Слово добра, краси, людяності

 
Роздуми над творчістю Ольги Яворської
 
Андрій ГРУЩАК,
літературознавець
 
Кожен, хто береться за перо, повинен пам’ятати такі–от істини: про що пишеш, як пишеш і для кого пишеш. Це – основна діаманта творчості, важливості і доцільності.
Ольга Яворська в цьому давно визначилась – часовим виміром, віковим цензом, значимістю майстерності. Більшість читачів знають її як «дорослу» письменницю – поетку і прозаїка. Втім, вона досить успішно працює і для дітей. Її перша збірка «Небесні ключі» (вид-во «Сполом», Львів) була прихильно сприйнята і критикою, і читачами. Та чи не найбільше раділи її появі малі діти та їхні батьки.
Торік письменниця порадувала усіх своєю другою дитячою книжкою – «Дзень-дзелень» (Сполом, Львів, 2014 р.) яка, як і перша, адресована дошкільнятам та дітям молодшого шкільного віку. Як зазначається в анотації, поезія Ольги Яворської світла і сонячна, переповнена любов’ю до рідного краю, національним колоритом і яскравими барвами навколишнього світу. Письменниця прагне прищепити дітям змалку повагу до рідного слова і традицій нашого народу.
Розглядаючи творчість Ольги Яворської, я, бодай коротко, постараюся проаналізувати обидві книги – книги потрібні, добротні, такі, що на часі.
Збірка «Небесні ключі» має три розділи: «Рости, мила дівчинко, вирос-тай», «Вірші для Настусі»», «Вранішня зоря». Розділи між собою тісно пов’язані ніжністю почуттів, любов’ю до рідної землі, щирою повагою до матінки-природи.
Кожен вірш, наче полотно, стелеться рівно, спокійно, мелодійно. Книга цікава пізнанням природи, пір року, описуванням побутових речей, філософським сприйняттям світу. Ось приклад:
 
Ніжну і чарівну пісню заспівав,
Бадьорим струмочком дзвінко задзюрчав,
Підсніжником білим серце звеселив,
Травичкою м’яко садочок встелив.
(«Березень»)
 
У поезії «У Мар’янки вишиванка» поетка виливає свою жіночу любов до маленької дівчинки, котра розпочинає радісне життя:
 
У Мар’янки – вишиванка,
Сині очка у Мар’янки.
Дві блакитні гарні стрічки
В коси їй вплела сестричка.
І пішла гуляти зранку
Мила дівчинка Мар’янка.
 
Коли читаєш такі рядки, мимоволі пригадується вірш Павла Тичини «А я у гай ходила» – оту його майстерність і любов до дитини. Такі вірші вчать дітей бути не тільки чемними, гарно вихованими, але й працьовитими:
 
Настя хату підмітає,
Галя іграшки складає,
А Софійка наша мила
Увесь посуд перемила.
 
Досить цікавий розділ «Вірші для Настусі» – своєю довершеністю, безпосередністю зображуваного, філософським узагальненням. Тут діти знайомляться із Настусею, Галинкою, Надійкою та з їхніми батьками. Дівчата ці вміють не тільки бавитись, а й допомагати в господарці: «Галинка й Надійка /В садочку гуляли, /Яблучок червоних/ В траві назбирали». Та з-поміж усіх дівчаток найактивнішою є Настуся: «Дай-но руку, ми з тобою (із мамою. – А. Г.) /Назбираєм звіробою/ І волошок серед поля/ Щоб була у мене доля» («Добрий день, моя матусю»).
Настя любить читати казку про песика і ковбаску, а також купатися у річці Стрипі: «Пустунка-водичка/ Аж у вушка ллється/ Пірнає Настуся/ Весело сміється». Така поезія близька дітям, бо вчить бути чесними, бадьорими, працьовитими. Особливо працьовитими, бо вона, праця, – перший щабель драбини, що веде дітей у доросле життя…
На образах дівчат, зокрема Настусі, письменниця намагається розкрити духовне обличчя своїх героїв, показати їхню еволюцію в пізнанні власної суті. Так, намагається, бо, либонь, розуміє, що «нове життя потребує нового слова». І ці слова Ольга Яворська знаходить, бо така нинішня реальність, бо така потреба не тільки загальна, але й індивідуальна.
Вражає й інший розділ збірки – «Вранішня зоря», вірші «Олеся», «Козачата», «Прощання», «Калина», покладені на музику композитором Миколою Ведмедерею. Глянеш на відповідну сторінку – матимеш нотний стан і слова. Читай, співай – що заманеться. Художнє оформлення збірки здійснила поетка і художниця Марія Деленко, малюнки якої – яскраві, колоритні, співвідносні віку тих, кому адресується книжка.
У збірці «Дзень-дзелень» спостерігаємо прагнення авторки до виразності художнього мислення, широких поетичних узагальнень, ощадності письма. Її вірші – «згущена сконцентрована дійсність» /Іван Франко/. У збірці переважають чотирирядкові поезії. Привертають увагу вони, передусім, свіжістю задуму, тематичною розмаїтістю, доступністю викладу. У книзі чимало вдалих порівнянь, цікавих метафор, дзвінких рим, важливих елементів автобіографічності. Наприклад: «вірші складає весна», «в небі сонечко гуляло», «мальви-квіти спалахнули світлом», «чорнобривці всміхаються», «осінь плаче і зітхає», «вітерець пішов навприсядки у танець», «вечір морозом хукає», «сяйвом пишних віт всміхаються ліси» та інші.
Відкривається збірка віршем «Весна»:
 
Буяння вишневого цвіту,
Натхнення свята таїна,
Із сонячних світлих літер
Вірші складає весна.
 
Наприкінці збірки – завершальна пора року, осінь:
 
В  симфонії січневої забави
Шукає вітер ніжної снаги.
Та спить земля, сповита у сніги,
І сняться їй, що пахнуть сонцем трави.
(«Сон землі»)
 
Чимало уваги письменниця приділяє й іншим порам року – зокрема літу, осені, а також окремим місяцям. У творах авторка поселила котика, зайчика, бичка, лисичку, колобка, про яких піклуються Христя, Даринка, Мар’янка, Ксеня, Тарасик, Таня.
Ольга Яворська розробляє й тему нашої духовності. Про це, зокрема, свідчать такі поезії, як «Христос Воскрес», «Чудотворець Миколай», «Святий вечір», «Йордан», «Купальський вінок». Остання нагадує пісенно-обрядові пісні, на які така багата наша давня література. Треба зазначити, що певні фольклорні мотиви звучать і в поезії для дорослих. І це добре, адже поетка розробляє теми не лише сучасні, але й з минулого, створює звичну галерею алегоричних образів, що були прототипами звірів і певних прошарків суспільства.
Не можемо не навести вірша «Купальський вінок»:
 
Спрагле сонце, пісня в піднебессі,
Світиться дозрілий колосок.
Чудо-квіти чарами сплелися
У купальський золотий вінок.
 
Боже, лише чотири рядки, а яка гама почуттів!  Сонце спрагле, бо раде, що дає усім і всьому життя. Колос світиться дозрілим колоссям. А от різно-барвні квіти, що є, по суті, чудом, вплелися у золотий вінок нашої радості. Як поетці так вдається? А тому, що вона використовує художньо-словесні можливості народного фольклору, а також вдале зображення реалістичної дійсності.
Ольга Яворська не тільки вдумливий педагог, знавець психології дитини, а ще й оригінальний мистець, що добре володіє найбільшим національним скарбом – словом добра, краси, людяності.
У новелі «Сон» Михайло Коцюбинський сказав, що «поезія жити не може на смітнику, а без неї життя – злочин». Ці слова повним чином стосуються й творчості Ольги Яворської, чий талант проявився ще і в поезіях для дітей. Тому-то поезії її багатопланові, високохудожні і вельми потрібні.
м. Борислав