Про нову книгу Віри Китайгородської “Оберемок сонетів” напишуть видатні літературознавці, я ж, як завідувачка відділом Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Михайла Івасюка , поділюся своїми враженнями від першої прочитаної в Новому Році книжки, яка наповнила мою душу по вінця.
Хотіла розмістити цей допис на нашому бібліотечному блозі, але фейсбук одразу блокує публікацію, як тільки в ній з’являєтся будь-яке посилання, тож ділюся тут. Розумію, що й такий довгий допис нечитабельний, але тим, хто на спільній хвилі – духу вистачить. Отож,
ЯК ВИ ЧИТАЄТЕ ПОЕЗІЮ?
Мені до вподоби поетичні твори читати навмання: не обов’язково підряд, інколи, починаючи зі звороту, інколи, де відкриється, і лише потім – залпом – від першої до останньої сторінки.
Але для книги “Оберемок сонетів” такий підхід не спрацює. Літературна форма «вінок сонетів» передбачає ланцюжок: розвиток думки, декларованої у першому сонеті розділу, – магістралі – у кожному наступному творі цього розділу. О, ТО СПРАВЖНЯ ФРЕСКА! На твоїх очах тчеться цілісне полотно думки, майстерно лягають ниті основи і піткання, і пройшовши їх з автором зблизька, оглядаючись, бачиш на відстані неймовірні узори.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
УЛЮБЛЕНІ ВІЗЕРУНКИ – ВОДЯНІ ЗНАКИ
Звісно, є улюблені візерунки. Так, розділ “КОЛООБІГ” я читала разів з 5! Це магія, що не відпускає мене й досі. Це, як сеанс у психотерапевта, чи індивідуальне заняття з йоги, чи медитація, а може і все разом! Це подорож у глибини своєї підсвідомості і корені твого роду, глибоке занурення у води часу, коли ти “розгойдуєш дзвін маминого серця” і коли світ у час творення гойдає дзвін серця свого Творця.
Вода… Так багато сенсів рзкривається у цьому образі: національних, що лягли в основу народних пісень, легенд, казок про річки, синє море, струмки, «воду живу і мертву»; і сакральних, що постають із найперших рядків книги Буття: «А земля була пуста і порожня… і Дух Божий ширяв над поверхнею води» (Буття: 1:2).
Потужною емоційною хвилею цей образ зринає у новій поетичній збірці Віри Китайгородської:
«Вода тебе стрічає двічі:
Коли ти бовтаєшся в амфорі,
І коли заходиш у річку смерті,..» с.62
«Вода тебе стрічає двічі –
Ось, щойно винесло хвилею у інший світ,
І ти перестав тримати линву пуповини,
Тебе вбирають у білу сорочку» с.63.
Образ води одразу відсилає нас до правіку, бо вода, як кров – це магнітна стрічка, яка береже в собі записи всього перебулого на землі:
«Де найчистіша і найкраща у світі вода?
Коли вже все перепущено через червиві труби
І лопасті нафтових барж,…
Де вона, пречиста, коли нею змито всесвітні смітники
І вимочено
Тонни трупної крови воєн і побоїщ,…» с.71.
Загальновідомо, що людське тіло на 80% відсотків складається з води, як і тіло світу. І якщо у світі чистого джерела вже не знайти, залишається тільки одне:
«Якої хочеш води: живої чи мертвої», – питають.
«Чистої», – думаєш ти і розумієш,
що такої не лишилося ніде.
То наточи у склянку сліз,
Бо вже лиш тота вода чиста,
Що проходить крізь фільтр душі». с.76.
Але добра вість все-таки є:
«Крапля води на весь безмір знамень?
Так! Її доста для того, хто творить,
Крапля – це та, що народжує море,
Промінь – це той, що народжує день». с.16, розділ «СЛОВО ПРО СЛОВО»
ПУЛЬСАЦІЇ, РИТМИ І РИМИ
Ритм поезій – це взагалі окрема тема. Його відчуваєш фізично все більше, щодалі занурюєшся у книгу. Він, то гойдає тебе на хвилях спокійної ріки, то несе бистриною, то норовить скинути з водоспаду, то знову повертає “на тихі води”. Під час читання не покидає дивне відчуття, як в тобі пульсує кожна чакра! Дивовижні алітераційні ряди разом із неперевершеною грою слів і смислів створюють живе, дихаюче поетичне полотно:
«Прадиво, праліси, праведні люди» с.22.
«До гробниць чи до жвавих грибниць» с.32
«Буде родитися тиша у тиші» с.58.
«І Рамадан повернеться до римлян,» с.80
«Щоб відселити вічний відчай» с.104.
«Так побіловано до болю» с.147
«Ще ніч тоді всю ніч не спала» с.149.
«Скрипучий сей прощання час –
Серпневих груш іконостас» с.143.
ТАМ, ДЕ ПРОЗІ ПОТРІБНО КІЛЬКА РОЗДІЛІВ, ПОЕЗІЇ – КІЛЬКА СТРОФ
Завдяки яскравим, ємним, почасти, національно маркованим образам, які обрала авторка, оживає весь полікультурний контекст, що тяжіє до них за законами літературної гравітації. Лелека, мельник, вовк, дід і баба, бджола, калина, вишиванка тощо, – всі вони читаються легко читачем, навіть тим, який лише на початку свого досвіду взаємодії із поетичним текстом. Легко, але не поверхово.
Лелека – скиталець, незламний український дух, символ замордованих за Україну:
«Ти ж – лелека. Може, з Карапчева,
Із Путилки, а чи Слободи.
Ось, в снігу, зволочені сліди:
На шляху тягли за кінним возом,
Пригощали терням і морозом,
Відлучаючи від коляди». с. 139.
«Сідаєш на запінену вербу
І дзьобом вибираєш з тріщин глею.
Ти вдома, український Галілею». с.140.
Калина – окраса, щастя, разом з тим – жива субстанція рідної землі, що реагує на біль і втрати:
«У саду розкошує родина,
І гуде розпашіла калина,
І тримається в решеті час» с.30.
«Дзьобає дощ у полив’яну ринву,
Вечір підпалює в листю калину –
Світить вогонь марсіянам на Марс» с.55.
«Се ти зліпив мене з намулу й піни,
І вельони з туману заросив,
До вух пришпилив ґнотики калини,
На голову зірниці натрусив» с.111
«І загірчила в березі калина» (с.181) після смерті мельника.
Мельник із вінка-новели «Млин», що захоплює своєю оповідальною манерою, це справжній поетичний сторі-теллінг про поважного ґазду, до якого сходилися з усієї округи за мливом, який на совість робив свою роботу і мав повагу та шану:
«Лиш у млині, як в церкві, мерхтять,
Дванадцять свіч ізсуканих із лою,
І колесо пихтить попід горою.
І ходить білоглавий чоловік,
Як Бог собі удома, у вертепі
У дерев’янім піднебеснім склепі». с.172
Але за певних історичних умов таке раювання не могло бути тривалим:
«Та вранці, в переддосвітній годині,
З гори спустились, ні, не до петльов,
В шкірянках чорних – Сідоров й Петров.
Обрьохкані у розімлілій глині» с.182.
Бджола – «від Бога вість»:
«Бджола – на квітку по свій хліб і сіль,
Тому той мед усім такий до миски,
Трудитись має кожен від колиски.
Від праці – солод, від творіння хміль» с.85.
«Останню порцію бджола
Перехилила з конюшини
І п’яна «Дойну» загула» с.148.
Окремо хочеться сказати про
САКРАЛЬНИЙ СВІТ СОНЕТІВ ВІРИ КИТАЙГОРОДСЬКОЇ
У книзі багато алюзій на біблейські образи і події. Вони зустрічаються у всій збірці, але розділи «Слово про слово» та «Казка про сотворіння світу» – це гімн творчій силі Всевишнього! Окреслимо кілька промовистих біблійних аналогій:
«Тихо, не руште роботу Господню,
Тільки дивіться собі крадькома….
Перший гончар, перший тесля і ратай,
Той, що до серця мовив: «Калатай!» с.46
Цей сонет яскраво корелює із Приповістями Соломона, коли автор згадує про Мудрість, яка була з Богом при творенні світу:
«Я Мудрість… Господь мене мав на початку Своєї дороги… Коли приправляв небеса, я була там… коли ставив основи землі… то я майстром у Нього була…» (Прип.8 розділ).
Мудрість, яка супроводжувала Творця при закладинах світу, мовить рядками сонетів… Але сьогодні вона спостерігає за творенням нового етапу – ноосфери – історично-культурного пласту, де людина вже є співтворцем:
«Ні, ще далеко. Її ще немає,
Ще лиш колишеться промінь і нерв,
Ще лиш пісок перетравлює черв,
І ноосферу в собі ізвергає (с.15)
«Це ноосфера. Вона вже гряде.
В тебе уже ящурині зіниці –
В них Галілейські сіяють зірниці.»
Викристалізувана алюзія на євангельський образ просіювання і весь його контекст захоплює своєю точністю і правдою:
«І хто купив, той носить віщий знак,
А хто продав, то має зиск і мито,
Та час з собою завжди носить сито». С.83.
І в Євангеліє від Луки:22:31, 32: «І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе…».
«Трохи насіння лиши для сича,
Дві соняшині скраю на полі,
Для коноплянки – дрібку квасолі» с.54
Традиція залишати на полі трохи врожаю для приходьків (чому б не для птахів, які залишаються на зимівлю і злітаються взимку до людських осель) відповідає старозавітній традиції:
«А коли ви будете жати жниво вашої землі, не дожинай краю поля твого… для вбогого та для приходька позоставиш… Я Господь Бог ваш! (Левит 23:22).
Часто у поезіях зустрічається образ Сина Божого та посилання на євангельські історії:
«Новий завіт від старих одкровень» (с.12)
«Шлях по зірках перейде в Галілею» (с.13)
«І йде прямцем на гору Божий Син.
Він все забрав: і діжу, і розчину,».. с.79
«І від меду склеюються губи,
І вином стає проста вода» с. 186
«…ДОКОРЯЙ, ЗАБОРОНЯЙ, ПЕРЕКОНУЙ ІЗ ТЕРПЕЛИВІСТЮ І НАУКОЮ»
Такий наказ отримав від апостола Павла молодий Тимофій для служіння новоапостольській церкві (2Тим: 4:2). Такий же принцип для служіння українському народові у новітню добу нашого становлення втілює письменниця, громадська діячка, голова ГО Обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Віра Китайгородська. І щирими словами вмовлянь і грізними словами застережень звертається авторка до сучасників у розділі «ЗАСТОРОГА ДО НАЦІЇ»
«Тут з глини виріс цей нарід,
Облитий медом, вмитий сіллю,
Колисаний в купальськім зіллю,
Що будував до неба міст». с.41.
«І моцні в тебе м’язи й кості,
І слово в тебе не просте.
Лиш не стає у тебе злості,
Коли довкіл бур’ян росте» с.99.
«Свята наївність. Плем’я стиду –
Могутній вислід геноциду» с.104.
І якщо так піде й далі, нам не уникнути питання питань:
«Барвінок напинається з-під льоду
На хрест, чи на вінок, чи на свободу…» с.91
Недаремно МАЙДАН – курсивом проходить крізь усю збірку, промовляючи до совісті читача, і, сягаючи позачасся:
«Вервиця з воску на шиї монаха,
Крапля оливи з вечірніх лампад,
Камінь щербатий з нічних барикад» с.21.
«І знов майдан, і знов зима.
І пил спадає замість снігу.
І слава репає з розбігу» с.38.
«У вишиванім кунтуші
Стоїть в Михайлівському храмі:
«Перекажіть, панотче мамі,
Моїй тут весело душі.» с.39.
«А крихти розділити між народ,
Хай він собі в неділю порадіє,
Хай на майданах розоре й посіє
Все те, що хочуть його очі й рот» с.84
«Уже кроною сягає верхньої дороги.
Чумацької, а ізвідтам – райського майдану..» с.168
ДІАЛОГ З КЛАСИКАМИ
Силу свого потужного слова авторка сонетів черпає із діалогу зі словом класиків: Лесі Українки, Тараса Шевченка:
«Гетьте, думи, ви чорні, як хмари,
Та же ранок – світання надій…» с.29.
«Усе ж кругом розписано давно:
Якби учили – знали мову птахів,
І риб, і мудрість схимників-монахів,
А так лиш носим крові знамено» с.83.
«Де рай зелений, де скрегоче млин,
Пасе ягняток Катерини син,
А «мати всіх вечеряти гукає». с.137
СУГОЛОСНІСТЬ
Є поетичні рядки, що суголосні мені із знаковими документальними фільмами,які так само будять свідомість, як і ця книга. Можливо, це лише моє індивідуальне сприйняття. Буду вдячна, якщо напишете в коментарях свою думку, хто читав поезії.
«СПАДОК НАЦІЇ»:
«Вона зашиє ту загуслу кров
Навхрест – і вийде чорне і червоне,
І так його носитимуть мільйони». С.80.
«Але тягне він цівку з душі,
А чи ми свою спродали душу
У вишиваному кунтуші» с.29.
«СОЛОВЕЙ СПІВАЄ»:
«Поспліталися у живокість,
У загати із крові і плоті.
У снігах, у в’язкому болоті
Соловей вам про все розповість… с.36
«ХТО МИ?»:
«Сказано ж, хто ми. І ми мовчимо.
Ми не прощаєм лиш правду і славу» с.25.
ЕПІЛОГ
Це лише 10 доля всіх смислів і рефлексій, які можна зачерпнути із нової неймовірної книги «ОБЕРЕМОК СОНЕТІВ», яка, до того ж, не лише геніально написана, а ще й дуже мудро зроблена – оформлення, шрифти, поділ на розділи тощо.
Незважаючи на глибину, книга читається легко: кожен зачерпне стільки, скільки зможе, животворною буде і «Крапля води на весь безмір знамень – …» с.12
А Вірі Китайгородській, шляхетній авторці, бажаю і надалі творчо квітнути для Слова, читачів, для України:
«Я житиму з коріння і води,
Щоб не зігнити, перебути стужу,
Щоб у неділю ти побачив ружу
Серед марнот густої лободи». С.122