Олександра Ковальова. Сповідь редактора

410

(ОЛЕКСАНДЕР ШУГАЙ: ЛІНА КОСТЕНКО: Я ВСЕ, ЩО Я ЛЮБЛЮ…

КИЇВ, ВИДАВНИЦТВО «ДНІПРО», 2021)

 

У листопаді 2017-го року за участі Івана Драча та   Олександра Шугая, автора книги «Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика”, в Харківському Будинку письменників вшановували поета Василя Мисика. На цей припізнілий захід (В.Мисик народився в сонячному липні), крім київських гостей, прийшло чимало харківських поетів-шістдесятників, для яких Василь Мисик був і лишається культовим поетом. Олександру Шугаю вдалося віднайти маловідомі епізоди з життя поета, зворушливо торкнутися заповітних струн його серця. Тож не дивно, що «Цвіт вишні» надовго залишився в пам’яті харківських читачів.

Олександр Шугай (поет, прозаїк, есеїст, перекладач) відомий масовому читачеві передусім як дослідник життя і творчості І.Багряного, А.Казки, Гр. Тютюнника, В.Мисика. І от читач тримає в руках його нову книгу, жанр якої визначити не так просто. Роман-сповідь. Сповідаються, як правило, ліричні поети, редактори свідомо до такого жанру не вдаються, та ще коли йдеться про літературу часів тоталітарних режимів. А тут саме спроба сповіді, спроба подати потік свідомості, який на своєму шляху захоплює все, що було причетне до головної події: підготовки до друку однієї з поетичних книг Ліни Костенко. Кінець сімдесятих, початок вісімдесятих. Вже саме ім’я Ліни Костенко в ті часи діяло, як розряд електричного струму. Комусь від цього енергетичного дотику виростали крила, когось починало корчити. З Ліною Костенко українцям пощастило, як мало з ким та чим іншим. Адже якщо народ має поетесу такого рівня, такої потужності, такої сили душі і серця, то для нього не все втрачено. Як педагог з півстолітнім стажем можу засвідчити, що рідко кого з поетів так з покоління в покоління люблять школярі, студенти, вчителі. Адже були й інші талановиті поети, мученики, які принесли непомірні жертви на олтар історії. Наприклад, Василь Стус. Його шанують, але по-справжньому люблять рідко. Чому? Бо він вивертає душу, а не кожна душа те вивертання може витримати. Він суддя, а не кожен готовий до безкомпромісного суду. Лірична героїня поезії Ліни Костенко інша: вільна, крилата, казково всемогутня, безстрашна, як мала дитина, наче їй невідомо, наскільки цей світ насправді страшний і нещадний. Читач поринає в цю стихію творення казково-крилатого світу і вже йому здається, що й він сам такий: вільний, безстрашний і т.д. Поетеса таким чином ніби ошляхетнює свого читача. Все це відбувається на рівні найпотаємніших порухів душі, найглибших потоків підсвідомості, це якийсь поетично-містичний гіпноз. За все це простий читач Ліні Костенко глибоко вдячний і віддано її любить. Але, як відомо, геніїв люблять не всі. Та й самі генії в реальному житті можуть виявитися далеко не янголами. Як воно – бути редактором книги вимогливого генія, коли навколо ще орда недоброзичливців, заздрісників, а над головою всевидюще око цензора?!

Саме про це йдеться в книзі Олександра Шугая «Ліна Костенко: Я все, що я люблю…». Книга читається на одному подиху, як зазвичай читаються талановиті детективи. Тут багато загадкового, тут також домінує інтрига, кого і на якій сторінці буде вбито. Лише вбито буде не так, як у детективному романі, бо насправді йдеться про літературний процес, про письменницьку репутацію, де багато майстрів надувати щоки, випирати наперед животи, але кожен знає ціну іншому, у кожного репутація не позичена, а своя власна.

Олександр Шугай тче полотно своєї редакторської сповіді досить непросто, перемішуючи близьке і далеке, приватне та офіційне, в одній і тій самій точці перетину опиняється найсокровенніша емоція і всебічно вивірена аналітична думка. Ліна Костенко подала до видавництва «Молодь» свою нову поетичну книгу з попередньою назвою «Передгроззя». Початок роботи над книгою у видавництві припадає на весну 1978-го року. Книга вже з іншою назвою («Неповторність») вийшла друком на початку осені 1980-го року. Для сучасного читача в книзі О.Шугая міститься багато інформації про саму атмосферу літературного життя того часу, про понадхмарний рівень заідеологізованості кожного кроку не тільки редакторів, а й усіх, хто хоча б якимось боком був причетний до художнього слова та маніпуляцій навколо нього. «Молодь» – це було не просто видавництво, це була і своєрідна філія КДБ, і майданчик для прояву активності комсомольців, прояву комсомольської відданості та всіх інших «комсомольських чеснот». Не дивно, що на внутрішню рецензію рукопис Ліни Костенко дали Борису Олійнику, комсомольцю за покликанням, який довго тримав рукопис у себе, а потім повернув його в редакцію, вилучивши силу-силенну найчудовіших віршів авторки. Звісно, Ліна Костенко не прийшла від цього в захват. Ось так перед нашими очима поволі-поволеньки розгортається карколомний сюжет підготовки книги до друку в умовах, коли ті, хто любив і шанував творчість найвидатнішої поетеси нашого часу, був позбавлений можливості позитивно впливати на прискорення виходу книги в світ, а хто мав владу і можливість впливу, робив усе, щоб нову книгу спотворити, видати її в усіченому варіанті і щонайменшим накладом. Перед очима читача проходять більш і менш відомі автори, забронзовілі класики і ті, що лишилися поза літературними олімпами. Трагічні епізоди стоять поряд з епізодами комічними, як, наприклад, ситуація з виходом друком поетичної антології «Комсомоле, доле моя», основу якої склали вірші, які надійшли на конкурс, присвячений 60-річчю ВЛКСМ. Ця халепа трапилася 1979-го року. Вже коли книгу надрукували, з’ясувалося, що у вірші, який відкривав це видання, ніхто з редакторів не помітив помилку. Замість «Барабани пафосу, вперед», у подарунковій ювілейній книзі стояло: «Барани пафосу, вперед!». Коментарі тут зайві…

Робота над рукописом Ліни Костенко –
головна сюжетна лінія книги, усе інше і всі інші персонажі в тій чи іншій мірі дотичні до цієї події. Уже згаданий комсомолоцентричний Борис Олійник, найвідоміший поет-шістдесятник Іван Драч, Григір Тютюнник, Дмитро Павличко, жива легенда української літератури Борис Антоненко-Давидович і багато-багато інших. У нібито побічних замальовках-портретах читач-філолог відкриє для себе багато нового. Подаючи своє розуміння тих чи інших принципів творчої манери різних авторів, Олександра Шугай звертається до думки інших дослідників. Нам, харків’янам, приємно бачити серед рясно цитованих вдумливих «свідків історії» харківського поета Олексія Ковалевського, який написав надзвичайно глибоке дослідження про творчість Ліни Костенко.

Приваблює особлива делікатність подачі матеріалу, глибоко шанобливе ставлення до поетеси, її рідних, особливо до її чоловіка Василя Васильовича Цвіркунова, який також доклав чимало зусиль, аби рукопис побачив світ, щоб вірші дійшли до читача у неспотвореному комсомольцями та гебешниками вигляді. Цікаві сторінки, на яких описано роботу над рукописом в Ірпені, де панувала своєрідна атмосфера письменницького життя-буття. Першу рецензію на нову книгу (сигнальний примірник!) написав незабутній Михайло Слабошпицький, дійсно критик від Бога, який, як ніхто, прочитував практично все, що з’являлося в українській літературі. Для нашого часу така жага до читання, така спроможність перелопачувати гори книг та рукописів, – це щось із розділу фантастики. Багатьом сучасним авторам ліньки перечитувати навіть свої власні, так би мовити, твори, їх вистачає хіба що на кілька рядків у фейсбуці.

Дуже зворушливі сторінки, присвячені власному родинному життю автора, взаєминам у родині, батькові, матері, але найцікавіше описано перші кроки маленької Оксанки, оце неповторне відкриття для себе великого світу людського життя очима дитини.

Взагалі, переказувати цікаву книгу – справа невдячна та навряд чи й потрібна. Варто просто показати читачеві на полицю з цією книгою і сказати: «Тут варто зупинитися. Це варто прочитати та осмислити». І все. А далі читач сам вибудовує своє враження, сам обдумує та аналізує…

м. Харків

 

“Українська літературна газета”, ч. 13 (305), 2.07.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!