Рец. на кн.: Бондар В. Мережані закладки. – Кропивницький: Центрально-Українське видавницто, 2021. – 352с.
Люблю нові книги. Їх відразу хочеться розгорнути, переглянути, почати читати. Здається, цілий новий світ увіллється у твою душу, щойно ти розгорнеш нове хороше видання.
Не став винятком і читацький нотатник Василя Бондаря «Мережані закладки» – перша книга в моїй бібліотеці, подарована автором – старшим товаришем у літературі. Якраз перед тим, як цей денник (це слово використовує в книзі Василь Васильович як синонім до «щоденник», щоправда відносно публікацій інших письменників) потрапив до моїх рук, я шукала книгу, яка б захопила мене цілковито й повністю від першої сторінки до останньої. І хто б міг подумати, що це буде не художня проза, а есеїстика, записки про літературу. Виявляється, що виданий нотатник Василя Бондаря, певне, теж шукав мене як читача, адже з перших сторінок книги я відчула – прочитаю до кінця вдумливо, не відриваючись.
Яким постає на сторінках своєї книги автор? По-перше, щирим. Він не соромиться літературу, сповнену матюччям, аморальними сценами називати бридотою. Говорити, що не сприймає галасливих постмодерністів. Писати про те, що як редактор був (і залишається!) виваженим і відвертим: міг відмовити графоманам, або талантам, які не допрацювали свої твори. Без страху зазначати, як він справді ставиться до деяких політиків, російських шовіністів, маскульту. Однак щирість виявляється не лише в конструктивній критиці. Безпосередньо, як дитина, Василь Васильович може порадіти чудовій книзі, гарному образу, відкриттю нового письменника.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
По-друге, автор В. Бондар постає перед нами справжнім українським патріотом і патріотом свого краю, де живе, редагує й творить сам. Безстрашшя називати в політиці речі своїми іменами, ні перед ким не прогинатися – лише деякі ознаки залюбленої в своє, рідне людини. Йому болить доля України за різних президентів, стан книговидання в ній. Письменнику важливо, щоби українська книга розвивалася й знаходила свій шлях до читача. Василю Васильовичу небайдужі й наші досягнення: як письменників всеукраїнського рівня, так і художників слова, і дослідників у літературознавстві з наших країв, які досягли цього рівня (В. Базилевський, В. Панченко, Л. Куценко).
Але найголовніше, третє, на що я звернула увагу – це те, що В. Бондар – справжній інтелектуал і працелюбець. Його ерудицією можна тільки захоплюватися, його потужній праці на літературній ниві і з літературою можна по-доброму позаздрити. Скільки нових імен в українській літературі відкрилися мені завдяки цій книзі! Скільки відомих загальнокультурно, але ще не відкритих мною письменників (У. Самчука, Т. Осьмачки, М. Слабошпицького, Ю. Мушкетика тощо) забажалося нарешті знайти й прочитати. Чого вартий тільки Микола Кравчук з його (за словами автора нотатника) новелістикою стефанівського рівня, з якою забажалося познайомитися!
Розділи книги – це певні роки (з 2001 по 2017) читання, думання й записаного аналізу. Подекуди не просторого (та все одно глибокого!), а іноді й більш розлогого. Нотатник можна читати, починаючи з будь-якого року, та фактично з будь-якої сторінки й навіть запису. Хоча виклад можна назвати зв’язним і логічним (я пішла традиційним шляхом і читала книгу від початку до кінця). Чого мені бракувало – так це продовження чи завершення деяких історій під час його взаємодії з тим чи іншим письменником чи текстом.
Ще мені не вистачало огляду зарубіжної, зокрема європейської класичної та сучасної літератури, який представлено в книзі вкрапленнями, скупувато…
Загалом же – це чудова книга для осмислення сучасного українського літературного процесу, для знайомства з письменниками, відомими у, так би мовити, великій Україні, та нашими краянами.
Читацький нотатник Василя Бондаря буде цікавим як ерудованому читачу, задля переосмислення вже відомих в українській літературі імен, так і людині, яка працює над розширенням свого кругозору, задля внутрішнього культурного та інтелектуального збагачення. Так само можна сказати, що книга сприйметься читачем будь-якого віку.
Авторові ж хочеться побажати натхнення, сил і здоров’я, щоб він міг радувати нас новими творами (і художніми, й іншими) ще багато-багато років! Бо талант, працелюбність і високий інтелект у нього вже є.