Ольга Шаф. Розвеснений світ Юрія Назаренка

1088

(ПРО НОВУ ЗБІРКУ ПОЕЗІЙ

«ЛАСТІВКОЮ МІЖ ВІТРАМИ»)

 

Провесна сакральний час у творчому світовідчутті Юрія Назаренка, поета пастельних сіверських кольорів, найтонших порухів природи та людської душі, що їх закарбовано вже тепер в дев’яти ліричних книгах, з яких найрезонансніші «Верем’я», «Голосом весни» й, звичайно, «Королівський вінок сонетів». В останній з названих уміщено перший в Україні твір надзвичайно складної жанрової форми – сонетну корону корон, або королівський вінок сонетів «Формула крові», що складається із 266 поезій, пов’язаних плетивом рим та наскрізним ідейно-тематичним планом, ще й досі не перевершений у його зфмістовній і формальній збалансованості. І видається, що не випадково в переддні пробудження весни вилетіла на світ «Ластівкою між вітрами» нова книжка поета.

Провесна особливий час для Юрія Назаренка не лише тому, що він народжений «в останній день зими» (на чому акцентує у своїй автобіографії та в однойменному вірші), і не тому, що більшість його текстів датується лютим-березнем, а тому, що поет чутливо вловлює лімінальну містерію весняного пробудження (наші прапращури відчували цю відправну точку річного коловороту як провіщення нового щедрого року, згадується: «…прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, весну викликати…»). Народження весни – тема експозиційного розділу книги «Ластівкою між вітрами» Юрія Назаренка – відбувається в природі й віддзеркалюється в душі:

 

Я з напівшерхоту визбирав слово,

Пізньолютневого марення з-під,

З-поміж снігів, де з’яснів пролісково

Затишний, лагідний, росяний світ… («Підберезневий настрій»).

 

Заворожене й сторожке вглядування поета в нетрі пізньолютневих снігів, де в зародку вже міниться різнокольоровими веселками весна, вибухає в цьому вірші торжеством радості, краси, вібрує непідробним щастям:

 

…З висей хлюпнуло такої блакиті,

Що й захлинулась за тиждень зима.

Що й не розділиш, де діл, а де небо,

Сонце, вслід зайцю, все вище стриба…

Світлорозвеснено, підберезнево

Перехилилась до світла

Доба…

 

Весна доба світла, блакиті, огрому свіжого повітря, що розпирає груди. Вірш Юрія Назаренка тонко сугестує відповідний почуттєвий комплекс поетичними засобами, що наче цілком традиційні для української лірики, складними епітетами-неологізмами, градаційними означеннями-експресемами, антропоморфною тропікою, позатим не сприймається банальним чи старомодним. Навпаки емоційно філігранна пейзажна лірика Юрія Назаренка (як і його славетного земляка Олександра Олеся) апелює до позачасової краси, до вічної, як світ, радості оновлення, вибухає вітальним захватом від буяння весняного ренесансу:

 

І мисль, що звелась нічия,

Собою означивши простір.

Зізналась:

«Тепер я твоя…»

Красивій,

Новій

Високості… («Народження світу»).

 

Стильовою «родзинкою» (і секретом поетичного чару) пейзажної лірики Юрія Назаренка була й залишається простота вислову за семантичної, експресивної, акустичної виваженості кожного слова, а також блискучо точний пластичний образ, наприклад, весняного ранку у вірші «Провесна»:

 

Простір вщерть насичений озоном.

Чи проб’ється сонце?.. Хоч на мить?..

Ранок ворухнувся напівсонно,

Буркотнув… поплямкав… знову спить…

 

Ритмічна й інтонаційна природність фрази, прозорість та водночас місткість її смислу, органічний перехід описового плану в рефлексивний, ненав’язливі акустичні штрихи засвідчують високу майстерність Юрія Назаренка у володінні словом, його ліричний талант скомпресувати огром світу і вражень від нього, скажімо, в от таку філігранну метафору весняної бруньки: «Кущове, з-між деревного, листя / Міцно спить в тужавих кулачках…» («Провесна»).

Пейзажна лірика Юрія Назаренка зі свіжоспеченої збірки цілком уписується в мейнстрим екогуманітаристики, напряму, що набуває актуальності в переосмисленні зв’язку людини з природою не як ієрархічного, а як компліментарного, «екологічного». Лише для нашого поета в такому розумінні цього зв’язку немає нічого нового. Ліричний герой цієї збірки, як і попередніх, сприймає світ як самодостатню цінність, як джерело краси, вітальної синергії:

 

…Ряхтить, до сонця зеренце зростає,

Мов самоцвіт.

В тім кожного й повсяк переконає:

Ростимий світ!.. («Ростимий світ»).

 

У такому світі ліричний герой Юрія Назаренка переважно спостерігач, захоплений, сповнений любові й турботи вдячний син.:

 

…В борні й стараннях

Материнства муки

Твоїй красі весняній

До ладу…

Ти простягни

Свої набряклі руки,

І я до них

Синівськи

Припаду… («Яблуня»).

 

У зверненому до яблуні-матері ліричному монолозі виявляється архетипальна семантика і яблуні, і природи-світу, яка активує в художньому мисленні Юрія Назаренка прадавні анімістичні міфокоди, міцно вкорінені в українську ліричну традицію, зокрема й притаманні творчості шістдесятників, естетика якої позначилася на стилі нашого поета.

Екомислення митця оприявнене щонайперше в концептуалізації його ліричної уваги на природному навкіллі:

«Ось тут бджола, он там горобчик, / Цвіт барбарисів у саду…» («Рясні зажевріють плоди…»),

«Зустрів джмеля.. (Яса багатоквітна / Вершила / Тиху радість поміж трав…)» («Я подумки подякував джмелеві»),

«Пішли горобчики навприсядки, / Аж годівниця стугонить!..» («Напередодні зими»).

Природа, що оточує ліричного героя Юрія Назаренка й стимулює його рефлексію, не перетворюється, як то часто в ліриці буває, на поле для вираження авторської суб’єктивності, а натомість зберігає свою буттєву самодостатність. Горобці, бджілка, кущ барбарису, або квасниці, горіх, верби, Ворскла – основні смислові й ціннісні координати художнього світу пейзажної лірики Юрія Назаренка і їх цілком достатньо для картини повнокровного буття людини-у-світі, людини постурбаністичної, чия «обтрусила душа геометрію вулиць і парків» (так охарактеризує себе ліричний наратор поезії «Мовчання солов’я»).

Ідея синергії людини і природи наснажує триптих «Гніздо лелече», де центральним є образ лелечої родини та мотив облаштування її гнізда. Поява лелек у селі сприйнята як добрий знак. «Жителі села превтішно відмічали», як птахи «мешканці нові, а не заробітчани, / Настирно та ладком до праці узялись». Сусідство лелечого гнізда як оберегу й символу сімейного благословення із хатою бездітної родини «при зів’ялій дружині смутний чоловік» обертається, звичайно ж, на добро:

 

Вже й сусіддя твоє не лише тільки свідки:

Там, де клекіт вгорі низом котиться сміх…

Це навстріч безгомінню озвалися дітки:

І сусідський синочок, і трійця своїх.

 

Тематичні обшири нової збірки Юрія Назаренка сягають значно далі пейзажистки. Назва кожного її розділу містить тематичний орієнтир, й уміщені поезії йому відповідні: «Ростимий світ», «Волошковою водою напою», «В гостях у скіфа», «Світ визрівав», «Первородне слово» тощо. Одразу кидається в око концептуальність слова «світ» в архітектоніці цієї збірки. Поет не вдивляється у світ відсторонено, а прагне до душевного єднання з ним:

«Струни злилися, веселі й сумні: “Світ у мені!”» («Хто ви мені?»),

«Світ розпізнати власними очима / Це право / За собою збережу!..» («Він і я»).

В останній з названих поезій якраз і зустрічаються віч-на-віч ліричний герой зі світом: у буремно-впертій, проте ясній вдачі персоніфікованого світу-співрозмовника, суперника-друга, віддзеркалені риси Я, так наче вони одне. Світ-як-інший насправді є тобою, у тобі. Гадається, це і є лейтмотив нової книги Юрія Назаренка.

 

Світ

Зоряний-зоряний,

Наче зійшов із зорі…

Світ

Людяний-людяний,

Мов зачинавсь

Із людини… («Допоки ми є…»).

 

Осібне місце в художньому світі Юрія Назаренка посідає історична тематика. Це і скіфське минуле його Сіверщини (блискуча рольова поезія «Плач Орни», хоча й публікувалася раніше, не втрачає свого чару!), і Друга світова з її вічним болем загиблого батька й згорьованої матері, сирітського дитинства й невитравної з пам’яті народної біди, і особиста історія, що закладена в підмурівок людської екзистенції й ніколи не здається в архів. Спогади про студентську романтику новобудов у Заураллі закарбовані в поемі «За полярною зорею», а, безперечно, дуже дорога для поета пам’ять про колег і друзів з Інституту літератури ім. Максима Горького, де він навчався в 1970-х роках, увічнилася в розділі «Мої довічні семінари», де зібрано переклади творів як російських класиків, так і сучасних поетів, викладачів та однокашників. Дещо вибиваються з цього ряду переклади з англомовних творів Х століття, однак вони вносять новий і тематичний, і стильовий струмінь як у перекладацький корпус, так і в усю збірку Юрія Назаренка.

«Ластівка між вітрами», надійний весняний барометр («стала собі щебетати, весну викликати»), упевнено скеровує флюгер душі до тепла, до світла. «Вийди-вийди, господарю…»

 

м. Дніпро

 

“Українська літературна газета”, ч. 10 (302), 21.05.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!