“Українська літературна газета”, ч. 12 (380), грудень 2025
Прочитала всі три томи роману, а це майже 1900 сторінок, на єдиному подиху. І справді (так, до речі, оцінило відоме подружжя Брюховецьких у телефонній розмові з автором), «Книга магічна». Цю магію сили слова я відчула сповна.
У трилогії через долю художниці розкрито один з найтрагічніших і найбільш засекречених (впродовж півстоліття) періодів української історії: колективізація і розкуркулення, голодомору 32-33 рр. і знищення української інтелігенції.
Як ці події впливали на формування творчої особистості художниці, як вона (інвалід дитинства) з «кривої Марії» в селі Болотня перетворилася в Києві на справжню «Приму».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У романі через людські долі, трагедії родин Людмила Лисенко відтворює портрет епохи. Долі дуже яскраві! Чого лише вартий Царинний дід Семко! Він як згусток народної мудрості. Вночі топить в болоті церковний дзвін, знесений більшовиками. Художник Марко, степовий козак Андрій Нечипоренко і ще багато яскравих героїв, які відіграли важливу роль у формуванні Марії Примаченко як самобутньої художниці і особистості.
А які сильні образи директора Музею образотворчого мистецтва, керівника курсів народних майстрів Рудякова, його однодумців, колег Флору і Полонської. А образ сина Рудякова – Іванка – це як символ невмирущості української нації.
Вражаюче описані зустрічі Марії Примаченко і її однокурсників з велетами українського духу, видатними митцями Гнатом Юрою, Іваном Кавалерідзе, художниками Василем Касіяном і Федором Кричевським, відомими письменниками…
Сильні епізоди з описом руйнації храму в Болотні, вбивством матері шести дітей, яка не хотіла віддавати енкаведистам ікону Миколи Чудотворця, розповідь про те, як Марія під час голодомору біля тіла ховала торбинки з насінням для майбутнього посіву.
Вражаюча історія з ремонтом приміщення Жовтневого палацу для виставки робіт народних майстрів, де в той час катували і розстрілювали українську інтелігенцію.
Енкаведисти були всюди – в селах, у Лаврських художніх майстернях, в лікарні, де оперували Марію.
Детально описані епізоди народження картин і створення образів. У Марії проявився не лише талант художниці. Вона прекрасно вишивала, плела крючком, володіла технікою оздоблення рішільє. Створювала букети, маски до свята Маланки і навіть городні пугала, в яких впізнавалися конкретні люди.
А ще володіла таємницями зцілення людей, які їй передала перед смертю народна цілителька і відунка Киндориха. Вона свого часу врятувала семирічну Марійку від смерті. І навчила її лікувати людей і бачити їх майбутнє.
Авторка роману Людмила Лисенко вдало володіє поліським діалектом, використовує неймовірно велику кількість прислів’їв, приказок, народних прикмет.
Вражає фінал трилогії! Своєрідна квінтесенція роману, що відтворює період перед доленосними змінами в житті Марії Примаченко і всієї країни. Читач занурюється у складний, переповнений трагізмом і радістю водночас, повоєнний період жінки, яка вже пізнала багато – і світову славу, і людську заздрість, і яка найбільше мріє не про підкорення нових мистецьких олімпів, а про звичайне жіноче щастя, про народження дитини, про сім’ю. У цей час з Марією відбуваються неймовірні метаморфози.
Повернувшись з Києва у рідну Болотню Примою, роботи якої знають і цінять не лише у Франції, Польщі, а навіть у далекому Китаї, холодного березневого ранку Марія бачить, як варіанти її знаменитих полотен із світової художньо-промислової виставки в Парижі 1937 року, що були виставлені в сільському клубі, плавають у річці неподалік її хати. І Марія кидається в холодну воду їх рятувати, ніби найдорожчих дітей. І ледве залишається живою.Так жорстоко помстилися Марії її суперниці – за Василя, за любов, за надію на щастя.
Художниця кілька місяців провела в районній лікарні, де її буквально витягли з того світу.
На сакральне для поліщуків свято Івана Купала в розпал святкових гулянь з’являється її Василь, офіцер радянської армії, який вже встиг повоювати на Халхін-голі і на фінському фронті. Щасливі зустріччю Марія і Василь стрибають через вогонь, ловлять купальський вінок і в казковому лісі знаходять свій цвіт папороті. Цвіт, який увінчався надією Марії – мати сина.
А наступного дня Василя відкликають на службу, бо на порозі – велика війна.
Читач настільки занурюється в світ головної героїні, що просто закрити сторінку, аби дочитати її після того, як увімкнуть після відключення світло, не виходить.
Марія чекає Василя й живе надією на народження сина. І в цей час переосмислює, якою має бути її творчість. Не зраненою жорстокістю червоного терору і людських пророків у образах її фантастичних звірів, а опоетизованою відчуттям щастя коханої жінки і люблячої матері.
Як вплинули ці події на творчість Марії Примаченко, читач не дізнається, але зрозуміє феномен Примаченко, який здивував світ. Він був породжений епохою жорстокості і насильства, – голодоморами, війною, винищенням селянства як господаря власної землі. Жорстокістю людей, які на тлі безпросвітного насильства над особистістю втрачали благочестиві риси.
Коли ж під серцем Марії заворушилось життя, вона подумала, що з народженням сина не малюватиме хижих звірів, а в її творчості з’явиться оте світло довгоочікуваного щастя і Божої благодаті. «Вона хоче нових героїв – веселих людей, звірів та птахів, навіть пейзажів, а не тільки квітів».
Людинозвірі відійшли на другий план, і її оточили «Летючий кінь», птиці, квіти чарівні, риби і небаченої краси чудернацькі звірі.
І наснилась Марії в тривожну хвилину вже покійна цілителька Киндориха, яка могла виліковувати важкі недуги, бачити майбутнє. І яка щиро любила «криву Марію»:
– Послухай уважно і запам’ятай на все життя: ВОНО В ТЕБЕ БУДЕ ДОВГЕ І РОЗПРЕКРАСНЕ… НЕЛЕГКЕ …АЛЕ СЛАВНЕ ТА ВІЧНЕ… Ти навіть не помреш ніколи, Мар’єчко, не підеш у бездну… Ти до сонця полетиш, у вічний ясний день подасишся і не буде йому вечірнього кінця, дівонько… (Ні, не дівонько, а матусенько… із Федірком Васильовичем на руках!)… Як пресвятая підеш землею, водами підеш, – так про тебе і твої картини будуть казати на всіх земних околицях – близьких і далеких…» Сполохана, розбурхана та зворушена – хотіла щось промовити, подякувати за таке несказанне щастя віщування, хотіла запитати, коли її, заступницю, рятівницю, чекати… Утім, яскравий промінь сонця засліпив художниці очі, й вона лиш відчула, як на плече прилетіло і біло засріблилося, напевно, ангельське пір’ячко…»
Читач дізнається із пророчих передбачень Маріїної долі багато – і про долю її родини, і про Чорнобиль, і про нинішню війну.
Читала роман з магнетичним відчуттям. Адже автору вдалося перемістити читача в часі, занурити в глибини людської душі, у сотворення світу генія українського мистецтва, яке привернуло увагу світу.
І водночас розуміла, яке глибинне значення має поява книги саме НИНІ, коли чиняться рашистські злочини над Україною! Історія, на жаль, повторюється. І саме зараз потрібні такі книги, щоб сучасники вчилися на уроках минулого. І тут роль держави в підтримці таких творів, в донесенні їх до масового читача має бути визначальною. Бажано, щоб фрагменти роману були введені у шкільні програми і підручники для учнів різного віку і з різних предметів (малювання, літератури, історії України).
Вважаю, що роман вартий екранізації. У цьому моя думка співпала з побажаннями ще кількох зовсім різних людей, які виступали на презентації.
А ще – варто зробити коротшу версію для зарубіжного читача. Цього заслуговує всесвітньо відома постать Марії Примаченко і пізнання неймовірної жорстокості епохи, в якій вона жила.
Людмила Лисенко, як мистецтвознавець, тележурналіст, впродовж кількох десятиліть займалася вивченням творчості Марії Примаченко. Зібраний нею багатий матеріал увінчався книгою, яка за обсягами матеріалу, глибиною дослідження і осмислення не має аналогів у світовій літературі про відомих художників.
Трилогія кандидата мистецтвознавства Людмили Лисенко – знакова подія в літературно-мистецькому житті України. Вона яскраво відобразила складну своїм трагізмом епоху, в якій дівчина-каліка з глухого поліського села стає всесвітньо відомою художницею. Автор глибоко розкрила внутрішній світ героїні. Цей твір має не лише художнє, але й науково-пізнавальне, а нині – світоглядне і суспільно-політичне значення. Подібних досліджень в Україні досі не було. Тому вважаю за доцільне рекомендувати Національній комісії України за 2026 рік відзначити високохудожній твір «Марія: сотворення світу» члена Національної спілки письменників України, заслуженого журналіста Людмили Лисенко Шевченківською премією у номінації «Мистецтвознавство».
Тамара Хрущ,
заслужений журналіст України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.