Ніна Бернадська. «Тетраедр» у критиці й науці: незайві доповнення

“Українська літературна газета”, ч. 2 (358), лютий 2024

 

 

Слоньовська О. Тетраедр: Роман-експеримент Київ:

Вид-во «Український пріоритет». 2020. 816 с.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Як відомо, тетраедр, або чотиригранник, –  це поняття з геометрії, яке в культурний український простір інтегрувала Ольга Слоньовська, поетеса, прозаїк, науковець, викладачка, авторка численних посібників і підручників для середньої і вищої школи. До цього потужного переліку, який засвідчує безумовний талант і надзвичайну працелюбність нашої сучасниці, варто додати ще одну важливу деталь – філолог за фахом. А ще авторка книги прози «Тетраедр». Це чотири романи – «Загублені в часі», «Інстинкт саранчі», «Знехтувані Ноєм», «Медуза-Ґорґона», котрі, як зазначає сама пані Ольга, «об’єднані часом і персонажами, долі яких переплелися, діткнулись одна одної чи тільки уявно пересіклись, як мимобіжні прямі. Мій «Тетраедр» – не тетралогія. Це хіба що своєрідна пірамідка Рубика: кожен роман автономний, а розпочинати їх читати можна й із «Медузи-Ґорґони», й із «Знехтуваних Ноєм», і з «Загублених в часі», і з «Інстинкту саранчі» –  або ж у будь-якій іншій, власне, довільній послідовності». Тобто авторка пропонує цікавий – інтригуючий – жанровий експеримент, «не тетралогію, бо в тетралогії кожна наступна частина мусить продовжувати попередню, а роман-тетраедр, кожна частина якого є умовним трикутником правильної пірамідки, трикутником певного кольору». Та чи ж цей жанровий експеримент привернув увагу критиків? Запитання риторичне, бо відгукнулася про цей справді талановитий і за задумом, і за його втіленням цикл романів лише Ірина Фотуйма у  ґрунтовній рецензії «Знаковий твір Ольги Слоньовської», надрукованій на літературній інтернет-платформі «Буквоїд». А про роман «Загублені в часі» критики згадували лише принагідно, включаючи його у перелік творів українських авторів, присвячених темі еміграції та заробітчанства. Проте… оце «проте», безперечно, унікальне, адже «Тетраедр» Ольги Слоньовської натомість став об’єктом уже кількох наукових розвідок! Це статті Н. Лапушкіної і Н. Лисенко «Жанрові модифікації сучасного роману (на прикладі роману-тетраедра О. Слоньовської)», Н. Лапушкіної «Інтертекстуальність у сучасному романі з рисами інтелектуалізму», студентська доповідь В. Перегінець «Символіка сновидінь у книзі Ольги Слоньовської  «Тетраедр» на І Міжнародній мультидисциплінарній науковій конференції.

Логічно виникає запитання: чому наукова рецепція обігнала критичну? Спробуємо дати відповідь.

Цикл романів Ольги Слоньовської  дарує дослідникові справді вдячні тексти насамперед для роздумів про жанрові пошуки сучасних романістів. Це і викликало науковий інтерес Н. Лапушкіної та Н. Лисенко, які, скажімо, помітили у кожному із романів контамінацію кількох жанрів: наприлад,  у «Знехтуваних Ноєм» поєднання містичного трилера й мелодрами, у «Загублених в часі» – соціально-психологічного роману, сімейної хроніки, а також мелодрами, жанрову природу «Інстинкту саранчі» визначили як щоденник, «Медузи-Ґорґони» – як роман інтелектуальний. Ці спостереження можна доповнити і з деякими навіть подискувати. Отож, оскільки у кожному із творів тетраедра оповідь ведеться від першої особи, то елементи щоденника помітні у всіх текстах. Проте це не щоденник у класичному розумінні – як фіксація дат, подій, вражень, а найперше своєрідна картографія душевних порухів, саморозкриття, реакцій на оточення, до якого часто-густо доєднується голос письменниці – як прихований, але своєрідний коментар, який прочитується у підтексті, зокрема в інтертекстуальній канві твору. Головні герої творять ніби кардіограму сердечних зізнань, які можливі лише наодинці з собою (оповідь у кожному романі ведеться від першої особи). І через них розкривається внутрішня сутність кожного: самозреченість і терплячість Ганни, підлість і схильність до шахрайства, мімікрія залежно від обставин Льончика Жбанкіна, власна нікчемність і безпринципність «знехтуваного Ноєм» Юрія Змитника, душевні метання і творчі пошуки Алевтини. Відтак можна стверджувати, що письменниця як жанрову домінанту використовує роман психологічний і, відштовхуючись від його жанрової матриці, експериментує з іншими формами, про які пишуть дослідниці. Щодо мелодраматичних епізодів, то вони помітні у кожному із творів, особливо у першому та четвертому, де оповідачкою є жінка. Ольга Слоньовська успішно експлуатує цей засіб масової літератури, щоб розкрити єство нашої сучасниці, її  характер – або вкрай терплячий, як у Ганни, або бунтівний, як у Алевтини.

Водночас варто зауважити, що у всіх романах тетраедра сюжети, на перший погляд,  – звичні житейські історії, проте вони набувають неперебутнього символічного значення, спонукаючи читача до роздумів про вічні категорії добра і зла, віру і безвір’я, сенс людини на землі. Це досягається завдяки згущеній інтертекстуальності – використанню авторкою промовистих заголовків, міфічних образів, біблійних легенд, творів української, зарубіжної літератур та афоризмів радянської доби (про це йдеться у  статті Н. Лапушкіної). Це специфічна надбудова сюжету, яка відмінно «працює»,  перетворюючи житейський сюжет на трамплін, через який авторка сягає вершин інтелектуального роману. Лише один приклад: з роману «Знехтувані Ноєм», головний герой якого, зломлений несподіваною смертю молодої коханої дружини, свідомо обирає слизьку дорогу злочинця, не задумуючись над протизаконністю своїх оборудок: від виготовлення фальшивих паспортів до торгівлі органами, евтаназією тощо. Проте упродовж усього розгортання сюжету над читачем домінує назва, яку авторка декодує вустами свого персонажа – він не вірить в авторитет Бога, «страшного безжального старозавітного Бога», який «постійно втручався в родинні й не тільки стосунки, вимагав, заставляв силою, безсердечно карав, убивав, гнав по життю батогом і бичем…». Водночас  головний герой має претензії і до самого Ноя: «А Ной, отой пращур врятованої від  потопу чарунки  людства? Як йому жилося після масової загибелі людства? Не згадував загиблих друзів, знайомих? Не мучила совість, що не кинувся рятувати потопаючих, не відгукнувся на їхні крики про допомогу? Знехтував, щоб врятуватися самому?». Такі інтелектуальні пастки авторка постійно пропонує читачеві, трактуючи усталені тексти обернено до узвичаєних інтерпретацій. Особливо промовистими є роздуми у «Медузі-Ґорґоні» про твори української класики: «Землю» О. Кобилянської (наприклад, про фальшивість образу Івоніки – «…не тільки не возведений у ранг ідеалу й порядності батько й чоловік, а паскуда ще та», що переконливо доводиться епізодами з тексту) й «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика (про ідеалізований образ Галі, яка мала б бути – через своє оточення з дитинства – розбишакуватою, хижою, як і її матір у такому віці).

Інтелектуальний роман як жанровий різновид і сьогодні перебуває в епіцентрі літературознавчих дискусій. Скажімо, сучасна дослідниця філософського роману Валентина Герасимчук ототожнює філософський та інтелектуальний різновиди роману. Юрій Ковалів визначає інтелектуальний роман як такий, що руйнує межі між наукою і літературою. Попри термінологічну неусталеність і дискусії навколо жанрової природи інтелектуального роману, цей різновид, як відомо, поширився у літературі модернізму і представлений у творчості відомих українських письменників – В. Винниченка, Миколи Хвильового, В. Підмогильного, В. Домонтовича, Є. Плужника, М. Івченка.

С. Павличко, досліджуючи жанрову природу інтелектуального роману сучасної Великобританії, чи не найточніше визначила його сутнісні характеристики: домінування філософських ідей над формальною стороною твору, широке використання алюзій, підтекстів, відкритих і прихованих цитат, явної і замаскованої полеміки з письменниками, істориками, філософами минулого й сучасного, специфічні характер героя, авторський голос, манера письма, а сам текст може нагадувати науковий трактат чи ребус. Насправді текст  Ольги Слоньовської – це ребус, і ребус подвійний, бо читач має перепрочитати густу інтертекстуальну тканину тетраедра, а також віднайти скрепи між чотирма романами:  ситуації перетину між героями, що також, окрім життєвих сюжетів із вкрапленнями містики, оніричних епізодів, фольклорних жанрів, тримає читача в напрузі. Водночас авторська тенденція не переважає формальний аспект творів, вона – авторська думка – підкріплюється і обумовлюється формою романів. Тут варто пригадати твердження самої письменниці, висловлене в одному з її інтерв’ю, що, мовляв, усіма чотирма романами з тетраедра вона нікого цілеспрямовано й нав’язливо не виховує, нікого менторським тоном не повчає.  Не можна не погодитися з авторкою, проте, можливо, це і є постмодерністська гра з читачем, адже авторська настанова у творах очевидна – людина сама робить вибір свого життєвого шляху, а вищі сили, коли вона, людина, живе гідно, не забуваючи про чесноти, сприяють їй. І, відповідно, навпаки.

Двоплощинний у романах і час: він конкретний на рівні сюжетному, а завдяки інтертекстуальності, містичним та метафізичим епізодам, які неможливо пояснити з точки зору логіки, раціонального мислення,  набуває всезагального – універсального – часу: головні герої ніби звітують за свої вчинки перед вічністю, перед Абсолютом. Так, письменниця часто вдається до часового маркування подій: згадки про ГКЧП, здобуття Україною незалежності, 1994 рік – «час глибокого дна, крайніх нестатків, безправності й убожества», анексію Криму тощо. Це саме згадки, лише тло, бо для Ольги Слоньовської  найважливішими є створені нею психотипи, їх стресостійкість у цих «сейсмічних» подіях, їхня здатність зберегти своє людське «я». Водночас у численних ретроспекціях, якими насичений кожний із романів тетраедра, йдеться про радянщину, яка асоціюється із російським світом, коли «злиденне буття продукує ущербну свідомість». І як контраст – слова з Біблії: «Приходь і пий воду життя даром!», тобто не треба скаржитися на матеріальні труднощі, нестачу грошей, «адже те, що людині найпотрібніше, Бог дає даром. І життя – насамперед».

У тетраедрі цю просту і складну водночас істину осягли Ганна та Алевтина, але не Льончик і Юрій. І тут ще раз прагнеться згадати думку авторки про те, що кожна частина тетраедра  є трикутником певного кольору. Так от, якщо «розкласти» тетраедр у горизонтальній площині на чотири трикутники, то перший і четвертий – жіночі, світлі, а другий і третій – чоловічі, темні. Бо герої-жінки під пером Ольги Слоньовської сильні, навіть коли помиляються, уміють з гідністю вийти із ситуації, не втратити людську подобу, а чоловіки токсичні, навколо них «завжди виникає мертва зона». І недаремно письменниця цими світлими трикутниками обрамлює темні: це ще раз підтверджує авторську думку про можливість і необхідність правильного вибору у найскладнішій ситуації, вибору, який не тягне за собою втрати людської подоби, людської гідності.

На початку статті ми зауважили фах пані Ольги. І зроблено це зумисно, бо мова романів жива, багата, літературна і водночас у мовних партіях героїв індивідуалізована. Ця тема  заслуговує окремої розмови (ще один науковий вимір тетраедра), лише зазначу, що авторка вміло користується приказками, прислів’ями, часто модифікуючи їх, осучаснюючи. Наприклад, «…твоє життя й перчене, й верчене, та ще й згірчене», «у рідному краю і цвілий сухарик смакує, як мамина паска», «вважалася рідня, як було за дня, а як споночіло – за ріднею аж закуріло», «поки діти були маленькі – то здавалися миленькі, як побільшали – то погіршали, а як поженилися – то цілком показилися». Власне, у ««Медузі-Ґорґоні» письменниця (а цей роман багато в чому автобіографічний) розкриває свої творчі секрети, тож зрозуміло, що це клопітка праця, спостережливість, чуйне до слова «вухо» («Іноді цілком випадково й зовсім несподівано з уст пересічних людей почуєш такі влучні прислів’я, аж здригнешся»).

Також Ольга Слоньовська вміло маркує мову російську, мову Іншого, чужого, передаючи її фонетично («Он па трупам, па кастям пайдєт – а сваєво дабьєтся. І я дабьюсь. І ти. Вєдь ми с табой – русскіє, ми – неблагадарниє, а значіт, ми – умниє і хітриє».

Отож, не можна не погодитися з авторкою: «Художній твір – це есенція життя, а не його мавпування».

 

Ніна БЕРНАДСЬКА,

докторка філологічних наук, професорка КНУ імені Т. Шевченка

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.