Слово добра, краси, людяності

 

Роздуми над творчістю Ольги Яворської

 

Андрій ГРУЩАК,

літературознавець

 

Кожен, хто береться за перо, повинен пам’ятати такі–от істини: про що пишеш, як пишеш і для кого пишеш. Це – основна діаманта творчості, важливості і доцільності.

Ольга Яворська в цьому давно визначилась – часовим виміром, віковим цензом, значимістю майстерності. Більшість читачів знають її як «дорослу» письменницю – поетку і прозаїка. Втім, вона досить успішно працює і для дітей. Її перша збірка «Небесні ключі» (вид-во «Сполом», Львів) була прихильно сприйнята і критикою, і читачами. Та чи не найбільше раділи її появі малі діти та їхні батьки.

Торік письменниця порадувала усіх своєю другою дитячою книжкою – «Дзень-дзелень» (Сполом, Львів, 2014 р.) яка, як і перша, адресована дошкільнятам та дітям молодшого шкільного віку. Як зазначається в анотації, поезія Ольги Яворської світла і сонячна, переповнена любов’ю до рідного краю, національним колоритом і яскравими барвами навколишнього світу. Письменниця прагне прищепити дітям змалку повагу до рідного слова і традицій нашого народу.

Розглядаючи творчість Ольги Яворської, я, бодай коротко, постараюся проаналізувати обидві книги – книги потрібні, добротні, такі, що на часі.

Збірка «Небесні ключі» має три розділи: «Рости, мила дівчинко, вирос-тай», «Вірші для Настусі»», «Вранішня зоря». Розділи між собою тісно пов’язані ніжністю почуттів, любов’ю до рідної землі, щирою повагою до матінки-природи.

Кожен вірш, наче полотно, стелеться рівно, спокійно, мелодійно. Книга цікава пізнанням природи, пір року, описуванням побутових речей, філософським сприйняттям світу. Ось приклад:

 

Ніжну і чарівну пісню заспівав,

Бадьорим струмочком дзвінко задзюрчав,

Підсніжником білим серце звеселив,

Травичкою м’яко садочок встелив.

(«Березень»)

 

У поезії «У Мар’янки вишиванка» поетка виливає свою жіночу любов до маленької дівчинки, котра розпочинає радісне життя:

 

У Мар’янки – вишиванка,

Сині очка у Мар’янки.

Дві блакитні гарні стрічки

В коси їй вплела сестричка.

І пішла гуляти зранку

Мила дівчинка Мар’янка.

 

Коли читаєш такі рядки, мимоволі пригадується вірш Павла Тичини «А я у гай ходила» – оту його майстерність і любов до дитини. Такі вірші вчать дітей бути не тільки чемними, гарно вихованими, але й працьовитими:

 

Настя хату підмітає,

Галя іграшки складає,

А Софійка наша мила

Увесь посуд перемила.

 

Досить цікавий розділ «Вірші для Настусі» – своєю довершеністю, безпосередністю зображуваного, філософським узагальненням. Тут діти знайомляться із Настусею, Галинкою, Надійкою та з їхніми батьками. Дівчата ці вміють не тільки бавитись, а й допомагати в господарці: «Галинка й Надійка /В садочку гуляли, /Яблучок червоних/ В траві назбирали». Та з-поміж усіх дівчаток найактивнішою є Настуся: «Дай-но руку, ми з тобою (із мамою. – А. Г.) /Назбираєм звіробою/ І волошок серед поля/ Щоб була у мене доля» («Добрий день, моя матусю»).

Настя любить читати казку про песика і ковбаску, а також купатися у річці Стрипі: «Пустунка-водичка/ Аж у вушка ллється/ Пірнає Настуся/ Весело сміється». Така поезія близька дітям, бо вчить бути чесними, бадьорими, працьовитими. Особливо працьовитими, бо вона, праця, – перший щабель драбини, що веде дітей у доросле життя…

На образах дівчат, зокрема Настусі, письменниця намагається розкрити духовне обличчя своїх героїв, показати їхню еволюцію в пізнанні власної суті. Так, намагається, бо, либонь, розуміє, що «нове життя потребує нового слова». І ці слова Ольга Яворська знаходить, бо така нинішня реальність, бо така потреба не тільки загальна, але й індивідуальна.

Вражає й інший розділ збірки – «Вранішня зоря», вірші «Олеся», «Козачата», «Прощання», «Калина», покладені на музику композитором Миколою Ведмедерею. Глянеш на відповідну сторінку – матимеш нотний стан і слова. Читай, співай – що заманеться. Художнє оформлення збірки здійснила поетка і художниця Марія Деленко, малюнки якої – яскраві, колоритні, співвідносні віку тих, кому адресується книжка.

У збірці «Дзень-дзелень» спостерігаємо прагнення авторки до виразності художнього мислення, широких поетичних узагальнень, ощадності письма. Її вірші – «згущена сконцентрована дійсність» /Іван Франко/. У збірці переважають чотирирядкові поезії. Привертають увагу вони, передусім, свіжістю задуму, тематичною розмаїтістю, доступністю викладу. У книзі чимало вдалих порівнянь, цікавих метафор, дзвінких рим, важливих елементів автобіографічності. Наприклад: «вірші складає весна», «в небі сонечко гуляло», «мальви-квіти спалахнули світлом», «чорнобривці всміхаються», «осінь плаче і зітхає», «вітерець пішов навприсядки у танець», «вечір морозом хукає», «сяйвом пишних віт всміхаються ліси» та інші.

Відкривається збірка віршем «Весна»:

 

Буяння вишневого цвіту,

Натхнення свята таїна,

Із сонячних світлих літер

Вірші складає весна.

 

Наприкінці збірки – завершальна пора року, осінь:

 

В  симфонії січневої забави

Шукає вітер ніжної снаги.

Та спить земля, сповита у сніги,

І сняться їй, що пахнуть сонцем трави.

(«Сон землі»)

 

Чимало уваги письменниця приділяє й іншим порам року – зокрема літу, осені, а також окремим місяцям. У творах авторка поселила котика, зайчика, бичка, лисичку, колобка, про яких піклуються Христя, Даринка, Мар’янка, Ксеня, Тарасик, Таня.

Ольга Яворська розробляє й тему нашої духовності. Про це, зокрема, свідчать такі поезії, як «Христос Воскрес», «Чудотворець Миколай», «Святий вечір», «Йордан», «Купальський вінок». Остання нагадує пісенно-обрядові пісні, на які така багата наша давня література. Треба зазначити, що певні фольклорні мотиви звучать і в поезії для дорослих. І це добре, адже поетка розробляє теми не лише сучасні, але й з минулого, створює звичну галерею алегоричних образів, що були прототипами звірів і певних прошарків суспільства.

Не можемо не навести вірша «Купальський вінок»:

 

Спрагле сонце, пісня в піднебессі,

Світиться дозрілий колосок.

Чудо-квіти чарами сплелися

У купальський золотий вінок.

 

Боже, лише чотири рядки, а яка гама почуттів!  Сонце спрагле, бо раде, що дає усім і всьому життя. Колос світиться дозрілим колоссям. А от різно-барвні квіти, що є, по суті, чудом, вплелися у золотий вінок нашої радості. Як поетці так вдається? А тому, що вона використовує художньо-словесні можливості народного фольклору, а також вдале зображення реалістичної дійсності.

Ольга Яворська не тільки вдумливий педагог, знавець психології дитини, а ще й оригінальний мистець, що добре володіє найбільшим національним скарбом – словом добра, краси, людяності.

У новелі «Сон» Михайло Коцюбинський сказав, що «поезія жити не може на смітнику, а без неї життя – злочин». Ці слова повним чином стосуються й творчості Ольги Яворської, чий талант проявився ще і в поезіях для дітей. Тому-то поезії її багатопланові, високохудожні і вельми потрібні.

м. Борислав

 

Залишити коментар