Олександр АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ
Далечінь – в блакитній млі,
Вимислу було доволі.
Та по нитці по одній
Я висмикував у долі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Булат Окуджава
Переклад (С)
Блакитна мла сюжету… Переплетіння ниток оповідання – ниток вимислу й правди життя, власної долі….
Саме в цьому ракурсі поглянемо на роман Ольги Полевіної «Королева полину», який вишов з друку російською мовою у видавництві «Імекс-ЛТД», Кіровоград, 2014.
Якщо запитаємо, чим цікава ця книжка та на яке коло читача розрахована, відповідь буде такою: на читача вдумливого, небайдужого до чужих переживань, у яких він знайде віддзеркалювання власних тривог і сподівань.
Роман слід віднести до жанру психологічної мелодрами.
Слід наголосити на тому, як писався роман. Спочатку була повість «Вітер-ошуканець», яка так сподобалася читачам, що вони запропонували продовжити оповідь. Так з’явився роман «Королева полину», який з номера в номер публікувався в щотижневику «Забава» впродовж семи місяців. Звідси й фейлетонна його побудова (переважно в такий спосіб писалися романи в XIX ст.). Але це не знизило рівня художності, а навпаки, зробило його кінематографічним – хоч зараз знімай серіал.
У повісті «Вітер-ошуканець» описана ситуація, коли героїня – досить благополучна жінка середнього віку – зустрічає свого вдвічі молодшого двійника.
Інтрига розгортається: героїня з’ясовує, що ця молода особа дійсно народилася в тому ж пологовому будинку в той же час, коли й сама героїня там перебувала, народивши дівчинку, яку під тиском обставин змушена була залишити.
Поки що автор не концентрує увагу на тих драматичних обставинах, які прирекли героїню на злочин перед людяністю, а фокусується на її почуттях, викликаних цією випадковою зустріччю.
Світ для неї змінився: у серці спалахнув материнський інстинкт, який досі перебував у стані анабіозу.
Повість закінчувалася на мінорній ноті: виявляється, що в її двійника є батьки, а покинута нею дівчинка померла через тиждень після народження.
Це просто весняний вітер-ошуканець зло повівся з героїнею…
У романі продовжена лінія непростих стосунків героїні з її двійником, яка насправді виявилася її дочкою. Події розгортаються на фоні драматичних, буремних 90-х років минулого століття.
Героїні судилося пройти складний шлях очищення від того, що тавром викарбувалося на її долі: їй доведеться пережити втрату благополучних умов у шлюбі з нечистим на руку деканом факультету місцевого вишу, який зробив усе, аби позбутися своєї дружини, коли довідався, що та вагітна; пережити розпач через втрату роботи, через безгрошів’я; втратити дитину; зазнати поневірянь у пошуках заробітку; зустріти кохання там, де вона й не сподівалася, – улюбленим чоловіком став той, хто спричинив їй нещастя в юності своїм нерозсудливим вчинком, за що теж розплачувався все життя.
В кінцевому результаті героїня знайшла себе в літературній творчості, віднайшла любов, сім’ю, повернула дочку.
Роман має happi end.
Цілком зрозумілий мотив автора: при підготовці роману до друку в новій редакції – об’єднати два літературні твори в один.
Яким чином авторові впродовж чималого за обсягом оповідання вдається тримати увагу читача?
Одна з особливостей: майстерне володіння сюжетом. Сюжетні повороти вражають, викладене не розсипається на окремі, зшиті потім «білою» ниткою, фрагменти, – оповідь логічна й завершена.
Наступна: психологізм, точність характеристик і описів. Увага концентрується на внутрішніх переживаннях героїв, через що тест не перевантажений пейзажними описами, розповіддю про місця подій тощо. Штрих – один з головних засобів викладу.
Ще одна: мова легка, оповідь, як правило, ведеться від третьої особи. Діалоги точно характеризуюь героїв.
Також читач не знайде «полунички», хоча роман про любов. У всіх своїх творах автор принципово відмовляється від опису сцен любощів – для цього є інші засоби, зокрема – той же штрих.
Слід зазначити: її герої – звичайні люди – з пристрастями, з гріхами, здатні й на любов і на самопожертву, але вони – аж ніякі не збоченці-психопати.
На жаль, читацький загал книжок О. Полевіної замалий, хоча її твори мають право на значно більшу аудиторію. Не поспішають центральні видання друкувати російськомовного автора ні в оригіналі, ні в перекладі, хоча вона не втрачає надії на щасливий поворот долі. До того ж у її творчому портфелі є кілька неопублікованих романів, повістей, книжок поезій і поетичних перекладів.
Про що пище Ольга Полевіна? За її словами – «про життя». Без прикрас.
Звідки бере сюжети? Із життя. Але багато чого – з власної уяви, бо прозаїк (вона саме так себе ідентифікує) без уяви, мов інвалід без котурнів, якими йому служить надмірний документалізм.
У літературу О. Полевіна прийшла саме як поет – не журналіст чи публіцист, і тому їй вистачає фантазії, пропущеної через власні відчуття, аби писати художню, фантастичну й документальну прозу (вона неодноразово ставала переможцем конкурсів поезії та фантастики).
Вражає працездатність О. Полевіної: вона скрізь встигає – на роботі, у нескінчених домашніх турботах, у громадській діяльності як член НСПУ. Та ще й писати – у короткі проміжки між справами сучасної ділової жінки.
- S. До речі, вірші вона й досі складає, записуючи їх ручкою «десять кілометрів», до якої звикла й не збирається міняти. Блокноти ж мають тенденцію швидко заповнюватися – бо такі вже вони примхливі…
м. Кіровоград