6 серпня відзначає свій високий ювілей поетка, критикиня, перекладачка, авторка багатьох книг, членкиня Національної спілки письменників України, з легкої руки котрої чимало літераторів степової Кропивниччини вийшли у літературного життя, й просто чудова людина – Антоніна Михайлівна Корінь (Мельник). Саме ця дата й мотивувала мене перечитати одну з крайніх її книг «Люблю любити», видану в 2022 році. Це ще «мирна» збірка, тобто формувалася вона у відносно мирний час (адже тоді вже котрий рік тривала війна на Сході України). А з’явилася книга на світ уже в час повномасштабного вторгнення.
Збірка «Люблю любити» складається з трьох розділів – лірики, дегустаційної прози й переспівів з латиноамериканської поезії, в яких відчувається сформований стиль пані Антоніни. Що притаманне цьому стилю? Простота, відвертість, глибина думки через мінімалізм художніх засобів.
Периметр двору – це нова планета.
А я на ній тепер – маленький принц.
З листків опалих зліплюю букета,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
а дощ згори летить на клумбу ниць.
У цих рядках простежуються всі зазначені ознаки. Але не треба думати, що мінімалізм, про який я згадувала, означає невправність у слові. Просто в поетки все легко й прозоро. Та водночас у збірці можна знайти тропи-родзинки, які зігрівають душу естетикою: «поранений наш стяг», «мій праправнук, археолог, тут обережно розкопає мить», «вимітають златоосінь двірники під осінній шепіт золото-розмов», «відкорковувать душу», «настрій свій я зіжму в пружинку» і багато інших.
Та більше родзинок у збірці знаходимо у царині змісту. Особливо в розділі «Лірика». Згадується вірш про бусола, який у дзьобі ніс газету («З дитинства епізод цей не забувся…»), про розуміння, яке є нечастим гостем («Настрій свій я зіжму в пружинку…»), вірш про графомана й графочитача («Колегам по письму та чтиву»), нестандартний погляд на важливість вивчення української («Роздуми про рідну мову»).
Серед дегустаційної прози й переспівів з латиноамериканської поезії теж є свої родзинки. Наприклад, у прозових замальовках в око мені найбільше впадає етюдик «Двоє». Чому оповідачка молиться, щоб доля продовжила віку героям, яких вона спостерігає? Яка зачіска в героїні та які очі в її коханого? Як це все працює на ідею? Відповіді на ці питання (навіть для лінивого й не дуже вдумливого читача) лежать на поверхні, адже в Антоніни Корінь усе просто й прозоро.
Отже, ми переконалися, що родзинок у збірці є чимало. Залишилося окреслити, в чому її медовість. Солодкий квітковий нектар тут трапляється часто в поєднанні слів, ідей, смислів. А ще – в легкості, з якою читаються твори письменниці. Тому що збірку можна проковтнути досить легко й швидко. «Як по маслу» – скаже хтось. Можливо, «як у меду» – чомусь хочеться написати мені. До речі, мед і поезію поєднує й сама авторка у вірші «Медовий тест», лише погляньмо:
Якщо ти вмієш
продегустувати мед,
то де гарантія,
що ти – не поет?
Тож у такий світлий серпневий ювілей, який пахне і медом, і досвідом стиглого літа, побажаємо письменниці здоров’я, натхнення, вміння жити повсякчас у радості. А її книгам – легкої дороги до вдячних читачів!