Книга Леоніда Томи «Оповіді небесного чоловіка» свого часу оприявнилася в читацькому світі та ще й створила чудову атмосферу на презентації в Києві у Національному музеї літератури.
У книзі є роман «Миколині мандри землею і небом», який я прочитав уже з місяць тому і хотів би відгукнутися про твір щонайперше в розмові з автором. Попри можливості сучасної комунікації поки ще цього не вдалося зробити, проте враження від роману не вивітрились. Отож скажу, як я сприйняв твір.
Випроваджуючи героя в подорож, будь-який письменник наражає його на небезпеки і передбачає, що клопоти героя не завершаться поверненням додому, бо він стає інакшим (тут згадуйте хоч класичних Гомера чи Свіфта, хоч того, хто вам більше до вподоби серед сучасних авторів). А оскільки в романі Леоніда Томи подорожує не абихто, а власне відомий письменник Микола Багряновський, то цей письменник-персонаж певно що здогадується: вдаривши лихом об землю й наважившись на подорож, він уже став інакшим.
Прізвище придумано неспроста: Багряновський – насправді відлуння Вінграновського. Читач про це здогадається у процесі і буде потішений цим прийомом, виразно заявленим, приміром у романі Павла Вольвача «Хрещатик-плаза». Там Вінграновський виведений під прізвищем «Срібногранський», а інші письменники й журналісти також легко вгадуються. Та й у Павла Загребельного в оповіданні «Тризе» (також про подорож, зауважте!) в купе їдуть троє письменників: Павло, Микола і Василь – і це справжні письменники, але знаменитий автор називає лише першу літеру їхніх прізвищ – літеру «З».
Та це ще не все. Інші важливі дійові особи роману Л. Томи далебі не втекли від фантазії автора і отримали так само «прозорі» прізвища. Багряновського в романі всі впізнають як шанованого письменника (хоча не всі його читали: хтось із персонажів накривав його книжкою каструлю, тому запам’ятав прізвище). А чи важко впізнати прототипів у таких персонажах: академік Ружинський, поетеса Евеліна Даниленко, очільник України за радянських часів Щербатий? Певно що ні. Це самодостатні літературні конструкції, завдяки яким автор сподівається передати характерні особливості світосприйняття персонажа.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Що ж до образу Багряновского, то я сприйняв його завдяки художнім деталям, яким сам же й надав ваги (як читач маю право). Наприклад, герой вирушає у мандри на возі, запряженому кобилою, проте далі приєднується ще одна кінська сила. Знаєте, як це можна трактувати? Що для подолання наших проблем треба докладати більше зусиль. Тим паче подвоєння дає сподівання на синергетичний ефект, що значно перевищує просту арифметичну суму.
Запам’ятовується й те, що у шапці Багряновського – гніздо горобця. І цей горобець далеко не відлітає, повертається назад до свого рухомого житла. Як на мене, то звісно, це свідчить про усвідомлювану Багряновським (і Л. Томою щонайперше) силу слова. Адже «слово – не горобець…». А от для розгадки фантастичної появи Голубого Куба треба йти до назви роману, де вказується, що це мандри між землею і небом. Те, що стається на землі дуже часто пояснюється небесними причинами (хай кожен розуміє, як хоче).
Персонаж, зустрічаючись із українцями у своїх мандрах, шукає Україну. Перипетії нашої історії рельєфно виступають у Чорнобильській зоні, де застигає час і в сутінках набирає сили ницість і цинізм. Згори поглядає колись засекречена радіолокаційна дуга. І дивним чином через це обвітрене моторошне залізяччя передається гостра думка про іржаві, але ще міцні «зв’язки» із північним сусідом – зв’язки між Кремлем і знахабнілими на нашій землі малоросами – інформаторами і виконавцями давно задуманих політичних ігрищ проти України. Може, це і є головна думка роману.
А на підтвердження цього достатньо послухати радіопрограми на «Балаклія FM 90,5», які веде письменник. Це «Душевні години з Леонідом Томою», і там сповна, відверто й доступно висвітлюються погляди письменника про цінності нашого народу, розвиток краю, історичні постаті, які творили Україну чи прагнули її гноблення. У такому розумінні – це продовження роману, продовження мандрів і пошуків України.
На цьому годі, бо як мовив мені про творчість Леоніда Томи простий читач книг Володимир Голуб, написано гарно, що тут скажеш… але письменники часто пишуть «заумно».
“Українська літературна газета”, ч. 13 (305), 2.07.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.