“Українська літературна газета”, ч. 5 (349), травень 2023
Боровко М. Вибрані твори у 4-х томах /за ред. В.Литвина. – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2023
Наприкінці XVIII століття відомий вчений і письменник Георг Крістоф Ліхтенберг (1742-1799) писав: «Істина, освіта та покращення людства мають бути головною метою письменника». Гадаю, що Микола Боровко ще з дитинства дотримувався цих принципів, адже він – відомий в Україні освітянин і письменник, заслужений працівник освіти України і член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, член Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вагомим підтвердженням дотримання ним цих принципів (як в освітянській, так і в письменницькій галузі) стали нещодавно видані його «Вибрані твори» у 4-х томах (за редакцією Володимира Литвина. – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2023).
Як письменник Микола Боровко формувався з юнацьких років і видані ним за понад 50 років літературної діяльності книги яскраво фіксують його набутки. Увесь творчий шлях поета хронологічно відображено у згаданих «Вибраних творах», які представляють його вірші з 25 книг поезії, оприлюднених за цей час.
Георг Ліхтенберг стверджував: «Знайти відповідність ритму вірша думкам – надзвичайно складне мистецтво і нехтування ним значною мірою є джерелом комічного. Вони співвідносяться одне з одним як спосіб життя людини до займаної посади». У ХХ столітті Поль Валері так конкретизував цю думку: «Вірш – це розтягнуте коливання між звуком та змістом».
Коли вчитуєшся у «Вибрані твори» Миколи Боровка, то розумієш, що він впродовж усього свого творчого шляху дотримувався саме цієї «відповідності ритму вірша думкам». І не тільки думкам, а й магії символів, міфологем, метафор, парадоксів, візій. Власне, про це йдеться у передмові Миколи Славинського до «Вибраних творів»: «…поезія для Миколи Боровка – це диво, згусток непоясненного, вибух таємничості, відсвіт світання, шепіт зірок… Вловити його – великий дар природи. Дар, який переливається у ліричні мініатюри, осяяні духовністю, окрилені зрілим інтелектом, наснажені досвідом віршотворення. Хтось відзначить, що ронделі Миколи Боровка довершені, а хтось завважить, що бездоганно пишуть лише небеса. Схильні до філософії зануряться в неквапливий плин глибоких розмислів, поціновувачів нелінійної поезії захопить світ образів – загадковіший від будь-якого детективного роману, вигадливіший за фентезі, спокусливий, як «Тисяча й одна ніч». А ще ронделіана Миколи Боровка – це магія символів, міфологем, метафор, парадоксів, візій… Отож, як наголошує мексиканський поет, лауреат Нобелівської премії Октавіо Пас, «вірші не можна пояснити». Думається, з ними можна тільки поговорити. Душею. На самоті».
Розмова Миколи Боровка «на самоті» з самим собою і читачем вирізняється високим ступенем осмислення нашої історії та яскравим, емоційно забарвленим проникненням у проблеми українського буття та життя людини. Микола Славинський підкреслює, що «знаний лірик веде духовний діалог із читачем, послуговуючись зрозумілою для нього мовою. Зрозумілою, але, ясна річ, особливою, і не лише тому, що поетичною, а тому що живою, животворною, закоріненою в минувшину й задивленою в прийдешнє».
Лірика Миколи Боровка – філософська, медитативна і подекуди нагадує короткі балади. Вона, передовсім, виростає з літературно-естетичних традицій творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини. Недаремно його творчість насичена ронделями-думами, ронделями-мелодіями, ронделями-піснями. За змістом його поезія близька до неоромантизму, а за формою – до неокласичних взірців (основна форма – рондель, який він культивує з молодих років). Вірші Боровка наближають нас до колись джерельної чистоти Трубежа й Альти, на берегах яких він провів своє дитинство, і які джерельну мову своїх приток і струмків передали у спадок поетові у формі різноманітних звукописів, алітерацій. образів і метафор. І це підтверджується усією творчістю поета. Зразки його джерельної мови і музичності Тичини ми знаходимо у кожній збірці, і, як наслідок, – у кожному томі «Вибраних творів».
Справжній поет – не лише продовжувач традицій попередників, він і творець нових, власних, традицій. Поезія третього тисячоліття в незалежній Україні потребує філософсько-естетичного й формального оновлення, оскільки за роки імперського тоталітарного правління вона втратила природній гармонійний зв›язок з новітніми європейськими традиціями.
Кожний поет своєю творчістю оновлює українську літературу і проходить, як правило, через таких п’ять етапів оновлення: чуттєво-емоційної бази поезії; поетичного мислення, техніки віршування; естетики і форм поезії; синтез усіх чотирьох попередніх векторів оновлення.
Безперечно, творчість Миколи Боровка знаходиться уже на п’ятому етапі творчості. На першому (1970-1990) поет перебував на чуттєво-емоційній стадії оновлення. Пізніше (1990-2003) поезія Боровка збагатилася новим філософсько-естетичним мисленням. Оновлення техніки віршування відбувалося на третьому етапі (2004-2013). Багатшою естетика поезій Боровка стала в 2014-2017 роках. І сьогодні, починаючи зі збірки «Пришестя слова» (2020), поет перебуває на п’ятому, вершинному етапі своєї творчості.
- РАПСОДІЯ КОЛЬОРІВ
Перший том 4-томового вибраного Миколи Боровка містить кращі поезії, що написані не у формі ронделя, за майже п’ятдесятирічний період його творчості (1970-2018) із дев’яти книг: «Березень планети» (1978), «Земні турботи» (1987), «На межі літа» (1990), «Хатнище» (1992), «Трубіж» (1996), «Різдво весни» (2003), «Квіти мойого саду» (2006), «Галактика очей» (2012), «Рапсодія кольорів» (2018).
Перші три збірки поета видані впродовж 12 років ще до проголошення незалежності України, але вже у них майже повністю визначилася основна тематика творчості: любов до Батьківщини, до міст і сіл рідної землі, до українського народу та його історії, до батьків та до коханої. Вже з перших рядків першої збірки виникають наскрізні образи майже усіх книг: родинного саду, вечора, ночі, весни, літа, осені, річки Альти – як образ вічного плину життя:
Я мудрості учусь в садівника.
Хоча йому немає монументів,
Та шану, вищу від аплодисментів,
Несе осіннім золотом ріка…
Оці останні рядки, процитовані з шостого вірша циклу «Я мудрості учусь в садівника», звучать несхибним камертоном ранньої творчості поета. До речі, цей вірш починається й завершується тим самим першим рядком. Отож уже тоді поет відчував потяг до пісенно-змістових повторів-рефренів, що, очевидно, й спонукало його з часом до найулюбленішої форми – ронделю. Ронделі і сонети присутні вже в перших збірках Боровка, тобто його зорієнтованість на неокласичний стиль віршування проглядається від початку літературної творчості. Зрештою, вже в цих збірках ми зустрічаємо свіжі й реалістичні образи та метафори, підглянуті поетом, «видобуті» з самої живої природи. Але понад образами природи звучить coda головної теми поезії Боровка:
Вітчизни незнищенне джерело!..
Що я зробив, аби воно жило?!
І чудовий імпресіоністичний образ теми вечора, «як замисленого Сократа»:
Немов перевернувся раптом світ:
У коси квітку заколола заводь,
Про щось лепече жовторота зав’язь,
Обсівши густо яблуневу віть.
Листок пожовк, немов – провісник втрат –
Таких тяжких,
Нежданих, безнадійних…
І прохолоди дар благоговійний.
І вечір – як замислений Сократ.
Микола Боровко – неповторний майстер імпресіоністичної акварелі. В нього «земля вагітна брязкотом походів», його начебто «безмовні» образи малюють перед нами яскраві картини весни, літа й зими. Вчитаймось в імпресіоністичні картини зими у циклі «Зеніт зими», як, наприклад, у третьому вірші з нього:
Безмовно. Біло. Навкруги курить.
Снують вітрища, грізні і холодні.
Птахи надій – і кволі, і голодні –
Довбають вперто мерзлоту кори.
На перехресті часу і доріг
Їм прагнеться пізнати невідоме…
Що чинить з нами невблаганна доля?!
Який провидець долю переміг?..
Хоч під корою вічності струмки
Бунтують і збираються у повінь,
Та січень ще. І всі вогні казкові –
На відстані закутої ріки.
Поетичне мислення Боровка не лише філософське, а й – державницьке: він мислить не тільки ліричними категоріями, але й – історичними, національними, народними. В його перших збірках постійно звучить тема батьківського саду й Вітчизни:
Пахне матір’ю сад,
і подвір’я, і хата, й Вітчизна…
У вірші «Татарський шлях» поет описує «чорні тіні» і «чорні сліди» на мапі України і завершує його неочікуваною метафорою – «Ліс воює – у глиб не пуска»:
Чорний слід. Чорний шлях, а по нім
Чорні тіні монголо-татарів:
Хто вже під, а хто ще на коні,
Хто прийняв, хто чекає ударів.
Ліс воює – у глиб не пуска.
Доля України і рідного народу не оминає й ліричного героя поета:
Моє ж зерно спробоване на схожість –
І доленька його не омина.
Вірші Миколи Боровка позбавлені декларативного галасливого патріотизму. Його патріотизм – завше пережитий особисто, пережитий не лише ним самим, але й усім його родом, наснажений віковою пам’яттю. Він – від рідної землі, від рідного саду, забарвленого його (Боровка) неочікуваними образами і метафорами:
Ті яблука не зірвані. Ті яблука – мов сон.
Стою немов над прірвою В мольберті Пікассо.
Слово Боровка, неначе пензель Пікассо виводить свої картини запашного саду на межі весни і літа.
- НА МЕЖІ ВЕСНИ І ЛІТА
Другий том 4-томового вибраного Миколи Боровка містить кращі ронделі за двадцятип’ятирічний період його творчості (1978-2003) із восьми книг: «Березень планети» (1978), «Земні турботи» (1987), «На межі літа» (1990), «Хатнище» (1992), «Ронделі» (1994), «Трубіж» (1996), «Ронделі» (2000), «Різдво весни» (2003).
На ранніх етапах творчості Микола Боровко поступово вростає в українську поезію, засвоюючи усі її багатовікові досягнення:
На гребені Франкового рядка
Вогонь вирує й зацвіта калина.
Хоч кладка неспокійна і хитка,
І гнеться над проваллям, як ворина,
Але хода сміливця неупинна:
Міцніє і гартується рука
На гребені Франкового рядка.
Вже у цій збірці ліричний герой поринає «в орбіту літа» і в пам›ять поколінь:
Орбіту літа дописав листок
І ліг на стежку, що прямує в осінь,
Вітрище свище в крижаний свисток.
Я чув цей свист – а не тривоживсь досі.
В різьбі готичній анфілади просік,
Де лось у кімбі світла, як пророк.
Орбіту літа дописав листок
І ліг на стежку, що прямує в осінь.
Осмислення свого родового коріння у творчості Боровка йде і через поезію, через спадкоємність поетичних образів. Мотиви поезії Шевченка звучать у вірші «Надвечір’я»:
Які святі квітневі акварелі:
Багрянцю жмут, а голубіні – тьма.
І ти стоїш на обрії сама
У пелюстках воскреслої морелі.
Не вдарили громи ще у тарелі,
І блискавиця гріється німа.
Які святі квітневі акварелі:
Багрянцю жмут, а голубіні – тьма.
Лежать слідів крапчасті паралелі:
Звідкіль початок? Де кінець? Нема.
Тополя в небо руки підійма…
У вірші «Шевченко в Борисполі» поет роздумує над долею України і родовою пам’яттю українців:
Ось подорожній під вербою вмився
Й слова, мов перли, в пригорщі збира.
А під стіжком хлопчак, немов мара,
Обідраний, та погляд промениться…
Розламується пам’яті кора…
Образ саду постійно виникає у творчості Миколи Боровка, і щоразу лагідний берег світанку чи надвечір’я омиває «сади душі» поета:
Затьохкали травневі солов’ї
В садах душі, коли ввійшла до них ти.
А як мені? Вітати щедро їх
Чи серце безборонне боронити?
Стою, увесь блакиттю оповитий,
У радощах наболених твоїх.
Затьохкали травневі солов’ї.
Ліричний герой Миколи Боровка щиро закоханий у рідну природу, «обклавши берег сітями туману», барвами свіжих образів і метафор малює кожний літній вечір, як, наприклад, у вірші «Літо», який своїми інтонаціями нагадує лірику М. Рильського:
Обклавши берег сітями туману,
Липневий вечір ловить окунців
У неспокійній часовій ріці,
А сонце б’ється в заводі лиману…
Лірика весняного, літнього чи осіннього «надвечір’я» – основний екзистенційний нерв творчості поета. І обов’язково завше кожен такий родинний вечір наснажений тихою працею матері – «сивою печаллю» всього українства. Майстерно вплетені в імпресіоністичні картини вечора, балади-ронделі Миколи Боровка вражають своєю реалістичністю, «сітями» і візерунками свіжих метафор, які щиро і щедро напливають на читача з неповторним поетичним флером довершених фантазій майстра-чарівника, освяченого натхненням зоряного слова. Поет купається «зволожнілими очима» в «пергаменті осені» у своїй «важкій й шорсткій» родовій памяті. І поки «пергамент осені дочитують вітри», «допоки не загусла смола вагань» поет відчуває відповідальність за «чисті русла» слова і намагається не оступитись, витримати випробування часом, допоки «відстоїться словесна каламуть, зітруться дні об часового бруса».
«Пейзажі отчого куточка – краплини нашої душі» – провідна тема наступної книги Миколи Боровка «Хатнище». І знову ж перед нами зринає чудова метафора сільської хати як «нетлінного мавзолею»:
Сільські хати – нетлінні мавзолеї
Любові матері і отчого добра.
Не секрет, що серце кожного поета – то відкрита рана. Серце ж ліричного героя збірки Миколи Боровка – відкрита рана «незахищеного села»:
Моє серце – відкрита рана
Незахищеного села.
Отак, «на перехресті вулиць і століть» ліричний герой бачить небо, яке «підпирає сільський некрополь»… І ця рана ще більше кровоточить… Отак, «на перехресті вулиць і століть», вчитуючись у творчість Боровка ми, наче вдивляємося у «незахищені рани» сіл і міст Батьківщини, які переплітаються в серцях українців. Поезія Миколи Боровка – це герменевтика українського болю, яку, на загал, не можуть зрозуміти чужинці, а кожен українець доростає до неї з дитинства і розуміє її насамперед завдяки справжній культурі почуттів, думки і слова, що проникає в його душу і серце.
- КРІЗЬ МЕНЕ АЛЬТА ПРОТІКА
Третій том 4-томового вибраного Миколи Боровка містить кращі ронделі за десятирічний період його творчості (2004-2013) з книг: «Квіти мойого саду» (2006), «Вибрані твори» (у 2-х томах; 2007), «Крізь мене Альта протіка» (2008), «Галактика очей» (2012), «На подвір’ї Всесвіту» (2013).
У 3-й том автор включив 38 ронделів зі збірки «Квіти мойого саду». Слід відмітити, що кожна збірка Боровка має свою поетичну інтонацію-ключ до розуміння нового періоду його творчості та осягнення істин буття. І назви його збірок, як правило, чітко окреслюють основну тематику чи основні ідеї та метафори цього періоду. Ці пошуки власного філософського каменю, шляхів осмислення буття і прозріння, пошуки «суті, плоті і таїни» поміж доріг «спокуси і гріха» автор декларує вже в першому ронделі:
Саджаєм сад і віруєм у нього.
Це наша суть і плоть, і таїна.
А що зроста?! Не наша в тім вина,
Бо є спокуси і гріха дорога.
Природа для Миколи Боровка – живий організм, який напуває не лише щастям, радістю й наснагою, але й болями життя, й смутком духовного осягнення Всесвіту, не даремно ж одна з наступних його збірок так і називається «На подвір’ї Всесвіту». А сьогодні його ліричний герой усією душею поринає в романтичну ауру власного саду, «де, мов купальниці, ночі безсонні» і «променя плуг переорює тьму». Щиро кажучи, вишукані образи і метафори поетичного бачення Миколи Боровка завжди вражають своєю свіжістю, неординарністю, цілющою живильною силою з країни дитинства, проведеного над берегами Дніпра, Трубежа й Альти:
Всі кольори я душею прийму:
Білі, рожеві, блакитні, червоні.
Краплі роси зігрівають долоні –
Променя плуг переорює тьму.
Клен хлопчаком заглядає за мур,
Де, мов купальниці, ночі безсонні.
Його поезія бере свій початок ще звідти, зі щасливих юнацьких років, з джерельних струмків, зі жвавих людських потоків сіл і міст, в яких він мешкав, відчував, мислив… Cogito, ergo sum (лат.) – я мислю, отже, я існую… Оце декартівське філософське бачення світу у нього зародилось, очевидно, ще у студентські часи, коли вся Європа осягала поезію й філософію «Пана Когіто» Збігнєва Герберта, тепер уже класика європейської і, зокрема польської, літератури. Хоча безумовно, жагу до мислення Боровко увібрав у свою натуру ще з дитинства, як то кажуть, з молоком матері, а ще – з пісенного річища дум Тараса Шевченка, який, до речі, бував у Борисполі. Вся творчість Шевченка пронизана народними думами і пісенним духом українства. Не дарма й Боровко обрав основною формою своєї поетичної творчості пісенний французький рондель, який своїми витоками також сягає глибин середньовічного фольклору. Але ронделі Боровка надихаються українською історією та природною аурою буття українців. Без перебільшення можна сказати, що він – своєрідний кобзар прадавніх українських земель Дніпра, Трубежа й Альти. Недаремно творчість поета насичена сотнями ронделів-дум, ронделів-пісень, ронделів-осмислень давньої й новітньої української історії та буття українців на своїй рідній землі.
Хочеться вигукнути словами самого ж поета: «Скільки ж вмістилося рядочками літ..» у його творчість!
Боровко завше звертається до читача словами-образами і намагається осягнути і відкрити йому увесь Всесвіт:
Пручаються слова – незловлені рибини.
А хочеться сказати про усе…
«В собори душ, скарби мій рід поклав: //Слова і ноти маминої мови – //Три голоси. Три долі. Три любові». Голоси Мами, Соловейка і Любові – це триєдина доля ліричного героя, три її голоси і три любові. І всі ці «скарби мій рід поклав» «в собори душ»… А «Святість світла ллється із ікони – //Тишу храмів сповідає час. //Линуть дзвони – духів віщий глас //В унісон серцям кладе поклони». І далі:
Хустка строката розквітлих шевченківських вишень
Зайду-біду од воріт відганя.
Й дівчина вічності коська коня,
Щоб напоїти прозорою волею тиші.
Лада-ме-лодія пращурів долю колише.
Й тут Микола Боровко не зраджує своєму таланту, своєму амплуа, своїй долі поета-історика-літописця рідної Батьківщини «на подвірї Всесвіту». Він занурюється у «собори душ» українства, в історію формування народу й нації, в мелодії Шевченкових вишень, соловейків і пісень… Але ж не тільки у них. Чуєте?.. «Три любові»?.. Або ж «Тричі мені являлася любов» Івана Франка. Голоси Мами, Соловейка і Любові – це голоси Батьківщини, Поезії й Коханої Жінки. Це три любові ліричного героя Боровка. І вони ж виступають трьома провідними темами творчості самого Боровка. Трьома його долями.
«Хустка строката розквітлих шевченківських вишень» – це розмаїття поетичної традиції, що бере свій початок не лише у джерелах творчості Шевченка, а й у поетиці Франка, Лесі Українки (згадайте хоча б «Сім струн» Лесі Українки й «Октаву» Миколи Боровка), Тичини (згадайте хоча б симфонію “Сковорода» Тичини й «Ораторію» Боровка), Рильського, Плужника, Сосюри й багатьох інших українських поетів. Боровко купається в творчості класиків і виходить на береги української поезії зі своїми «сонячними» (ні, не «кларнетами»») ронделями»! «Зі струною душі у магії смичка»:
Читає червень читанку чекань,
Перегортає поглядом зірниці,
Аби в жагучім оці громовиці
Себе і зав’язь сущу відшукать.
Струна душі у магії смичка…
Ця магія «червня» й «читанки чекань» і є отією магією «дзвону Вселенської дзвіниці» Поезії, яка розквітає червневими вишнями вже не Шевченка, а самого Боровка. Вміння образно змальовувати родинну атмосферу, вдихати розквітлу поезію літнього (та й не лише літнього) сімейного вечора у свідомість читача, вміння вишуканими алітераціями повторювати «магію смичка» і створювати образи «Вселенської дзвіниці» – це оригінальний талант Боровка, який формувався й утверджувався десятиліттями і заспівав соловейком на шевченківських вишнях, які й до сьогодні квітнуть в українській літературі.
(Закінчення буде)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.