“Українська літературна газета”, ч. 3 (347), березень 2023
Кожна культура має розвиватися за безсмертним законом РОЗШИРЕННЯ. Якщо цей закон оминається, культура починає само замикатися, всихатися. Одним із головних напрямків культурного розвитку є перекладацтво. Воно розширює обрії, стимулює ідеї, збагачує мислення і світосприйняття. У кожній великі культурі перекладацтво планується великими проектами на рівні держави. В україні воно розвивається за логікою користі та випадку.
До щасливих випадків належить перекладацтво Миколи Васьківа – доктора філологічних наук, викладача журналістикознавчих дисциплін в Київському університеті ім. Б. Грінченка. Як культурникові йому вдалося зробити більше у вимірах розвитку міжнародних контактів, аніж це змогли зробити державні інституції.
Цього року вчений став лавреатом літературної премії імені Івана Чендея за низку студій про творчість знакового письменника Закарпаття. Позаминулого року він був удостоєний премії імені Миколи Лукаша «Ars Translationis» за переклади творів Чинґіза Айтматова.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Наукова стратегія професора М. Васьківа відзначається різноманітністю й пошуковістю, вчений пише багато й постійно націлений на пізнання якихось несподіваних аспектів літератури, наприклад, підготував серію розвідок про українську мандрівну літературу. Десятки його ґрунтовних статей присвячені цілком різним авторам та оригінальним аспектам переважно української літератури ХХ ст. На сьогодні науковець уже славний як самобутній інтерпретатор художніх явищ і людина з твердою життєвою позицією.
Особливо цікавою та плідною лінією творчості Миколи Васьківа в останні роки стало перекладацтво й дослідження літератур народів Центральної Азії. Ця лінія розвинулася в нього поступово: спочатку з наукових зацікавлень туркменською літературою, творчістю Маґтимґули Пираґи (Мухтумкулі Фраґі), а потім як культурологічна зацікавленість всім тюркомовним світом. Відтак професор М. Васьків виявився учасником десятків солідних наукових конференцій у Туркменістані, Кирґизстані, Туреччині, в т. ч. брав участь у знаменитому Іссик-Кульському форумі, заснованому Чинґізом Айтматовим у 1986 р. До слова, за спостереженнями українського науковця, академічні акції, особливо в Туреччині, проводяться з особливим розмахом, із потужним фінансуванням та висвітленням у ЗМІ. Це промовляє про те, що зараз тюркомовні народи і їхній лідер Туреччина прагнуть представляти свої культури на високому рівні академічного менеджменту й у такий спосіб просувати їх у світовий простір.
Першим результатом уважних тюркологічних студій проф. М. Васьківа стала ґрунтовна монографія про життя і творчість Маґтиґули Пираґи – класика туркменської літератури з XVIII ст. Натепер це наймасштабніше дослідження в українському літературознавстві про цю знакову постать. Тут зауважимо, що загалом українське сходознавство є доволі слабким, що обумовлюється багатьма об’єктивними причинами. Найпродуктивнішим визначним українським сходознавцем був знаменитий Агатангел Кримський (1871–1942), автор феноменальних на свій час досліджень у різноманітних галузях сходознавства: арабістиці, іраністиці, тюркології тощо. Він, зокрема, автор класичних праць «Історія Туреччини» й «Тюрки, їх мови та літератури». Однак сам А. Кримський у сталінські часи був репресований, а його спадщина надовго забута. Вона була перевидана вперше лише в 1972–1974 рр. («Твори у 5-ти тт.») (Сьогодні перевидано найбільш знакові праці А. Кримського: 2007–2011 рр.). Під впливом цього виняткового вченого, тоді, у 1920-ті – на початку 1930-х років, відбувся короткотривалий бурхливий розвиток українського сходознавства: була створена ВУНАС, Технікум східних мов у Харкові, журнал «Східний світ», сформувалися кілька науковців, які залишили помітну спадщину. Після репресій у середині 1930-х рр. ситуація змінилася на майже повний занепад. Відтак в Україні в період СРСР сходознавство розвивалося спорадично.
Загалом наукових книг українською мовою про східні літератури з’являлося вкрай мало. Інакшим було становище з художньою літературою: користуючись комуністичною ідеологічною тезою про «обов’язковий інтернаціоналізм», українські письменники почали регулярно перекладати й досліджувати класичних східних авторів. З’явилося кілька гарних видань в українських прекладах. В роки незалежності наукова увага до східних літератур загалом послабла з кількох причин: по-перше, азійські культури асоціювалися з комунізмом, політикою СРСР, який ніби силоміць хотів утягнути Україну в євразійський простір; по-друге, надто сильним було бажання окциденталізувати Україну й розвернути її обличчям до Європи; і, по-третє, в Україні просто не було потужної школи сходознавства, порівняно із розвинутими країнами, хоча існують якісні сходознавчі кафедри в Київському, Львівському, Харківському університетах та академічний Інститут сходознавства ім. А. Кримського. Правда, у цей час вийшло кілька яскравих художніх видань перекладів видатних письменників Сходу, які збагатили українську культурну й естетичну свідомість.
Тож студія Миколи Васьківа заповнила важливу лакуну в українському тюркознавстві й стала променем насвітлення важливої культурної традиції. Адже через творчість Маґтимґули Пираґи ми можемо дивитися на ту культурну традицію, яка формувалася в серці Центральної Азії – в міських центрах Бухари й Хіви, які своєю чергою, були продовженням величної культури Середньовічного Ірану й Арабського халіфату та багатющого тюркського епосу.
У книзі професора Васьківа подибуємо уважне прочитання історичного контексту постання феномену Маґтимґули Пираґи, тлумачення його вишуканої віршової поетики, в окремому розділі проаналізовано зв’язки поета з Україною. Усе це доповнює гарне поліграфічне оформлення книги: кольоровий друк, естетичне форматування тексту, якісний папір. Тож поява цієї книги стала справжньою подією для нашої культури.
Варто зазначити, що дослідження М. Васьківа визріло на тому ґрунті, який створив в українській культурі відомий сучасний поет і громадський діяч Павло Мовчан: він переклав велику частину доробку Маґтимґули Пираґи ще в радянський час, і в 1983 р. вийшла в серії «Перлини світової лірики» збірка його творів «Поезії» з передмовою того-таки П. Мовчана. Нині вона двічі первидана в 2013 і 2014 роках. П. Мовчан дав вельми проникливі й вишукані в формальному плані художні інтерпретації лірики туркменського класика.
Паралельно професор М. Васьків підготував масштабне видання: Маґтимґули Пираґи. «На все поглянь, осмисли все…»: Повне зібрання перекладів українською мовою (К. : АВІАЗ, 2019. 240 с.). Це чудова збірка перекладів, зроблених кількома відомим перекладачами України: П. Мовчаном, М. Терещенком, В. Мисиком, М. Москаленком, Н. Забілою, І. Гаском, О. Кононенком, І. Пучком. Ця лірика – справжня розкіш дотепної думки, вигадливих образів, прекрасної тональності.
Другий літературний класик тюркомовного світу, якого представив українському читачеві Микола Васьків, – це казахський письменник-класик ХІХ ст. Абай Кунанбаєв (частіше відомий в Україні за своїм народним ім’ям Абай). М. Васьків переклав головну книгу цього оригінального автора під назвою «Напучування» (К., 2020. 160 с.). До речі, він уперше дав саме таку назву творам Абая, раніше вони перекладалися як «Думки», «Настанови». Це добірка невеликих есеїстичних нарисів повчального змісту, які Абай писав для свого народу як такого, що щойно входив в історію. Казахи довго перебували в стані бездержавності, цивілізаційної відсталості, внутрішньої національної розпорошеності. Своїми мудрими творами Абаєві доводилося буквально об’єднувати свою націю, навчати її елементарним нормам культурної поведінки, аби стати нацією модерного типу. Коли читаєш нині ці твори, то мимохіть глибше усвідомлюєш, яким чином Казахстанові вдалося стати доволі успішною країною, вийти зі складного становища як нації, в якому вона опинилася в радянські часи (потужна денаціоналізація казахів та люмпенізація населення). Абай зумів повернути свою націю обличчям до європейської цивілізації, адже довге життя цього кочівницького народу на межі Азії, в ізоляції від великих культурних осередків світу зробило його своєрідним «перекотиполем» міжчасся й міжцивілізаційних процесів. Тепер же Казахстан – це найдинамічніша пострадянська держава Азії за темпами соціально-економічного розвитку. Попри страшну спадщину клановості, корупції, владного деспотизму, що вилилося в наддовге правління Нурсултана Назарбаєва, ця держава поступово стає лідером Центральної Азії, її позиція врівноважує цей макрорегіон перед наступом ісламського фундаменталізму з півдня.
Видання творів А. Кунанбаєва супроводжується двома передмовами: давньою, ще радянською, передмовою Тереня Масенка, який перекладав і популяризував його творчість, та самого М. Васьківа, який спробував накреслити новий портрет автора. Вступне слово до книги написав президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, тим самим засвідчивши, наскільки важливою є для цієї держави ця культурна подія.
Справжнім подарунком для української малечі стали дві збірки народних казок, перекладені Миколою Васьківим: «Птаха щастя» (казахські народні казки) та «Срібна тюбетейка» (туркменські народні казки).
Ще один напрямок творчих зусиль Миколи Васьківа – осягнення спадщини видатного кирґизького письменника радянської й пострадянської доби Чинґіза Айтматова. Філолог підготував два знакові переклади. Перше – це «Вибране» Чинґіза Айтматова (К., 2018), куди увійшли роман «Коли падають гори (Вічна наречена)», новела «Біла хмарина Чинґізхана» та оповідання «Побачення з сином». Ці твори перекладені українською вперше. Друге – це монографія киргизького літературознавця і громадського діяча Осмонакуна Ібраїмова «Чинґіз Айтматов. Останній письменник імперії: Життя і творчість» (К., 2019). Це видання цікаве й показове для українського читача тим, що в ньому подано портрет видатного письменника на тлі глобальних процесів творення імперії Радянського Союзу та її краху. У цій книзі ми спостерігаємо захопливу картину духовного та літературного зростання майстра, його інтелектуальних пошуків, ідейної боротьби зі спадщиною комуністичного нігілізму та космополітизму в Казахстані. Ч. Айтматов постає як величний і щирий борець за високі ідеали, як людина, яка через свій талант живого мислителя виявилася на межі азійської та європейської цивілізацій у сфері духу, яка стала символом тюркського світу (один час це був найпопулярніший тюркськомовний письменник у світі).
Окрім того, Микола Васьків переклав українською двотомник президента Туркменістану Ґурбанґули Бердимухамедова «Туркменістан – серце Великого Шовкового шляху». Це масштабна збірка статей, есеїв, історіософських роздумів про долю й недолю Туркменістану та туркменського народу, до слова, вельми повчальна й для української політичної верхівки.
Наведені факти творчої активності українського літературознавця унаочнюють перед нами одну велику проблему: об’єктивно Україна зацікавлена в тому, аби народи Середньої Азії щораз більше віддалялися від геополітичних та культурно-цивілізаційних впливів Росії, під які вони потрапили у ХІХ ст., оскільки це послабить геополітичну вагу Москви в просторі Євразії; чинником підштовхування їх до цього може бути активна середньоазійська політика якраз України як найбільшої держави пострадянського простору; для того, аби мати авторитет серед народів Центральної Азії, потрібно знати й розуміти її національні культури. Тож сьогодні творчі зусилля професора Миколи Васьківа виглядають дуже самотньо, але сміливо й майже героїчно. І за це він заслуговує на щиру подяку від українства.
Очевидно, що наша держава мала б організувати цілу програму з ідейно-інформаційного та культурного зближення із середньоазійськими державами. Україна повинна бути присутньою на тому геокультурному полі, яке існує в Євразії як велетенський простір змагання різноманітних народів та цивілізаційних тенденцій. Цей простір таїть в собі колосальну енергетику. Поки що цю енергетику намагаються опанувати різні геополітичні гравці: Російська Федерація як традиційна імперська потуга континенту, Китай як надвелика сучасна економіка, Туреччина як нова держава з імперськими та гегемоністськими амбіціями, США як планетарний мегагравець та Європейський Союз як синтетична сила на заході континенту. Бути пасивним у цій ситуації – означає програти своє майбутнє. Україна мусить включитися в це глобальне змагання, оскільки від нього великою мірою залежить наша доля як суверенної країни. І кроки українських філологів у цьому напрямку мають слугувати духовним орієнтиром.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.