Письмо як благовіст

147

Після дворічної перерви, коли Мирослав Дочинець перепочивав від великої форми, повернувшись до менших жанрів, вийшов новий його роман “Мафтей. Книга, написана сухим пером”, у якому дивовижні події розгортаються  в 1851-1852 роках у Мукачеві і на Мараморощині.

 
Сергій ФЕДАКА,
доктор історичних наук
 
Мафтей – чергова реінкарнація архетипного персонажа М.Дочинця. Від Вічника-Світована тут травництво і неспішна житейська філософія “поспішай повільно”, від Лиса – детектив, жорсткість і нонконформізм, від Криничаря – форма діаріуша і хронотоп (весь світ обертається навколо Мукачева, в все Мукачево – навколо персонажа-оповідача), від Горянина – родова пам’ять предків, яка живе у кожному з нас і вистрелює у кризових ситуаціях, рятуючи нам життя. Водночас відмінностей у нового персонажа значно більше, ніж подібностей. Ніхто раніше так не переймався парадоксами кохання, діалектикою чоловічого-жіночого, метафізикою пристрасті. Це роман про чоловіка, який шукає жінку, через яку можна збагнути себе, а відтак – увесь світ. Роман про те, що перемагає смерть, про любов, яка прошиває собою різні світи, дозволяє переходити з одного в інший.
Твір перенасичений символами. Їх сотні і сотні. Символи багаторівневі, мов матрьошки. Починаєш їх аналізувати – і провалюєшся кудись все далі і далі. Їх узято звідусіль – із зеленої аптеки, народних промислів, карпатської фауни, археології, фольклору, Біблії, давніх переказів, літописів. Один з наскрізних символів – ворони, з якими асоціює себе головний герой. Багато символів із кінематографу і популярних авторів ХХІ ст. Коли взяти, скажімо, “Ім’я троянди”, то перегуки не тільки на рівні окремих персонажів і ситуацій, а й глибше. В У.Еко шукають трактат Аристотеля про сміх, тут теж далеко не усміхнений Мафтей (з “сухим пером”) 340 сторінок шукає власну радість, бо світ належить лише тим, хто радіє йому. Чимало з Євангелія, починаючи від імені головного героя. Але більшість євангельських символів дані ніби у дзеркальному відображенні: там – жінки-мироносиці ідуть до похованого Христа, тут, навпаки, герой шукає вісьмох зниклих жінок (і не тільки їх), кожна з яких має свій дар.
Вийшла книжка-гра, що нагадує твори Мілорада Павича. Вона призначена для багаторазового прочитання, коли щораз відкриваєш щось нове, як на старовинній гравюрі, де проступає то небачена раніше лінія, то виступає з тіні цілий новий персонаж, відкривається додатковий план, а тінь перетворюється на щось значиме. Автор грається зі своїми читачами, підсовуючи кожному те, що потрібно йому саме зараз, що він готовий сприймати у даний момент. Зовсім як головний персонаж, що лікує не тільки травами, а й узагалі чим завгодно, аби тільки пацієнт вірив у ці ліки.
Автор творить-відтворює цілі світи. Найактивніше – світ старого Мукачева, такого собі Кампанелівського Міста сонця. «Блажен, хто родився і вмер у Мукачеві». Підгорянська битва 1848 р. угорської революційної гвардії з австрійським військом, герой виступає там в ролі військово-польового хірурга. Юдейська громада Єрусалима над Латорицею. Сама річка перетворюється на щось максимально епічне, повноводніше за Амазонку (сценка переправи на човні у бурю, поглинання і віднайдення срібної тарелі Ференца Ракоці). Десятки вулиць і урочищ (у наступних виданнях можна вмістити карту), унікальна панорама міста, яке пробуджують півні – від однієї вулиці до іншої. Паланок як вхід до пекла. Монастир на горі Чернек – справжній портал у вічність. Але і Солотвино з його шахтами, Хуст з чорним чоловіком, гірські ліси і печери…
Книжка нагадує росичку: затягує тебе усередину і там, мов комашку, повільно перетравлює. Ну, зовсім з’їсти тебе не може, але надкушує добряче. Вилазити звідти не дуже хочеться, бо попри весь натуралізм письма, жорстокість окремих епізодів, світ Мафтея кінець-кінцем спалахує – цей герой заслуговує не тільки спокій, а й на світло.

№24 (186) 9 грудня 2016

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!