"Пишеться – наче востаннє…"

204

 
Петро СОРОКА
Юрій Роговий. Яблучний Спас. – Полтава: Дивосвіт, 2013.
Для творчої людини найважливіше знайти свій жанр, бо коли митець вправляється не у властивій для нього формі, то нагадує водія авто, що сів за кермо літака, – катастрофа неминуча. Ю.Роговий, безперечно, щаслива і гармонійна  людина, бо знайшов свій, найбільш відповідний його творчій натурі, жанр – хоку чи тривірш. Саме у цій формі він найповніше виповів себе, випустивши друком п’ять книг: «Березовий сніг», «Медова повінь», «Самотній Ангел», «Зоряні криниці» і остання в часі «Яблучний Спас», про яку піде мова нижче.
Читаючи цю збірку, спіймав себе на думці, що про кожен тривірш (а їх тут рівно дві сотні) міг би написати розлогу рецензію (думок і матеріалу не забракне) і зміг би про книжку загалом написати рецензію одним тривіршем. Така вона незвична і глибока ця книжка.
«Коли намагаєшся пояснювати, – наголошує автор у передмові, – то виникає ще більше запитань: тоді хочеться все покинути і нікому нічого не показувати. Тим більше, що ніхто і не зобов’язує тебе це робити.
Та все ж… Десь же воно береться:
Україною
ви не хворієте. Жаль.
Вона вами – теж».
Звичайно, сідаючи за цю рецензію, я теж не збираюся нічого пояснювати, розтікатися мислю по древу, хочу тільки поділитися посутніми думками, почуттями і тим настроєм, що викликали вірші. Особливо настроєм, бо народилися вони, коли автор переживав особливі душевні стани. Добре відчув це Василь Бондар, який сказав: «Одні і ті ж рядки під різний настрій можуть сприйматися по-різному. Надзвичайний жанр: суперлаконічний, афористичний, метафоричний, найтаємніший… Філігранна робота розуму й серця».
Усе в цих тривіршах побудоване на недомовленості, інтуїтивному прозрінні, осяянні… Намагаючись замкнути у словах певні відчуття, автор прагне, щоб вони передалися читачеві. Як? Особливим акцентуванням фрази, щасливо віднайденими словами і їх певним порядком у реченні, але найбільше тим, що замкнуте між рядками, цезурами і  словами…
У цій збірці багато архетипів, але центральний – яблуко. Саме до нього, як до своєрідного фокусу, сходять усі силові лінії змісту.
Закотилися // яблука в трави: не встиг – // вже Спас у садку. (»Яблука»)
Яблуко впало // у листя вчорашнє. От // знайди його там. («Вчорашнє»)
Яблучні сльози // у відра збираю… Їх // потім назвуть «сік» («Сік»)
Шкіру зриваю // До солодкого тіла… // Яблуко чищу. («Різня»).
Яблуко впало – // аж земля здригнулась! Хто // б весною думав? («Яблуко»)
Звичайно, яблуко – готовий архетип, за яким велика історія від Біблії до Ньютона, від міфу («яблуко розбрату») до Вільгельма Теля і Кафки. Але Ю.Роговий творить свій особливий символ-архетип – яблучний Спас.
В одному з хоку в Ю.Рогового вихопилося: «Ще сподіваюсь до танку добратись – там простору більше». Але це не так: де більше слів, там простору менше.  Як часто поет демонструє, що саме у тривіршах можна розширити цей простір ледь не до безмежності:
Місяць за мною // гнався, грозився з-за хмар:// зорю, каже, вкрав. («Погоня»)
Ю.Роговий – ловець думки, і його найвища мета чи завдання – спіймати думку і, як метелика на шпильці, пришпилити до паперу. Він має переконання: якщо думка вислизне, то це буде непоправна втрата. Звичайно,  вона може повернутися, але це вже буде зовсім інша думка, бо кожного разу вона навіює відмінний настрій й особливі неповторні відчуття. А ще поет полюбляє працювати, що називається, на випередженні думки, як старі японські майстри, фіксуючи самі відчуття. Ось як добре і глибоко змальовано чекання:
На зупинці став: // мала б зійти, так слідів // не видно зовсім («Зупинка»)
А ось про закинутість людини в цьому світі:
Мабуть, таки втік. // Не знаю – варто було…// Мовчання навкруг ( «Втеча»).
Головні теми більшості тривіршів – життя, доля, самотність, душа, природа, сон, віра, вічність… Поет пише про те, що його найбільше тривожить, хвилює, що милує око і ранить серце.
Іноді хоку – це пригода думки – незвична, з несподіваним поворотом і повна драматизму:
Мураху малу // переступив. Та навіть // не образилась. («Мураха»).
Прожити, мабуть, // можна вічно; якби ще // хто сказав – нащо. («Здогадки»).
У кожного є // свій Сальєрі… Моцарта // бракує, жаль, всім. («Моцарт»).
Наявні в книжці й соціально-політичні теми, написані на злобу дня. І це зрозуміло: як можна обминути те, що ранить і болить.
Обліпили, як // п’явки, і смокчуть з людей: // на «–ич», на «–ов»… Жах. («Етника»).
Обв’язатися б // толом та в гущу скотів, // щоб шмаття вгору. («Хамові і К»).
Чекаємо все, //  що хасид нам пам’ятник // Гонті поставить? («Умань»).
Крик «Україна // чи смерть!» – для нього не більш // ніж грошей подзвін. («Легіонер»).
Особливо часто зринає в цих текстах незникома тінь письменника Феодосія Рогового, Батька поета, пам’ять про якого свята для сина. Не важко помітити:  все, що робить він у літературі, ніби створене під пильним поглядом Батька (завжди з великої літери) і з огляданням на нього. Словом  Батька він провіряє власне слово. На справжність. На чесність. На суголосність часу. Звідси такі рядки:
Епоха гнила// наповзла на Вкраїну // Батька не варта ( «Батькові»).
Батькові гукнув: «ще один Спас прийшов!..» От // чи почув? Мовчить. («Оклик»).
Подобається мені також, як Ю.Роговий малює словами пейзажі, бо це дуже філігранна і артистична робота зрілого майстра. При такій обмеженій кількості слів і такі панорамні полотна:
Остання зграя – // кудись за обрій. Тепер // чорно-біле знов. («Знов»).
Грозище пройшло, // на прощання дверима // хряпнувши зо зла. («Грозище»).
На луках сиджу – // ластів’ячому раї. //Все решта – міраж. («Справжність»).
Мальви осінні, // за літом сумуючи, // у зазимки йдуть. («Зазимки»),
Взялися півні // ніч дзьобами клювати, // сонце збудивши. («Світання»).
Не буде перебільшенням сказати, що ці хоку – своєрідний щоденник письменника, у якому дивним чином замкнута вся повнота життя з його щоденними боріннями, мислями, сумнівами, святами і буднями, любов’ю і ненавистю. Тому сповідальність – найприкметніша і найвизначальніша його ознака. Так оголювати душу може тільки справді духовно багата людина, залюблена у світ і людей.
Це, однак,  не означає, що я абсолютно і беззастережно сприймаю усе написане  Ю.Роговим. Зовсім ні. Чимало його висловлювань і постулатів, замкнених у структуру філософської мініатюри, викликають бажання посперечатися, подискутувати. Є також речі, які категорично хочеться відкинути, хоча більшість хоку, безперечно, закликають до співучасті і співтворчості, а також написання власних денникових нотаток. Щодо полеміки, то на першому місці стоять питання віри і церкви. «Якби-то можна було один на один… Не ризи лживі», – зазначає поет в одній з мініатюр. А чому ж не можна? З Богом людина завжди залишається один на один. А священик – тільки дороговказ. Не треба вимагати від нього якоїсь особливої офіри.
За внутрішньою сутністю Юрій Роговий – язичник. Він шукає Бога у всьому, що оточує його і це дуже продуктивний шлях. Але ота налаштованість чи, точніше сказати, недовіра до канонічного християнства (може, тільки проти церкви московського патріархату?) дещо насторожує. Я теж вважаю, що відкидати, заперечувати і потоптувати багатотисячну язичницьку історію, як це роблять церковники,  – не варто і навіть злочинно, але якби Ю.Роговий глянув на язичництво як на нижчу сходинку християнства, яке беззастережно прийняли сотні народів і мільйони людей, то й жити і творити йому було б легше, і, головне, він позбувся б отої затятості та непрощення до тих, хто колись завдав йому болю чи написав пасквіль на батька. Адже, як знати, може, батько у тому вищому горному світі найбільше хоче, аби син простив кривднику… За нього і за себе.
В одному з  приватних листі Юрій Феодосійович зізнається, що працює над шостою книжкою, яка не планувалася, однак вже має навіть назву – «Мірило часу». Це надзвичайно потішило мене, адже розповідям про неспокій немає кінця і лірично-філософський щоденник повинен писатися до тих пір, доки триває життя. Мені ж залишається сказати, що «Яблучний Спас», як і попередні збірки, видані на високому поліграфічному рівні, надзвичайно ошатно і стильно, в чому важливу роль відіграли глибокі ілюстрації  талановитої художниці М.В.Панченко.

Петриківський ліс

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!