Ольга Денисенко. В обладунках новотвору

2795

Валерій Герасимчук. Рєпін («Бурлаки на Волзі», «Паризьке кафе», «Хресний хід», «Портрет Мусоргського», «Портрет Стасова», «Іван Грозний», «Вечорниці», «Портрет Сурикова», «Толстой на оранці», «Запорожці», «Портрет Третьякова», «Чорноморська вольниця», «Гайдамаки, або Освячення ножів», «Гопак», «Портрет Званцевої»): Біографічний роман у п’єсах. К.: Український письменник, 2019 – 564 с.

 

Роман у п’єсах… Звучить незвично, та й чи можливе таке, адже, здається, досі ще не було? Однак сумніви щезають одразу, коли знайомишся з драматургічним романом «Рєпін» відомого українського письменника, заслуженого діяча мистецтв України Валерія Герасимчука. Одразу починаєш розуміти, що тут не лишень новотвір, а й сміливий виклик усталеним жанровим облямівкам загалом. Пошук, експеримент, а поза тим авторське бачення і певність, що лишень у такій формі може бути зреалізований творчий план. Безумовно, у своїй роботі Валерій Герасимчук насамперед керувався не потягом до оригінальності, а потребою творчого задуму – розкрити життя і творчість Іллі Рєпіна упродовж усього його плину саме у драматургічний спосіб, а для цього потрібно було створити цілу низку сюжетно закінчених творів, об’єднаних спільною темою і єдиною ідеєю.

Саме таким чином із задуму народився біографічний роман у п’єсах «Рєпін» Валерія Герасимчука, що складається із п’ятнадцяти драм, створених на основі ґрунтовного вивчення життя і творчості видатного художника, аналізу його полотен, епохи загалом і культурного життя тих часів.

Звісно, що автор роману у першу чергу послуговувався творчим доробком художника, його велетенською малярською спадщиною. За сюжетно-тематичними та жанровими ознаками – це великі історичні полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Іван Грозний», «Чорноморська вольниця», «Гайдамаки», «Гопак», картини «Хресний хід», «Бурлаки на Волзі», «Вечорниці», «Паризьке кафе», які написано на основі життєвих вражень Іллі Рєпіна у Росії, Україні, Франції. Зі значної портретної спадщини художника письменник обирає портрети Мусоргського, Стасова, Сурикова, Третьякова, Званцевої. Неважко помітити, що з усіма ними його пов’язували особисті стосунки – творчі, дружні або закоханість («Портрет Званцевої»). Часто автор роману вдається до «коментарів» самого Рєпіна, які незмінно влучні і точні у портретних і психологічних характеристиках його героїв: «Коли позують старанно і бездоганно, то портрет виходить нудний і неживий, і, навпаки, при нетерплячому позуванні часто з’являються вдалі знахідки. Так у мене було з Третьяковим – він сидів дуже старанно, а портрет вийшов слабкий. А Писемський, який через кожні п’ять хвилин схоплювався на ноги, допоміг мені. Його портрет мав великий успіх».

Значну кількість драм присвячено тим картинам Рєпіна, які пов’язані з Україною, її історією, побутом, звичаями.

У своїй роботі Валерій Герасимчук опрацював найбільш відомі фундаментальні дослідження, присвячені життю і творчості Іллі Юхимовича Рєпіна. Це добре відомі праці О.А. Лясковської, С.О. Пророкової, В.М. Москвінова, І.С. Зільберштейна, К.І. Чуковського. Інший пласт досліджень – спогади про художника, мемуари самого Рєпіна «Далеке близьке» та багатюща епістолярна спадщина, де його кореспондентами були Л.М. Толстой, В.В. Стасов, Д.І. Яворницький, І.М. Крамський, П.М. Третьяков.

Кожен розділ картини-драми автор роману супроводжує власним коментарем, де пояснює походження цікавих «родзинок», підказками яких послужили рядки із статей, спогадів чи листування. Ця «роль деталі», як і в картинах, робить роман цікавим, живим, вводить до наукового обігу нову інформацію, розставляє акценти, примушує з іншого боку розглянути добре знайомі полотна.

Авторська передмова містить досить влучні, почасти афористичні характеристики проаналізованих картин. А сам роман у п’єсах – це вже детальна розповідь про нелегкий творчий шлях художника.

Валерій Герасимчук подає «зустріч» картин Іллі Рєпіна різнобічно: тут і гострі статті недоброзичливців, і підтримка друзів-однодумців, свою високу оцінку висловлюють І. Крамський, Л. Толстой, П. Третьяков, М. Мурашко, М. Ге, В. Суриков. Але, безумовно, найбільшу роль тут відіграє В.В. Стасов, з яким Рєпін підтримував міцні дружні стосунки впродовж усього життя. У них часто виникали суперечки, обоє мали запальну вдачу (Стасова за його різкий, непримиренний характер називали «Неуважай-корито»), але повагу і пієтет до творчості один одного вони зберігали весь час.

Валерій Герасимчук часто наводить відгуки Стасова, причому користується першоджерелами – відомими часописами того періоду. Треба сказати, що і Рєпіну доводилось «відбиватись» від закидів щодо тих чи інших персонажів або сцен. В. Герасимчук торкається цих моментів запальних дискусій, коли Ілля Рєпін палко захищає своє дітище, обстоюючи своє авторське бачення, особливо стосовно «Хресного ходу» (за висловом Герасимчука, це «рідкісний стоп-кадр вітчизняної історії»), «Івана Грозного» та «Бурлаків».

Особливої уваги автор роману надає історії створення картини «Запорожці», наголошуючи, що звернення до цієї теми не було в Іллі Рєпіна випадковим, а ґрунтувалось на його глибинній любові до України, «пам’яті хохлацької крові» (за висловом Івана Крамського), захопленні українікою. Валерій Герасимчук підкреслює і знання Рєпіним української мови, якою художник часто послуговувався, вплітаючи українізми у свої листи й мемуари, любов до української пісні. Автор наводить також вагомі аргументи на підтвердження етнічного родоводу Рєпіна, цитуючи рядки зі статті В.В. Стасова у журналі «Пчела» (1875), де науковець пише про матір Рєпіна – малоросіянку. Також письменник підкреслює, що ці твердження Рєпін ні разу не заперечив і не спростував.

Дванадцятирічний титанічний труд Рєпіна над «Запорожцями» Валерій Герасимчук підтверджує вагомими аргументами-цитатами зі статей І.С. Зільберштейна, К.І. Чуковського, В.О. Жиркевича, які сходяться в тому, що жоден із тодішніх художників не проводив підготовчої роботи для своєї картини в такому обсязі, як Рєпін до «Запорожців», і немає жодного предмета в картині, який не був би обдуманим та історично достовірним. Ґрунтовний аналіз роботи художника над цією темою автор роману насичує також цікавими репліками та деталями, які збагачують та увиразнюють текст, зберігає динамічний, емоційний стиль викладу, тримаючи читача в стані зацікавлення літературним матеріалом, сюжетним перебігом…

І для цього є достатньо підстав: біографічна, літературна, мистецтвознавча спадщина, пов’язана з життям і творчістю Іллі Юхимовича Рєпіна, є багатющою, створюваною впродовж багатьох десятиліть. Автор біографічного роману у п’єсах «Рєпін» певною мірою спробував об’єднати ці «жанри» у свою авторську версію, що, на наш погляд, йому цілком удалося.

Ольга Денисенко,

мистецтвознавець, зав. відділу Харківського художнього музею, член НСХУ, лауреат творчої премії ім. І.Ю. Рєпіна (2016)

 

“Українська літературна газета”, ч. 5 (297), 12.03.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!