Петро Білоус. Високосна пора

903

Жайворон Михайло. Гніздо висоти. Поезія. – Житомир: вид. О.О. Євенок, 2021. – 256 с.

 

Поезія як аристократичний вид мистецтва існує справіку, зачавшись у першомові, міфологічних образах, античній благородній творчості. Вона пережила віки, тисячоліття, і сьогодні вона озивається у душах обраних, яким приманний аристократизм духу. Відомий філософ Микола Бердяєв підкреслював, що «ідея особистості аристократична в тім сенсі, що вона передбачає якісний відбір, не допускає змішування, є якісним вивищуванням і сходженням». Аристократизм особистості у цьому разі не має ніякого стосунку до соціальної, класової ієрархії, у якій нерівність пояснюється економічними, політичними чинниками. Нерівність особистостей у сфері культури, духовності визначається тільки реальними людськими якостями, чеснотами і природною обдарованістю. Так з’являється аристократія духу, розуму, культурна еліта.

Такий роздум з’явився у мене під час читання (це слово не зовсім підходить до процесу розумового і духовного осягнення Поезії) нової книги віршів Михайла Жайворона – «Гніздо висоти» (Житомир, 2021). Знаю Михайла давно, ще зі студентських літ, мав можливість відстежувати його творче зростання, тому упевнено стверджую, що у новій книзі він постав як зрілий поет, як аристократична особистість, що сформувалася під впливом кількох чинників.

По-перше, Михайло Жайворон народився і провів свої перші сімнадцять літ на Поліссі, яке вважається краєм поетичним, унікальним з погляду збереження тут реліктових словесних скарбів, поетичних звичаїв та обрядів.

По-друге, наш автор за фахом філолог і журналіст, тож володіє секретами літературної творчості, досконало знає версифікацію, образно-художній лад твору, композиційні прийоми, способи римування та увиразнення поетичної мови. Книжність (біблійна, вітчизняна, зарубіжна) – доволі потужне джерело його віршів.

І по-третє, як журналіст Михайло Жайворон звик вивчати, досліджувати життя, аналізувати суспільно-політичні реалії, тому у його творах відчувається подих сучасності, чітко проявляє себе загальнолюдська активна позиція – бути «заточеним на правду», як це він образно стверджує в одному з віршів. Відтак у новій книзі не знайдемо навмисних красивостей, прикрашування дійсності, перебріхування щодо всього, що відбувається нині з Україною. У його віршах виразно окреслене ліричне «я»: з читачем говорить громадянин, українець, людина, яка сповідує добро, честь, совість і ніжно любить природу, яка підносить дух людський до одвічної краси, до «гнізда висоти».

Вірші з нової книги Михайла Жайворона – це поезія думки і настрою. Чи не з давньогрецької поетичної творчості запозичив автор культ думки, чи не вона навернула на філософський зміст його власних творів. А можливо, автор уважно вдивлявся у постать українського мудреця Григорія Сковороди, котрий вважав, що у поетичному творі більше важить думка – «жар, а не попіл, у якому він тліє». Наприклад, так розмірковує автор про життєвий шлях сучасної людини (і свій шлях зокрема): «Стає все більше уселенських справ, / Коротшає до фінішу дорога… / Мій шлях – ріка, яку долаю вплав. / Позаду – мить, / Попереду – епоха». Або як образно, метафорично мовлено про сенс і мудрість людського життя: «Витікає крізь пальці пісок проминущих хвилин, / Що стає золотим на вершині прожитого віку».

Інша грань віршів Михайла Жайворона – поезія настрою. Доволі часто, зображуючи природу, автор веде мову не так про «настрій» у природі, не так про її красу і неповторність, як про свій настрій, який часто резонує із зображенням квітки, осіннього листка, вербової гілки, спаданням дощу, розсіванням снігу, подихами вітру. Іноді настрій ліричного «я» тонко передає пейзаж (картини природи у Жайворона відображають усі нюанси чотирьох пір року), у чому я вбачаю особливості світовідчуття автора, сформоване не просто у сільській місцевості, а в глибинних лісах Полісся, якому поет має ще присвятити свою окрему книжку. Оце, як мені здається, якраз і є образна, колоритна картина рідного краю поета: «Допиває світанок холодну росу мезозою, / Точить леза засохлих боліт молода осока. / Починається день, а туман уже марить грозою, / Позирає у синяву неба, либонь, звисока».

Зрештою, можна брати кожен вірш із книги «Гніздо висоти» і роздивлятися його образну та ритмічну структуру, відтворювати образний лад, характеризувати ліричне «я» – і це буде студія одного вірша на кілька сторінок, бо чутливому до поезії читачеві буде про що сказати і подумати, відчути і згадати, адже вірші Михайла Жайворона доволі асоціативні, кожен там може прочитати не так про автора, як про себе. А це значить, що поет зумів піднятися на вищий рівень поетичних узагальнень, а його метафоричні вислови звучать глибоко художньо і водночас – афористично: «На круги повертає своя і людина, і глина»; «І розстелено долю, неначе з ікон рушники»; «Від новин до новин, що не слово – полин»; «Світанкова роса очищає від накипу душу»; «Є поріг висоти, де птахи небеса стережуть»; «Витікають слова із джерел – і вирує ріка, а без них викидає тіла, наче рибу, на сушу»; «Перше Слово оте я шукаю в словах…»; «Роздаю всі скарби – і радію, неначе прочанин»; «Село мого далекого дитинства веде мене і досі у світи»; «А люди досі цвяхи́ підносять і розпинають Вкраїну-Русь» та багато ще розумного, вічного…

Книга «Гніздо висоти» має цікаву, своєрідну композицію. Буває, що поети формують свою збірку за хронологічним принципом – вірші «насипаються» туди підряд, один за одним, як вони і писалися. У Михайла Жайворона побудова книги добре продумана. Вона поділена на розділи, які названі відповідним чином: філософські твори об’єднує назва «На розхристі доріг»; плинність часу передана у розділі під заголовком «Дню немає кінця»; про людську природу йдеться у розділі «Ми лише люди»; прагнення правди і справедливості розкривається у віршах із розділу «На правду спрага»; невеликий розділ «Зона» присвячений аварії на ЧАЕС, у ліквідації якої брав участь автор; любовна лірика представлена у розділі «Божественний смак гріха» (ах, який прозорий оксюморон закладено у цю назву!). Найбільший розділ у книзі «Пора за порою», який також має свою композицію: тут по дванадцять (!) весняних, літніх, осінніх, зимових віршів. У цьому розділі поет ніби наслідує народнопоетичний, обрядово-календарний цикл, у якому по-своєму, оригінально розкриває різноманітні настрої, навіяні «переживанням», милуванням природи. На мій погляд, у творах цих циклів найбільш згущена образність, тут поет повною мірою зумів розкрити своє поетичне мислення, застосувати найрізноманітніші художні прийоми, відкривши для себе і для читача оригінальні образи природи: «І хай там як вовтузяться дощі, – Озерця висі глибшають од світла»; «Обціловує квітку бджола – буде сонячний мед»; «Густа трава дощу росте із хмар»; «Холодний травень. Ні весни, ні літа. Зелений сад доношує фату»; «У кронах зелених шепочеться тиша, і хтось у гніздечку постукує в ребра»; «Серпиком місяця – серпень по серцю»; «До листя липне стежечок смола, чіпляється за павутину вітер»; «Розтопити колишні гріхи у свічадах калюж, замести в заметілях сліди весняної спокуси» та багато іншого, що висвітлює поетичну душу Михайла Жайворона, засвідчує його уміння бачити у буденному бутті поезію, бути спостережливим та віртуозним в образотворенні.

Композицію нової книги дуже вдало доповнюють ілюстрації самобутнього художника Юрія Нагулка, які гармоніюють з естетичною природою віршів Жайворона, доповнюють яскраві його образи, узагальнюють поетичні відкриття поета. Та й обкладинка книги – оригінальна ідея цього художника. Якби ще й усередині книги його ілюстрації були кольоровими, такими, якими вони і є в художника, але… Це призвело б до здорожчання книги, бо поліграфія у нас, на жаль і шкоду для видання, тепер надто коштовна.

На завершення скажу, що нова книга Михайла Жайворона «Гніздо висоти» є не тільки його особистим досягненням. Вона займає гідне місце у багатоголосому хорі сучасної поезії. А найвища її цінність у тому, що її автором є аристократична особистість. І не треба журитися авторові, що через дороговизну книговидання змушений був видати книгу малим тиражем. Можливо, видано саме стільки, скільки є навколо поета справжніх поціновувачів Поезії. Не тих, хто для годиться говорить компліменти автору, а тих, хто нарівні з поетом розуміє глибину й естетичну принадність художнього Слова.

 13.01.2021

 

“Українська літературна газета”, ч. 2 (294), 29.01.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

На правах реклами. Одним з найдоступніших, універсальних і затребуваних видів підлогових покриттів є лінолеум. Незважаючи на його економічність, за деякими властивостями він перевершує керамічну плитку і ламінат. Магазин «Пол Сервіс» пропонує купити лінолеум в Києві з імітацією поверхні каменя і дерева, цікавим малюнком і витонченими візерунками, в незвичайних колірних рішеннях.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!