розумію, що це не алюзія на класику, а новий постмодерний варіант перепрочитання сатиричного жанру з елементами інтертекстуальності.
Поряд із сатиричними прийомами відображення дійсності відзначу й реалістичні епізоди «зростання» Тисячі від діяльності кандидата у мери Ластівки до «справжніх» справ мера міста, які уреальнюють бажання Тисячі до змін у своєму статусі, де найвпливовішим і найефективнішим засобом стають гроші. Тисяча поступово йде до своєї мети збагачення, не цурається нічим. Для нього «валізки» з грошима, «підшипники» – це не тільки статусність, здійснення мрії перетворитися на Жабу, збагатитися, а насамперед самоствердитися і створити власне болото, де тільки він керує життям. І ніби все сприяє такій метаморфозі: він отримує бажане від доньок колишнього губернатора Хмеля, підприємців Ягоди, Малинки та Кавуна, аграрного фермера, кар‘єрних розробок з корисними копалинами і покладами цінних металів (алюзія до розкопування найголовнішого – душі Старого Марка, яка має бути квінтесенцією злочинної діяльності і початком вендетти). Недалеко від нього пішов і його помічник Олександр Пройда (який теж нагадує з літературної класики помічників Терентія Пузиря тільки у більш страшних масштабах).
Вражає насамперед тонка іронія над реальними прототипами цих героїв, які ні перед чим не зупиняються задля досягнення своїх цілей. І якщо у змалюванні Тисячі автор повноцінно використовує гротеск, то інші персонажі – на перший вигляд звичайні, не зазнають метаморфозів, яким так радіє Тисяча. Отже, вони ще хитріші і підступніші за напів жаба, адже нічим від простих людей не відрізняються, а їхня діяльність, спрямована на руйнацію Старого Марка, не вважається злочином. І ось тут у площину сюжету знову включається міф і легенда: терпіння села уривається, вода з колодязів переливається, і кожен кривдник несе справедливе покарання за вчинений злочин. Образ персоніфікованого села міфологізує ситуацію – Старий Марко лікує рани, нанесені кривдниками, на своїй землі, воді і у повітрі, а злочинці зникають разом із проблемами, які вони принесли для села. Якщо у реальному житті немає належного покарання всім злочинцям різного формату, то природа в персоніфікованому Старому Маркові це здатна зробити. Таким, на думку автора, має бути покарання.
Тож, говорити і писати про «Старого Марка» як про самодостатній твір можна і потрібно, адже кожен у ньому знайде багато корисного, мудрого і цікавого, загалом того, що змушує замислитися над актуальними проблемами сьогодення.
Тетяна Бикова, доктор філологічних наук, професор